УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц-5459/2010р. Головуючий в 1 інстанції Кір’як А.В. Категорія 57 Доповідач Козлов С.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 серпня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого: Болтунової Л.М.,
суддів: Козлова С.П., Максюта Ж.І.,
при секретарі: Шило С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в порядку ст.304-1 ЦПК України без виклику осіб, які беруть участь у справі, апеляційну скаргу Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації на постанову Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 02 липня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги учаснику бойових дій – інваліду війни в Афганістані та моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
Постановою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 02 липня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.
Визнані протиправними дії Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації по нарахуванню та виплаті щорічної разової грошової допомоги ОСОБА_1 як учаснику бойових дій та інваліду війну відповідно до ст. ст. 12 ч. 5, 13 ч.5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та воно зобов’язано перерахувати і виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу:
а) як учаснику бойових дій відповідно до ст. 12 ч. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 1999-2004 роки у розмірі 5 мінімальних пенсії за віком, тобто:
- за 1999 рік – у розмірі п’яти величин вартості межі малозабезпеченості на перше півріччя 1999 року, встановленої Законом України від 25 грудня 1998 року «Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік»;
- за 2000-2004 роки – у розмірі у розмірі п’яти величин прожиткового мінімуму за кожен рік для осіб, які втратили працездатність, встановленого відповідно законами України «Про затвердження прожиткового мінімуму» на 2000-2004 роки;
б) як інваліду війни відповідно до ст. 13 ч. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2005-2007 роки у розмірі 10 мінімальних пенсії за віком, тобто:
- за 2005 рік – у розмірі десяти величин прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік»;
- за 2006-2007 роки - у розмірі десяти величин прожиткового мінімуму за кожен рік для осіб, які втратили працездатність, встановленого відповідно законами України «Про державний бюджет України» на 2006-2007 роки.
В апеляційній скарзі посилаючись на порушення норм матеріального права Головне управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації просить скасувати постанову суду та відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши справу в межах доводів скарги колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення та скасування постанови суду з наступних підстав.
Відповідно до ч.5 ст. 12, ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, а інвалідам війни першої групи - у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 до серпня 2004 року мав статус учасника бойових дій, а з серпня 2004 року є інвалідом війни І групи, тому мав право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», і йому з 1999 року повинна виплачуватися разова грошова допомога у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, як учаснику бойових дій, а з 2005 року повинна виплачуватися разова грошова допомога у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком, як інваліду війни І групи.
Згідно зі ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Інших законів України, які б передбачали інший мінімальний розмір пенсії за віком, в Україні не існує.
На перше півріччя 1999 року Законом України від 25 грудня 1998 року «Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік» було встановлено величину вартості межі малозабезпеченості в розмірі 90, 70 грн., тобто позивачу повинно було нараховано та виплачено у 1999 році до 05 травня (90, 7 х 5) 453 гривні 50 коп., чого відповідачем не було зроблено.
У 2000-2005 роках прожитковий мінімум за кожен рік для осіб, які втратили працездатність, встановлювався відповідними Законами України «Про затвердження прожиткового мінімуму ..» на 2000-2005 роки і дорівнював:
- у 2000 році – 216 грн. 56 коп. (нарахування позивачу повинно бути: 216,56 х 5 = 1 082, 80 грн., але нараховано та виплачено 40 грн.);
- у 2001 році – 248 грн. 77 коп. (нарахування позивачу повинно бути: 248, 77 х 5 = 1 243, 85 грн. Але нараховано та виплачено 40 грн.);
- у 2002 році – 268 грн. (нарахування позивачу повинно бути: 268 х 5 = 1 340 грн. Але нараховано та виплачено 80 грн.);
- у 2003 році - 268 грн. (нарахування позивачу повинно бути: 268 х 5 = 1 340 грн. Але нараховано та виплачено 90 грн.);
- у 2004 році – 284, 69 грн. (нарахування позивачу повинно бути: 284, 69 х 5 = 1 423, 45 грн. Але нараховано та виплачено 120 грн.);
- у 2005 році – 332 грн. (нарахування позивачу повинно бути: 332 х 10 = 3 320 грн. Але нараховано та виплачено 400 грн.);
У 2006-2007 роках прожитковий мінімум для осіб, які втратити працездатність, за кожен рік, встановлювався відповідними Законами України «Про державний бюджет України» на 2006-2007 роки і дорівнював:
- у 2006 році – з 01 квітня 359 грн. (нарахування позивачу повинно бути: 359 х 10 = 3 590 грн. Але нараховано та виплачено 400 грн.);
У 2007 році – з 01 квітня 406 грн. (нарахування позивачу повинно бути: 406 х 10 = 4 060 грн. Але нараховано та виплачено 450 грн.).
Разом з цим у 2000-2007 роках Законами України «Про державний бюджет» на 2000-2007 роки встановлювався фіксований розмір вказаної допомоги, який не відповідав ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Саме виходячи з вимог цих законів з 2000 по 2007 рік позивачу нараховувалась та виплачувалась вказана допомога.
Рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2004 від 01.12.2004 року визнана такою, що не відповідає Конституції України ст. 44 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік», а рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року визнана такою, що не відповідає Конституції України ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік».
Згідно зі ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, а відповідно до вимог ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема зміни, внесені Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими надано право Кабінету Міністрів України визначати розмір щорічної разової допомоги до 5 травня.
Таким чином, відповідачем всупереч діючого законодавства було порушено право позивача на виплату йому щорічної йому щорічної разової грошової допомоги згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», що звужує зміст та обсяг його існуючих прав.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано на підставі ст.ст.51,152 Конституції України, ст.ст.7,12,13,17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» визнав дії Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації по нарахуванню та виплаті зазначеної грошової допомоги позивачу протиправними та зобов’язав його перерахувати і виплатити позивачу таку недоплачену допомогу у встановлених законом розмірах.
Доводи апеляційної скарги про неможливість застосування ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» при визначенні розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначена допомога позивачу, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки іншого розміру такої допомоги законодавством не передбачено.
Посилання Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації в скарзі на те, що воно є неналежним відповідачем по цій справі, не ґрунтується на нормах ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», за якою щорічно виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених ст. 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв’язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам – за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами – за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. З матеріалів справи вбачається, що нарахування та виплату позивачу допомоги здійснює Головне управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
Безпідставні також і д оводи скаржника щодо пропуску позивачем встановленого законом однорічного строку позовної давності, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач дізнався про порушення свого права тільки безпосередньо перед зверненням до суду з цього питання, тобто у 2007 році, а до суду позов надійшов 02.07.2007 року, і таким чином, строк позовної давності він не пропустив .
Керуючись ст.ст. 307,308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації відхилити.
Постанову Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 02 липня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: