ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

04 жовтня 2007 р.

№ 11/42

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого, судді

Дерепи  В.І. (доповідача),

суддів :

Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,

за  участю  повноважних  представників :

від  позивача

Переяславської М.В.,

від  відповідача

розглянувши  у    відкритому засіданні    касаційну  скаргу

ВАТ "Нікопольський завод феросплавів"

на постанову

від 10 липня 2007 року  Донецького апеляційного господарського суду

у справі   за    позовом

ВАТ "Нікопольський завод феросплавів"

до	ЗАТ “Єнакіївський коксохімпром"

про	стягнення 6153, 92 гривень,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2007 року позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача про стягнення вартості недостачі коксової продукції в сумі 6153, 92 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 10 квітня 2007 року ( суддя Чернота Л.Ф.) в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10 липня 2007 року рішення суду змінено частково. З мотивувальної частини рішення виключені абзац 8 сторінки 2, абзаци 6, 7, 8, 9 сторінки 3. В іншій частині –залишене без змін.

У касаційній скарзі ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" просить вказану постанову суду скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального права.

Перевіривши матеріали справи на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального права, суд вважає, що касаційна скарга  не  підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається  з матеріалів справи, 12 січня 2006 року між сторонами у справі був укладений договір №1/103 на поставку коксової продукції, згідно умов якого відповідач зобов'язався поставити, а позивач прийняти та оплатити коксову продукцію, асортимент, ціна та якість якої зазначені в специфікаціях, оформлених у вигляді додаткових угод до договору, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно п.3.1 договору, товар за укладеним договором поставляється на умовах "F.С.А., станція Єнакієве Донецької залізниці у відповідності до базисних умов поставки ІНКОТЕРМС, в редакції 2000 року".

       Відповідно до п.5.1 вказаного договору, якість товару повинна відповідати встановленим в Україні державним стандартам та підтверджуватися сертифікатом якості виробника.

        Пунктом 6.1 цього договору, з урахуванням тексту пункту договору, викладеного в протоколі узгодження розбіжностей, зазначено, що приймання товарів за кількістю здійснюється у відповідності до Інструкції № П-6 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю", Інструкції №П-7 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю" та сертифікату якості заводу виробника.

       Пунктом 6.2 укладеного договору передбачений обов'язок відповідача зважувати вагони, а саме те, що кожен вагон перед подачею під навантаження переважується на вагонних вагах і у накладній проставляється маса тари згідно показників ваг.

Суд вважає, що апеляційний господарський суд правильно встановив той факт, що приймання продукції за кількістю повинно здійснюватися за Правилами Інструкції П-6, а не за правилами, встановленими іншим нормативним актом. Пунктом 3 Інструкції П-6 передбачається здійснення приймання продукції по кількості у відповідності до умов договору.

         Абзац 1 пункту 14 Інструкції П-6 передбачає, що перевірка ваги нетто, здійснюється в порядку, встановленому стандартами, технічними умовами та іншими обов'язковими для сторін правилами.

         Також, обов'язковими для сторін правилами є положення пункту А.1 додатку А до ДСТУ 322-12-2-94 правил приймання коксу кам'яновугільного, пеків та термоантрациту, а також положення пункту 22 Правил видачі вантажів, за яким перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим засобом, яким цю масу було визначено на станції відправлення. Зважування вантажів на вагонних вагах провадиться в порядку, передбаченому Правилами приймання вантажів до перевезення.

         Згідно пункту А.1 додатку А до ДСТУ 332-12-2-94 масу коксу (нетто) визначають за різницею маси завантаженого складу (брутто), що визначається зважуванням у споживача та маси порожніх вагонів (тари), вказаної на їх трафаретах.

          Приймаючи постанову, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про порушення позивачем вимог закону в частині перевірки ваги тари.

          Пунктом 5.1 укладеного договору сторони визначили, що продукція, яка поставляється, по якості повинна відповідати встановленим в Україні державним стандартам та підтверджуватися сертифікатом якості відповідача.

         Пунктом 4.3 ДСТУ передбачена можливість використання позивачем показників вологості, яка зазначена відповідачем в документі про якість, що і було зроблено відповідачем при розрахунку недостачі.    

   Досліджуючи наявні в матеріалах справи документи, апеляційний господарський суд вірно встановив той факт, що акти приймання продукції, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, складені з порушенням Інструкції П-6 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю".

Пунктом 6.1 укладеного сторонами договору №1/103 передбачено, що у випадку виявлення неякісності або нестачі товару виклик представників постачальника обов'язковий та здійснюється шляхом факсимільного зв'язку з наступним підтвердженням телеграмою, яка направляється постачальнику в строки, встановлені Інструкцією П-6.

У спірних актах зазначено про те, що вантажовідправнику були направлені факси, але належні докази про отримання відповідачем факсів в матеріалах справи відсутні.

Вказані акти не містять відмітки про місцезнаходження вантажу до моменту приймання продукції та в них відсутні відомості про забезпечення збереженості вантажу в зазначений період часу.

       Також, в порушення пп. б п.25 Інструкції П-6, в цих актах не вказано місце приймання продукції та складання актів, оскільки приймання продукції почалося в інший час,  не  вказані  причини  несвоєчасного  приймання,   час  їх  виникнення та усунення.

Крім того, матеріали справи не містять сертифікатів якості отриманої позивачем продукції, на які позивач посилався при розрахунку недостачі. Розрахунок недостачі, зроблений позивачем є безпідставним, оскільки в ньому відсутні посилання на акти, на підставі яких саме і був зроблений цей розрахунок.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

        За таких обставин, суд вважає, що апеляційний господарський суд правильно прийшов до висновку про недоведеність позивачем позовних вимог про стягнення 6153, 92 грн. вартості недопоставленої йому відповідачем коксової продукції.

        Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, суд вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

        Постанова апеляційної інстанції відповідає обставинам справи та вимогам  діючого законодавства, тому її необхідно залишити без змін.  

       На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10 липня 2007 залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" - без задоволення.

Головуючий, суддя                                                        В.Дерепа                                               

С у д д і                                                                             Б.Грек

                                                                                         Л.Стратієнко