печерський районний суд міста києва
справа №2-1851-1/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
21 вересня 2010 року Печерський районний суд міста Києва
в складі головуючого-судді Мельник А. В.
при секретарі Пятовій В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи ОСОБА_2, Головне управління юстиції у м. Києві, Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про визнання права власності на земельну ділянку
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив визнати за ним право власності на ? частину земельної ділянки, яка розташована на території АДРЕСА_1 та належала на праві спільної сумісної приватної власності ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданого Київським міським головою 23 травня 2000 року, на підставі рішення Київської міської Ради від 28 січня 1999 року за № 116-4-217, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 23 травня 2000 року за №82-2-0048527.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що є спадкоємцем за законом відповідно до ст.1261 Цивільного кодексу України після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
Право позивача на спадкування підтверджується свідоцтвом про народження, з якого вбачається, що матір'ю позивача є ОСОБА_3.
Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 , виданого Київським міським головою 23 травня 2000 року, на підставі рішення Київської міської Ради від 28 січня 1999 року за № 116-4-217, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 23 травня 2000 року за №82-2-0048527, земельна ділянка площею 0,1040 гектара, яка розташована на території АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та була передана у спільну приватну власність для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
Після смерті матері позивач подав до Шостої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після її смерті разом з усіма іншими необхідними документами. В заяві було зазначено, що до складу спадкового майна входить 1/4 частина житлового будинку, яка знаходиться в АДРЕСА_1, земельна ділянка площею 0,1040 гектарів, яка розташована на території м. Києва у АДРЕСА_1.
25 квітня 2005 року державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори була заведена спадкова справа № 283/05 після смерті ОСОБА_3. 05 серпня 2005 року позивачу було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Проте до складу спадкового майна нотаріус не включила земельну ділянку, яка належала матері позивача - ОСОБА_3 відповідно до Державного акту на право власності серії НОМЕР_1 та видала позивачу Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 травня 2010 року . Даною Постановою нотаріус зазначає, що земельну ділянку було передано для обслуговування житлового будинку та господарських будівель у спільну приватну власність з гр. ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а відповідно до ст.356-358 Цивільного кодексу України розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність). Поняття спільної приватної власності, як це вказано в зазначеному вище Державному акті в чинному законодавстві України немає. Також, відповідно до ст. 224 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03 березня 2004 року №20/5. нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні.
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продали свої частини житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_2, що підтверджується Договором купівлі-продажу від 22 листопада 2000 року . Угодою від 25 грудня 2001 року про внесення змін до договору купівлі-продажу від 22 листопада 2000 року , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продали ОСОБА_2 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_1.
Відповідно до п. ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі прийняття спадщини.
Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (ст. 368 ЦК України).
ЗК України в ст. 89 зазначає, що у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку. Отже, земельна ділянка, яка розташована в АДРЕСА_1 перебувала в спільній сумісній приватній власності співвласників житлового будинку, якими являлись ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду (ст. 370 ЦК України).
Ст. 372 ЦК України передбачає можливість поділу майна, що є у спільній сумісній власності між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом (ст. 1225 ЦК України).
Під час судового розгляду справи позивач підтримав позов з викладених в ньому підстав.
Третя особа ОСОБА_2 не заперечувала проти задоволення позовних вимог.
Інші особи, які беруть участь в справі в судове засідання не з’явились.
Представник відповідача надав письмові пояснення в яких просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що не порушував будь-яких прав позивача. та звернувся до суду з заявою про розгляд справи в його відсутності.
Причини неявки представника відповідача є неповажними тому справа розглянута судом в заочному порядку.
Головне управління юстиції звернулось д осу з заявою про розгляд справи у відсутності свого представника.
Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про причин неявки свого представника суд не повідомило, в письмових поясненнях зазначало, що співвласники земельної ділянки мають права на її поділ або виділення з неї окремої частки.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є спадкоємцем за законом відповідно до ст.1261 Цивільного кодексу України після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
Право позивача на спадкування підтверджується свідоцтвом про народження, з якого вбачається, що матір'ю позивача є ОСОБА_3.
Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 , виданого Київським міським головою 23 травня 2000 року, на підставі рішення Київської міської Ради від 28 січня 1999 року за № 116-4-217, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 23 травня 2000 року за №82-2-0048527, земельна ділянка площею 0,1040 гектара, яка розташована на території АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та була передана у спільну приватну власність для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
Після смерті матері позивач подав до Шостої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після її смерті разом з усіма іншими необхідними документами. В заяві було зазначено, що до складу спадкового майна входить 1/4 частина житлового будинку, яка знаходиться в АДРЕСА_1, земельна ділянка площею 0,1040 гектарів, яка розташована на території м. Києва у АДРЕСА_1.
25 квітня 2005 року державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори була заведена спадкова справа № 283/05 після смерті ОСОБА_3. 05 серпня 2005 року позивачу було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Проте до складу спадкового майна нотаріус не включила земельну ділянку, яка належала матері позивача - ОСОБА_3 відповідно до Державного акту на право власності серії НОМЕР_1 та видала позивачу Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 травня 2010 року . Даною Постановою нотаріус зазначає, що земельну ділянку було передано для обслуговування житлового будинку та господарських будівель у спільну приватну власність з гр. ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а відповідно до ст.356-358 Цивільного кодексу України розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність). Поняття спільної приватної власності, як це вказано в зазначеному вище Державному акті в чинному законодавстві України немає. Також, відповідно до ст. 224 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03 березня 2004 року №20/5. нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні.
Ст. 19 Конституції України зобов'язує органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти тільки з підстав, в межах повноважень та в спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. З Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами. Відповідно до вимог ст. 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Надання земельних ділянок у власність чи користування у м. Києві здійснюється у відповідності з Земельним кодексом України та рішенням Київської міської ради від 14.03.02 № 313/1747 «Про затвердження Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві» (далі Порядок), рішенням Київської міської ради від 15.07.04 № 457/1867 «Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві».
Вимоги позивача щодо зобов'язання Київської міської ради визнати право власності на земельну ділянку, що знаходиться по вул. Вільшанська, 15 в м. Києві є необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству з наступних підстав.
Згідно положень ст. 9 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність та користування громадян та юридичних осіб відноситься до повноважень, відповідно, Київської міської ради.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
П. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.
Слід зазначити, що згідно Положення про Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 19.12.02 № 183/242, дане управління готує та подає в установленому порядку проекти рішень Київської міської ради, а також подає свої висновки з питань надання земельних ділянок в користування. Крім того пунктом 3.13 Положення визначено, що Головне управління організовує видачу державних актів на право власності на землю, оформлення та видачу договорів оренди земельних ділянок та здійснює їх реєстрацію.
Відповідно до ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Так, згідно рішення Київської міської ради від 28.01.1999 № 116-4/217 «Про передачу громадян у приватну власність земельних ділянок для обслуговування житлових будинків та господарських будівель», було передано громадянам у власність земельні для обслуговування житлових будинків і господарських будівель згідно з додатком. Вказаним рішенням у спільну приватну власність ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було передано земельну ділянку розміром 0,1 га по АДРЕСА_1.
Відповідно до частини 1 статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації. Частина 1 статті 126 Земельного кодексу України передбачає, що право власності на земельні ділянки посвідчується державним актом.
В свою чергу, відповідач у даній справі - Київська міська рада, жодним чином не порушує та не оспорює право позивача на спірну земельну ділянку, оскільки з моменту видачі Київським міським головою 23.05.2000 державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, Київська міська рада перестала бути власником даної земельної ділянки.
В зв'язку з цим, Київська міська рада, як орган місцевого самоврядування, не має повноважень щодо визнання за громадянами права власності на земельні ділянки,які не належить до земель комунальної власності територіальної громади м. Києва та вже передані у приватну власність.
Адже, відповідно до статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В свою чергу, ні законодавством України, а ні територіальна громада м. Києва у Статуті територіальної громади м. Києва, не наділяли Київську міську раду такими повноваженнями.
При цьому в Конституції України передбачено систему гарантій щодо забезпечення функціонування інституту права власності, зокрема, права власності на землю, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, та об'єктом права власності Українського народу (частина 1 статті 13, частина 1 статті 14). Крім того, в основному Законі України зазначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб’єкти права власності рівні перед законом (частина 4 статті 13); право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина 2 статті 14); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).
Виходячи з викладеного суд приходить до висновку, що відповідач не порушував прав позивача, а тому позов є безпідставним та задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищевикладене та керуючись, ст. 3, 10, 11, 60, 88, 169 ч. 4, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи ОСОБА_2, Головне управління юстиції у м. Києві, Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про визнання права власності на земельну ділянку відмовити повністю.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Головуючий