ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2007                                                                                   Справа № 25/9 

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Лотоцької Л.О.

суддів:  Бахмат Р. М. (доповідача), Євстигнеєва О.С.

при секретарі: Ролдугіної Н.В.

за участю представників сторін, які були присутні у судовому засіданні 20.09.07 р.:

від позивача:  Калмиков М.Ю. (дов. № 7/11-1008  від 03.07.07 р.);

від відповідача:  ОСОБА_1 (паспорт ІНФОРМАЦІЯ_1)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу:  Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 м.Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від  21.02.06 року   у справі № 25/9

за позовом  Дніпропетровської міської ради м.Дніпропетровськ

до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 м.Дніпропетровськ

про  повернення земельної ділянки

                                                  В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської обл. від 21.02.2006 р. у справі № 25/9 (суддя Чередко А.Є.) задоволено позов Дніпропетровської міської ради м.Дніпропетровськ до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 м.Дніпропетровськ про  повернення земельної ділянки.

Зобов'язано суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 повернути самовільно зайняту земельну ділянку площею  400 кв. м за адресою АДРЕСА_1, на якій розташоване кафе - Дніпропетровській міській раді, а також  знести кафе на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати, сплачені за розгляд справи, у сумі 203 грн.

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1, не погодившись з рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської обл. від 21.02.06 р. та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у позові.

Скаржник заявив клопотання про відновлення строку для подання апеляційної скарги посилаючись на поважність пропуску строку те, що 21.02.2006 справу було розглянуто без участі представника позивача, а про прийняте рішення відповідач дізнався лише 25.02.2006 р., після отримання по пошті оскаржуваного рішення.

Колегія суддів вважає причину пропуску строку позовної давності для подання апеляційної скарги поважною і задовольняє клопотання про відновлення строку для подання апеляційної скарги.

Оскаржуючи рішення господарського суду Дніпропетровської обл. від 21.02.2006 р. по даній справі скаржник вказує, що він не самовільно користувався земельною ділянкою площею 400 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, на якій розташовано кафе. Земельну ділянку площею 0,0210 га по АДРЕСА_1 займає на підставі договору оренди земельної ділянки від 28.09.2000 р. № 8/07 від 16.07.2002 р., № 65-06 від 17.06.2003 р., а також на підставі заяв про продовження строку дії рішень міської ради.

Технічна документація про передачу земельної ділянки в користування відсутня з вини управління земельних ресурсів.

Відповідач вказує в апеляційній скарзі, що на протязі тривалого часу неодноразово звертався з заявами про оформлення договору оренди, але позивач не відмовляв йому і не приймав відповідне рішення.

У  відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що оскаржуване рішення прийнято з додержанням та врахуванням усіх вимог матеріального та процесуального права, суд мав повне право винести рішення по справі без присутності сторін.

В судовому засіданні оголошувалася перерва з 20.09.07 р. до 02.10.07 р. до 15 год. 10 хвилн..

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін,  розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Призначаючи дану справу до розгляду, Дніпропетровський апеляційний господарський суд помилково зробив висновок про те, що дану справу слід розглядати за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 КАСУ справа адміністративної юрисдикції -це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень.

Компетенцію адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначено ст.ст. 17, 50 КАСУ.

Зокрема, згідно з п.4 ч.1 ст. 17 КАСУ компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта  владних повноважень у випадках, встановлених законом. Таку ж норму містить і п.5 ч.4 ст. 50 КАСУ.

Як вбачається з матеріалів справи, даний спір є господарським спором, а тому підвідомчий господарському суду.

Управлінням організації інспекторської діяльності з контролю за використанням і охороною земель Дніпропетровського обласного головного управління земельних ресурсів 28.01.2005 р., відповідно до вимог статей 6 і 10 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” проведена перевірка з питання дотримання вимог земельного законодавства приватним підприємцем ОСОБА_1 під час користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1.

У результаті перевірки було встановлено, що земельна ділянка площею 400 кв.м по АДРЕСА_1 використовується ОСОБА_1 під розміщення кафе з літнім майданчиком без документів на право користування, що суперечить вимогам статті 125 Земельного кодексу України і є порушенням ст. 211 ЗКУ, про що складено акт перевірки від 28.01.2005 р. (а.с.16).

З матеріалів справи вбачається, що між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та ПП ОСОБА_1 (орендар) укладено договір № 65-06 оренди земельної ділянки площею 351,5 кв.м від 17.06.2003 р., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 терміном до 15.11.2003 р.

У пункті 2.1 договору оренди зазначено, що після закінчення терміну договору його дія закінчується, чинність втрачається. Після закінчення строку дії договору оренди, строк дії договору не продовжувався і не укладався новий договір оренди відносно спірної земельної ділянки.

Згідно ч.1 ст. 31 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

У разі припинення або розірвання договору оренди землі, відповідно до ст. 34 вказаного Закону, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Пунктом 5.1 договору оренди, укладеного між сторонами, сторони передбачили, що після закінчення строку дії договору, в разі його не продовження, орендар зобов'язаний повернути земельну ділянку орендодавцю у придатному для використання стані до 15.11.2003 р.

В матеріалах справи відсутні докази, що відповідач звертався до позивача з заявою про продовження строку дії договору, згідно з вимогами ст. 16 Закону України “Про оренду землі”.

Згідно з ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або  комунальної власності за рішеннями органів  виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Як вже вище було вказано, відповідач на час звернення з позовом не укладав новий договір оренди з позивачем, не мав документів, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, а тому неправомірно, без наявності передбачених законодавством підстав займає та використовує земельну ділянку площею 400 кв.м.

За п. 2 ст. 90 Земельного Кодексу України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку встановленому законом. Пунктом 2 ст. 152 Земельного Кодексу встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо  ці  порушення  не  пов'язані  з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема,  шляхом відновлення  стану  земельної  ділянки,  який  існував  до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (п.п. б. п. 3 ст. 152 ЗК України).

Відповідно до ст. 212 Земельного Кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для  використанням стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних  осіб,  які  самовільно  зайняли земельні ділянки.

Посилання відповідача в обґрунтування заперечень на те, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 20.07.2000р. № 1926 позивачу було погоджено будівництво кафе на спірній земельній ділянці строком на один рік є безпідставним, оскільки зазначене рішення не є підставою для використання земельної ділянки, з огляду на приписи ст.ст. 125, 126 ЗК України.

Враховуючи відсутність, на час розгляду справи, у відповідача правових підстав для використання спірної земельної ділянки, обставини щодо тривалого вирішення позивачем питання щодо продовження терміну оренди спірної земельної ділянки та надання дозволу на будівництво кафе на земельній ділянці не можуть бути підставою для відмови у позові позивачу, а відповідач має можливість на захист свого порушеного права шляхом пред'явлення відповідного позову до Дніпропетровської міської ради.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача є правомірними та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача, вказані в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги з вищевикладених підстав. 

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу  Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 м.Дніпропетровськ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області  від 21.02.2006 р. у справі № 25/9 залишити без змін.

Головуючий                                                                                        Л.О.Лотоцька 

Судді:                                                                                   Р.М.Бахмат

О.С.Євстигнєєв

З оригіналом згідно:

Пом. судді                                         І.Г.Логвиненко

02.10.2007 р.