Справа №11а-2201 2006 р. Головуючий у 1 інстанції Ткаченко Л.Я. Доповідач Самойленко А.І.

УХВАЛА

Іменем України

25 липня 2006 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого Самойленко А.І. суддів Яременка А.Ф., Свіягіної І.М.

з участю прокурора Красної К.О. потерпілого ОСОБА_1 захисника ОСОБА_2 засудженого ОСОБА_3 розглянув  у  відкритому  судовому  засіданні   в  місті  Донецьку  справу  за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисника ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_3 на вирок Совєтського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21 лютого 2006 року, яким

ОСОБА_3,   уродженця   і   мешканця м.Макіївки      Донецької      області,      раніше судимого:   1)   15.02.2001   р за ст.81   ч.З  КК України 1960 року на 3 роки позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 2 роки відповідно до вимог ст.46-1 КК України 1960 року; 2) 18.09.2001 року за ст.289 ч.2, 43 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, звільненого   від   покарання   9.12.2002   року умовно-достроково на 2 роки 3 місяці 9 днів засуджено за ст.286 ч.1 КК України на 2 роки обмеження волі, що на підставі ст.72 КК України відповідає 1 року позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. Відповідно до вимог ст.71 КК України до цього покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком Сахновщинського районного суду Харківської області від 18.09.2001  року у виді 2 років позбавлення волі і остаточно  призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.

ОСОБА_3 визнано винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження за наступних обставин.

21 серпня 2003 року приблизно о 19 годині 30 хвилин ОСОБА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, не маючи реєстраційних документів на транспортний засіб і посвідчення водія, керував мотоциклом Дніпро-11 реєстраційний номер НОМЕР 1, який був відсутній на мотоциклі і перевозив в якості пасажира ОСОБА_4 без мотошолому, чим порушив вимоги п.п.2.1 "а" і "б"; 2..З "г"; 2.9 "а" Правил дорожнього руху України.

Рухаючись по АДРЕСА_1, ОСОБА_3 відволікся від керування транспортним засобом, розмовляючи з пасажиром ОСОБА_4, не обрав безпечну для руху швидкість в конкретній дорожній обстановці і виїхав на зустрічну смугу руху, де відбулось зіткнення мотоцикла під його керуванням з моторолером "Муравей" реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1. Цими діями ОСОБА_3 порушив вимоги п.п.2.3 "б" і 12.1 Правил дорожнього руху України.

Внаслідок вказаних порушень правил безпеки дорожнього руху з боку ОСОБА_3 і зіткнення зазначених транспортних засобів водію моторолера ОСОБА_1 і пасажиру цього моторолераОСОБА_5 були завдані середньої тяжкості тілесні ушкодження.

В апеляції і доповненнях до неї прокурор просить скасувати вирок суду першої інстанції і постановити свій вирок, резолютивну частину якого викласти в наступній редакції: призначити ОСОБА_3 за ст.286 ч.1 КК України покарання у виді 3 років обмеження волі - на підставі ст.72 КК України провести перерахування цього покарання і призначити його у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст.71 шляхом часткового складання покарань загальну міру покарання призначити у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. Виключити з вироку посилання на обставину, яка обтяжує покарання - "вчинення злочину в період умовно-дострокового звільнення". В обгрунтування доводів апеляції посилається на те, що суд першої інстанції, призначаючи покарання засудженому за ст.286 ч.1 КК України, безпідставно призначив йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки той не мав такого права, а призначаючи покарання за сукупністю вироків, цього додаткового покарання не призначив, безпідставно, в порушення вимог ст.67 КК України, визнав у вироку в якості обставини, яка обтяжує покарання - "вчинення злочину в період умовно-дострокового звільнення".

Захисник ОСОБА_2 і засуджений ОСОБА_3 в своїх апеляціях і доповненнях до них просять скасувати вирок щодо ОСОБА_3, а справу направити на додаткове розслідування через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а також істотні порушення вимог КПК України під час досудового слідства. В обгрунтування доводів апеляції посилається на те, що суд безпідставно, давши однобічну оцінку доказам у справі, не взяв до уваги показання ОСОБА_3 та інші докази у справі про те, що потерпілий ОСОБА_1 порушив правила безпеки руху, виїхавши на смугу руху ОСОБА_3. Судом не взято до уваги те, що кримінальна справа щодо ОСОБА_3 порушена незаконно, всупереч вимог ст.94 КПК України, ні під час досудового слідства, ні судом не встановлено місце ДТП. Не зважаючи на те, що ОСОБА_3 є неграмотним, під час досудового слідства йому не був призначений захисник, чим було порушено його право на захист.

Засуджений ОСОБА_3, крім цього, посилається на те, що прокурор Маркіна не могла брати участь у розгляді його справи судом першої інстанції, оскільки вона брала участь у засіданні суду при зміні йому запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту, через що підлягала відводу.

Заслухавши доповідача, виступи прокурора, захисника ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_3, які підтримали свої апеляції, потерпілого ОСОБА_1, який висловився про необхідність залишити вирок без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, апеляційний суд вважає, що апеляції підлягають частковому задоволенню, а вирок суду - зміні, виходячи з наступного.

Винуватість ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджена сукупністю доказів у справі, які були досліджені судом першої інстанції.

Так, засуджений ОСОБА_3 під час досудового слідства повністю визнав свою вину і пояснював, що він, керуючи мотоциклом у стані алкогольного сп'яніння і перевозячи в якості пасажира ОСОБА_4, розмовляв з останнім, повернувши до нього голову, відволікся від керування мотоциклом, внаслідок чого виїхав на зустрічну смугу руху, де відбулось зіткнення його мотоцикла з моторолером, під керуванням потерпілого.

Ці показання засудженого ОСОБА_3 під час досудового слідства повністю узгоджуються з іншими доказами у справі: показаннями потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_5, які дали аналогічні показання про обставини і причини зіткнення транспортних засобів, показаннями свідка ОСОБА_3  - брата засудженого, який пояснював, що після дорожньо-транспортної пригоди його брат розповів йому, що пасажир відволік його від керування мотоциклом, через що він, тобто ОСОБА_3, виїхав на зустрічну смугу руху, де відбулося зіткнення його мотоцикла з моторолером під керування ОСОБА_1, висновками судово-автотехнічної експертизи про те, що в даній ситуації дії водія ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.п.2.3 "б" і 12.1 Правил дорожнього руху України, а в діях водія ОСОБА_1 невідповідностей цим Правилам не вбачається.

В судовому засіданні ОСОБА_3  змінив свої показання і став стверджувати, що водій ОСОБА_1, а не він виїхав на зустрічну смугу руху і що на його смузі руху відбулось зіткнення транспортних засобів.

Аналогічним чином змінив свої показання і його брат - свідок ОСОБА_6 .

Будь-яких переконливих мотивів зміни своїх показань вони не навели.

Судом першої інстанції були здійснені заходи для ретельної перевірки доводів ОСОБА_3 про його невинуватість у зіткненні транспортних засобів, для чого суд допитав додаткових свідків, про допит яких заявили клопотання засуджений і його захисник, за дорученням суду було проведено відтворення обстановки і обставин подій з участю засудженого і потерпілих, призначена додаткова судово-автотехнічна експертиза, витребувані додаткові документи.

Усім наявним у справі доказам у їх сукупності суд дав належну оцінку, проаналізував обставини, за яких були отримані ті чи інші докази і обгрунтовано дійшов висновку про те, доводи ОСОБА_3 про його невинуватість суперечать фактичним обставинам, встановленим у справі. Аналізуючи показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, які дали показання на підтвердження версії ОСОБА_3 про причини ДТП, суд установив, що вказані свідки під час досудового слідства не допитувались і дали показання в судовому засіданні на прохання ОСОБА_3 вже після зміни своїх показань останнім. При цьому, частина зазначених свідки не змогли пояснити обставини, які б підтверджували, що вони дійсно були свідками подій ДТП, а їх показання суперечили фактичним обставинам, встановленим у справі. Аналіз обставин і причин, з яких суд визнав недостовірними показання цих свідків, наведені у вироку.

Додаткова судово-автотехнічна експертиза, призначена судом, зробила висновок, що у разі, якщо пригода ДТП мала місце за обставин, на які посилався ОСОБА_3 в суді, то в його діях не вбачається порушень Правил дорожнього руху. Однак, ця експертиза підтвердила і те, що у разі зіткнення транспортних засобів за обставин, на які посилався потерпілий ОСОБА_1, то ОСОБА_3 порушив вищезазначені норми Правил. Суд проаналізував ці висновки і з урахуванням наявних у справі доказів дійшов до висновку, що саме ОСОБА_3 порушив Правила дорожнього руху за вказаних у вироку обставин і навів у вироку мотиви, з яких він не взяв до уваги висновки додаткової експертизи в іншій частині. Доводи апеляцій захисника і засудженого про те, що ця додаткова експертиза свідчить про невинуватість ОСОБА_3 і що суд взагалі не взяв до уваги її висновків, суперечать змісту вироку і є безпідставними.

Тому доводи апеляцій захисника і засудженого про однобічну оцінку доказів у справі не можуть бути визнані обгрунтованими.

Не відповідають фактичним обставинам справи доводи апеляцій захисника і засудженого про невстановлення судом місця дорожньо-транспортної пригоди, оскільки у вироку суду вказано конкретне місце де відбулось зіткнення транспортних засобів.

Та обставина, що суд під час розгляду справи, даючи доручення органам досудового слідства про проведення відтворення обстановки і обставин подій ДТП, в своїй постанові вказав, що при огляді місця події не вказано місце зіткнення транспортних засобів, свідчить лише про те, що ця обставина не зазначена саме в цьому протоколі і на час її постановлення. Саме для з'ясування цієї обставини суд і давав доручення органам досудового слідства. Висновки суду у вироку про обставини вчинення злочину, в тому числі про місце його вчинення, грунтуються на сукупності доказів у справі, а не лише на протоколі огляду місця події. Постанова суду, винесена до завершення судового слідства, не має преюдиціального значення для суду при постановленні вироку і не може свідчити про невстановлення місця зіткнення транспортних засобів судом при постановленні вироку.

Тому посилання в апеляції захисника на цю постанову як на свідчення невстановлення судом місця вчинення злочину у вироку, не може бути визнано обгрунтованим.

Твердження засудженого про те, що він підписав протокол огляду місця події наступного дня після ДТП, погодившись із його змістом, внаслідок перебування у хворобливому стані через отримання травми при зіткненні транспортних засобів, не можуть бути визнані обгрунтованими, оскільки аналогічним чином він пояснював події ДТП і при його допитах в якості підозрюваного і обвинуваченого, які були проведені через декілька місяців після цієї події.

Згідно вимог ст. 76 КПК України характер і тяжкість тілесних ушкоджень встановлюється експертами, для чого обов'язково призначається судово-медична експертиза.

Згідно висновків судово-медичних експертиз потерпілим ОСОБА_1 іОСОБА_5 були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження. При проведенні цих експертиз експертами були враховані усі надані їм медичні документи і висновок експертом зроблено на їх підставі.

Судово-медичні експертизи у справі проведені відповідно до вимог чинного кримінально-процесуального законодавства. Обгрунтованість висновків судово-медичних про характер і тяжкість тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілим, в апеляції захисника не оспорюються.

Та обставина, що суд не взяв до уваги первинні медичні документи, в яких відсутні дані про перелом руки у ОСОБА_1 і перелом поперечного відростку хребта у ОСОБА_5, не може свідчити про неповноту судового слідства і неправильність встановлення наслідків злочину, оскільки ці тілесні ушкодження були виявлені при наступному обстеженні і лікуванні потерпілих, вони були взяті до уваги при проведенні судово-медичних експертиз.

Тому доводи апеляції захисника про те, що суд не дав належної оцінки усім доказам у справі щодо тілесних ушкоджень, завданих потерпілим, також не можуть бути визнані обгрунтованими.

При розгляді даної кримінальної справи не було допущено істотних поршень вимог КПК України.

Та обставина, що кримінальна справа була порушена з недодержанням строків, передбачених ст.97 КПК України не може бути визнана істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства і не є підставою для скасування вироку.

При винесенні постанови про порушення кримінальної справи були додержані вимоги ст.94 КПК України, оскільки в цій постанові зазначені ознаки злочину, передбаченого ст.286 ч.1 КК України, що і було підставою для порушення кримінальної справи.

Доводи захисника у апеляції про порушення права на захист ОСОБА_3 під час досудового слідства, також є безпідставними.

Його твердження про неграмотність ОСОБА_3 і неможливість через це здійснювати свої права суперечать матеріалам справи, згідно яких у ОСОБА_3 неповна середня освіта, про що він сам заявив суду при встановленні його особи. Сам ОСОБА_3 ніколи не посилався на свою неграмотність, а заявив про свою малограмотність у суді, коли з'ясовувались причини зміни ним своїх показань. Не посилається на цю обставину він і в своїй апеляції. Зміст його записів у процесуальних документах, а також зміст апеляції засудженого свідчить про наявність у нього достатнього рівня освіти для розуміння змісту тексту процесуальних документів і викладення своїх доводів. Під час досудового слідства ОСОБА_3 перебував на волі, оскільки щодо нього був обраний запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. Йому слідчими неодноразово роз'яснювалось його право мати захисника, від якого він сам відмовлявся. При розгляді справи судом ним був запрошений захисник ОСОБА_2, який здійснював захист ОСОБА_3. Доводи захисника про неграмотність засудженого є припустимими, оскільки грунтуються лише на твердженнях засудженого в судовому засіданні, висунутих ним як аргумент причини зміни своїх показань. Тому обставини, передбачені ст.45 КПК України, які обумовлюють обов'язкову участь захисника у справі, щодо ОСОБА_3 відсутні.

Наведені дані свідчать, що право на захист ОСОБА_3 під час досудового слідства не було порушено, а доводи апеляції захисника в цій частині є безпідставними.

Та обставина, що прокурор Маркіна в судовому засіданні заявила клопотання про зміну запобіжного заходу щодо ОСОБА_3, згідно вимог ст.ст.54, 55, 58 КПК України не є підставою для її відводу, через що доводи апеляції засудженого про те, що прокурор підлягала відводу, оскільки брала участь у засіданні суду при зміні йому запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту, не можуть бути визнані обгрунтованими.

Сукупністю наведених доказів у справі доведена вина ОСОБА_3 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило завдання потерпілим ОСОБА_1 і ОСОБА_5 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а доводи апеляцій захисника і засудженого про неповноту і однобічність суду при розгляді справи є необгрунтованими. Дії ОСОБА_3 правильно кваліфіковані за ст.286 ч.1 КК України.

Призначаючи покарання засудженому, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого злочину, його наслідки, дані про особу засудженого, через що основне покарання у виді 2 років обмеження волі, призначене ОСОБА_3, відповідає вимогам ст.65 КК України.

Разом з тим, одночасний перевід цього виду покарання, призначеного за ст.286 ч.1 КК України, в покарання у виді 1 року позбавлення волі з посиланням на ст.72 КК України, суперечить вимогам ст.ст.65 і 72 КК України. Санкція ст.286 ч.1 КК України не передбачає покарання у виді позбавлення волі, а правила, передбачені ст.72 КК України застосовуються лише при складанні різновидних покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків.

Тому перевід покарання, призначеного ОСОБА_3 за ст.286 ч.1 КК України в один рік позбавлення волі підлягає виключенню з вироку.

Оскільки ОСОБА_3 вчинив цей злочин в період умовно-дострокового звільнення від покарання у виді 2 років 3 місяців 9 днів позбавлення волі, суд першої інстанції обгрунтовано відповідно до вимог ст. 71 КК України частково приєднав це невідбуте покарання до покарання, призначеного йому за ст.286 ч.1 КК України і призначив остаточне покарання у виді 3 років позбавлення.

З урахуванням наведених підстав не можуть бути визнані обгрунтованими доводи апеляції прокурора про м'якість призначеного засудженому покарання, про необхідність постановлення свого вироку апеляційним судом і призначення ОСОБА_3 покарання за ст.286 ч.1 КК України у виді 3 років обмеження волі, яке перерахувати на 1 рік 6 місяців позбавлення волі і призначення остаточного покарання у виді 3 років позбавлення волі.

Також безпідставними є доводи апеляції прокурора про необхідність виключення з вироку визнання судом обставиною, яка обтяжує покарання, "вчинення злочину в період умовно-дострокового звільнення". Ця обставина згідно змісту вироку не була визнана судом в якості такої, а була врахована як обставина про особу ОСОБА_3, яка впливає на вид і розмір покарання. Обставиною, яка обтяжує покарання, суд визнав лише те, що ОСОБА_3 вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння.

Разом з тим, суд в порушення вимог ст.55 КК України призначив ОСОБА_3 за ст.286 ч. 1 КК України додаткове покарання у виді позбавлення його права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, оскільки ОСОБА_3 не мав прав на керування транспортними засобами, через що не міг бути позбавлений такого права.

Тому апеляція прокурора в цій частині підлягає задоволенню і це додаткове покарання підлягає виключенню з вироку.

Враховуючи наведене, керуючись вимогами ст.ст.365, 366 КПК України,  апеляційний суд ухвалив:

Апеляції прокурора, захисника ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Совєтського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21 лютого 2006 року ОСОБА_3  змінити: виключити з нього рішення про перерахунок покарання, призначеного засудженому за ст.286 ч.1 КК України у виді 2 років обмеження волі, на 1 рік позбавлення волі і призначення додаткового покарання у виді позбавлення його права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Вважати ОСОБА_3 засудженим за ст.286 ч.1 КК України на 2 роки обмеження волі.

Покарання, призначене йому за сукупністю вироків згідно вимог ст.71 КК України у виді 3 років позбавлення волі залишити без зміни.

В решті цей вирок залишити без зміни.