Справа № 2-4954/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

21 вересня 2010 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі: головуючого судді Філь О.Є.

                при секретарі  Іващенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в залі суду в м. Красноармійську  цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до  ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», третя особа Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську, про відшкодування моральної шкоди, -

  В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», третя особа Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську, про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював на підприємствах вугільної промисловості України на підземних роботах при наявності шкідливих умов з 01.02.1985 по 21.12.2006 (21 рік), у тому числі в періоди з 03.01.1996 року по 21.12.2006 року працював на ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська».

Висновком Обласної клінічної лікарні профзахворювань позивачу було встановлено діагноз: хронічна вертеброгенная пояснично-крестцова радікулопаїія в стадії загострення з м'язовою тонічним синдромом, лівостороннім корешковим больовим синдромом, статико-динамичними порушеннями, рецидівіруючим перебігом.

15 травня 2009 року адміністрацією підприємства було проведено розслідування хронічного професійного захворювання. За результатами цього розслідування комісією складено акт форми П-4.

На лікуванні позивач знаходився з 09.02.2006 по 27.02.2006, з 03.05.2006 по 15.05.2006, з 22.06.2006 по 06.07.2006, з 05.01.2007 по 16.01.2007, з 27.07.2007 по 08.07.2007, з 18.04.2008 по 30.04.2008, з 09.02.2009 по 19.02.2009, з 16.03.2010 по 26,03.2010 що загалом близько 4 місяців, але враховуючи системну необхідність в лікуванні можливо зробити висновок не маючи медичної освіти, що позивач - продовжує хворіти та хвороба прогресує, все це вбачається за інформацією наданою у епікризах. Все це вказує на те що позивач безнадійно втратив здоров'я внаслідок профзахворювання, що також підтверджується висновком лікарсько-експертної комісії № 980 від 28.04.2009 року та епікризами.

30.07.2009 року обласна профілактична МСЕК встановила позивачу 50 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності. У зв'язку з цим Димитровський відділ ФССНВВ призначив та виплатив позивачу одноразову допомогу та щомісячний регрес, але моральна шкода при цьому не призначалась та не виплачувалася незважаючи на те, що позивач відчуває моральні страждання внаслідок отриманого професійного захворювання, погіршення здоров'я від якого він продовжує відчувати до теперішнього часу. Зокрема, отримавши інвалідність, позивач не може у майбутньому працювати за фахом та був звільнений згідно п.2 ст. 40 КЗпП України. Ця обставина ще більше погіршила матеріальний стан мого родини та негативно відобразилось на моральному та психічному стані позивача. Відповідно до норм чинного законодавства України моральна шкода відшкодовується  незалежно від матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до п. 1.ч 2.ст.23 Цивільного Кодексу України моральна шкода полягає у фізичному болі та стражданнях, які потерпілий отримав у зв'язку із ушкодженням здоров'я.

У п. З. ст. 23 Цивільного Кодексу України зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом у залежності від глибини душевних та фізичних страждань, погіршення здібностей потерпілого, а також з урахуванням обставин, які мають істотне значення, з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Перебуваючи на лікуванні на протязі тривалого часу позивач не міг вести повноцінний образ життя, самостійно виконувати свої суто особисті санітарно-гігієнічні дії, відчував фізичні страждання, фізичну біль, обґрунтовану наслідками професійного захворювання та особливостями його лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це певною мірою негативно позначилося на душевному стані позивача.

У зв'язку із Постановою Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» вважаю, що є всі необхідні підстави для стягнення з відповідача суми достатньої на відшкодування моральної шкоди.

Максимальна сума відшкодування моральної шкоди складає 200 мінімальних заробітних плат, що складає 884х200=17б800грн. Вважає, що йому з урахуванням його ступеня втрати працездатності, важкості перенесених позивачем моральних страждань, була нанесена моральна шкода, яку можна оцінити та відшкодувати у розмірі 88400 грн., та за моральну шкоду заподіяну внаслідок інвалідності 20000 грн., загалом 108400 грн.

           В судовому засіданні позивач  ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

    Представник відповідача - ДП «Вугільна компанія «Шахта «Краснолиманська» позовні вимоги не визнав у повному обсязі.

Представник третьої особи – відділення виконавчої дирекції Фонду соцстрахування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійськ Донецької області позовні вимоги просив вирішити на розсуд суду.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав:

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі  ДП «Вугільна компанія «Шахта «Краснолиманська» з 03.01.1996 року по27.12.2006 року, був звільнений з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України в зв»язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров»я (а.с. 7-14).

Під час роботи позивач ОСОБА_1 отримав професійне захворювання, а саме: хронічна вертеброгенная пояснично-крестцова радікулопаїія в стадії загострення з м'язовою тонічним синдромом, лівостороннім корешковим больовим синдромом, статико-динамичними порушеннями, рецидівіруючим перебігом. Після проходження медичного обстеження відповідач по цьому випадку склав акт за формою П-4 від 15.09.2009 року (а.с. 15-16).

Згідно виписці з акту огляду МСЕК обласної профпатологічної медико-соціальної експертної комісії від 30.07.2009 року йому встановлено 50 відсотків втрати професійної працездатності з 16.07.2009 року та третя група інвалідності, дата чергового переогляду 30.07.2011 року  (а.с. 5-6).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв”язків і вимагають він нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Законом України “Про охорону праці”, а саме, ч. 1 ст. 9, було визначено, що відшкодування шкоди, заподіяної працівнику внаслідок ушкодження здоров”я або у випадку смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Відповідно до змін, внесених до Закону України “Про загальнообов”язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності” від 23.02.2007 року були виключені положення щодо відшкодування моральної шкоди з Фонду соціального страхування.

Проте, право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки  статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу. Встановлений законодавцем розподіл обов»язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Відповідно до роз”яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)” спори про відшкодування заподіянної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються лише у випадках, передбачених законодавством.

Судом встановлено, що в зв”язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, був здоровою працездатною людиною, втратив 50 % працездатності в зв»язку з професійним захворюванням. Після одержання інвалідності і втрати працездатності у нього змінилися умови життя, що тягнуть за собою зниження життєвої активності, систематичне нездужання і послаблення організму, переживання з приводу погіршення відносин з оточуючими. Спостерігається критичне відношення до себе, як до неповноцінного, в трудовому відношенні, громадянина.

Позивач ОСОБА_1 отримав професійне захворювання, яке виникло в зв»язку з тривалим періодом праці в шкідливих умовах, пов»язаних з важкою фізичною працею (а.с. 15-16), за показниками факторів виробничої середи, важкості та напруженості праці робоче місце необхідно вважати з особливо шкідливими та особливо тяжкими умовами праці.

Вищезазначене законодавство, а також роз”яснення Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року із змінами від 25.05.2001  року «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» пов”язують факт заподіяння моральної шкоди не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психичного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв”язків потерпілого,  зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Виходячи із наведених вище обставин, довідки МСЕК, суд вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і згідно ст. 237-1 КЗпП України, роз”ясненням Пленуму Верховного Суду України, позивач має право на її відшкодування.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань, а саме значне погіршення стану здоров”я позивача, те, що професійна працездатність в зв»язку з професійним захворюванням втрачена на 50% позивач визнаний інвалідом третьої групи.

 Виходячи із викладеного, суд вважає можливим стягнути з відповідача ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Краснолиманська» на користь позивача в рахунок  відшкодування моральної шкоди 15000 грн.

Згідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров»я.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Краснолиманська» на користь держави підлягають стягненню судові витрати: по сплаті судового збору – в розмірі 8,50 грн., по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – в розмірі 15,00 грн.

    На підставі викладеного, керуючись  ст. 237-1 КЗпП України, ст. 23, 268 ЦК України, ст. ст. 3, 5, 7, 8, 10, 14, 57-60, 79, 88, 208-209, 212-218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

    Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

    Стягнути з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», рр 26003301241 в Філії-Красноармійське відділення № 2863 ВАТ «Державний Ощадний банк України», МФО 394233, код ЄДРПОУ 31599557 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

    Стягнути з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», рр 26003301241 в Філії-Красноармійське відділення № 2863 ВАТ «Державний Ощадний банк України», МФО 394233, ЄДРПОУ 31599557 на користь держави судовий збір в розмірі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 15,00 грн.

    В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: