Справа № 11-479/10 Головуючий в 1 інстанції Барчук В.М.
Категорія ч. 1 ст. 122 КК України Доповідач в апеляційній інстанції Силка Г.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Луцьк 24 вересня 2010 року
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду
Волинської області в складі:
головуючого судді – Хлапук Л. І.,
суддів – Міліщука С. Л., Силки Г. І.,
за участю прокурора – Черняк Л. Й.,
засудженого – ОСОБА_2,
захисника – ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луцьку кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Луцького міськрайонного суду від 20 липня 2010 року, яким
1) ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Здомишель Ратнівського району, жителя АДРЕСА_1, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, працюючого ПП «Олтранс» різноробочим, несудимого,
засуджено за ч.1 ст. 122 КК України на 1(один) рік 6(шість) місяців позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом одного року іспитового строку не вчинять нового злочину і виконає покладені на нього згідно ст. 76 КК України обов'язки – періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу даних органів.
Запобіжний захід засудженому залишено попередній – підписку про невиїзд,-
В С Т А Н О В И Л А :
Цим вироком ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він 23 січня 2010 року близько 10 год., знаходячись в квартирі АДРЕСА_1, під час конфлікту з ОСОБА_5 наніс останньому один удар коліном правої ноги в ділянку грудної клітки, в результаті чого було заподіяно перелом 4 та 6 ребра зліва, спричинивши потерпілому умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження, за ознакою довготривалого розладу здоров’я.
В апеляції засуджений вказує на однобічність судового слідства, невідповідність висновків суду викладених у вироку фактичним обставинам справи та неправильне застосування кримінального закону. Вважає, що він захищався від ОСОБА_5, тому в даному випадку мало місце перевищення меж необхідної оборони. Прохає вирок скасувати, а справу відносно нього закрити.
Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляції, пояснення засудженого та його захисника, які підтримали свою апеляцію, міркування прокурора про залишення вироку без зміни, а апеляції без задоволення, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляція до задоволення не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи і його висновок про доведеність винуватості ОСОБА_2 у заподіянні умисних середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5 відповідає зібраним у встановленому законом порядку і перевірених судом доказах.
Викладені в апеляції доводи засудженого щодо однобічності судового слідства, невідповідності висновків суду викладених у вироку фактичним обставинам справи та те, що він діяв у стані необхідної оборони і не мав наміру заподіяти потерпілому умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження, є безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами досудового і судового слідства.
ОСОБА_2 вказуючи на неповноту дослідження всіх обставин справи, при цьому визнає себе винним у тому, що в результаті його дій потерпілий отримав перелом двох ребер, але вважає, що таки дії були вчинені у стані необхідної оборону з перевищенням її меж.
Одним з критеріїв необхідної оборони є вчинення дій з метою захисту від наявного суспільно небезпечного посягання.
Як вбачається з матеріалів справи та показань потерпілого ОСОБА_5 що 23 січня 2010 року о 10 годині в квартирі АДРЕСА_1 між ним і засудженим відбулася сварка через те, що останній забирав з квартири неповнолітню ОСОБА_6 без його згоди. Так як ОСОБА_2 не реагував на прохання потерпілого, тому останній взяв дерев’яну палицю сказавши засудженому іти з квартири без дитини. ОСОБА_2 обхватив його руками, притиснув до стіни та став душити за шию. Намагаючись визволитись, він штовхнув рукою ОСОБА_2 у живіт. Засуджений продовжував його тримати та наніс удар коліном ноги у грудну клітку від якого він отримав перелом двох ребер.
Так як потерпілий протягом усього досудового слідства та судового розгляду справи, в тому числі і на очній ставці із засудженим ( а. с.20) та під час відтворення обстановки і обставини події ( а. с .35 – 37) давав одинакові, послідовні і незмінні показання щодо основних обставин вчинення злочину ОСОБА_2, суд першої інстанції цілком обґрунтовано визнав його показання достовірними.
Правдивість показань потерпілого ОСОБА_5 підтверджується сукупністю інших доказів досліджених судом
Так, свідок ОСОБА_7 на досудовому слідстві ( а. с. 33, 34) та ОСОБА_6 в суді підтвердили причину сварки між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 показавши, що коли потерпілий взяв палку то ОСОБА_2. тримаючи його біля стіни вдарив коліном в груди.
Про те, що ОСОБА_2 наносив удар коліном в грудну клітку потерпілому, коли останній був притиснутий до стіни і будь яких дій не вчиняв підтверджував на досудовому слідстві і сам підсудний на очній ставці з ОСОБА_5( а. с. 20).
Аналогічні показання давав ОСОБА_2 і при відтворенні з ним обстановки і обставини події ( а. с.21 – 23).
Висновком судово – медичної експертизи встановлено, що у ОСОБА_5 виявлено перелом 4 і 6 ребра зліва. Дані тілесні ушкодження відносяться до середнього ступеня тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров’я.( а. с.41 – 44).
З наведеного вбачається, що з боку ОСОБА_5 не було вчинено дій, які б свідчили про наявність суспільно небезпечного посягання на засудженого ОСОБА_2, від яких він повинен був захищатися, завдаючи удар коліном ноги з великою силою, в грудну клітку потерпілого.
Оскільки, з боку ОСОБА_5 не було вчинено суспільно небезпечного посягання на ОСОБА_2, тому в діях останнього, немає також і перевищення меж необхідної оборони, на що вказує засуджений в апеляції.
Безпідставними, є також посилання засудженого в апеляції, що ні досудовим слідством ні судом не досліджені докази в частині відносин які склались між ним і потерпілим до вказаного конфлікту. Як видно з матеріалів справи ОСОБА_2 на досудовому слідстві та в суді будь –які клопотання, в тому числі і про допит додаткових свідків не заявляв.
Обставини, які б ставили під сумнів достовірність зібраних у справі доказів та правильність висновків суду про винуватість ОСОБА_2 у злочині, за який він засуджений, не встановлено.
При перевірці справи також не встановлено порушень кримінально-процесуального закону, які б могли перешкодити суду, повно і всебічно розглянути справу і постановити законне та обґрунтоване рішення.
За таких обставин суд обгрунтовано дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 спричинив умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_5 та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 122 КК України..
Міра покарання ОСОБА_2 обрана у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, вона відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, даним про його особи, обставинам, що пом’якшують покарання і є необхідною і достатньою для його виправлення та попередження нових злочинів.
Підстав для скасування вироку та закриття відносно нього кримінальної справи, як про це ставиться питання в апеляції засудженого, колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду від 20 липня 2010 року відносно нього – без зміни.
Головуючий / підпис/ Л. І. Хлапук
Судді / підписи/ С. Л. Міліщук., Г. І. Силка
Згідно оригіналу:
Суддя апеляційного суду
Волинської області Г. І. Силка