КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 03.10.2007                                                                                           № 13/457

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:           Мартюк А.І.

 суддів:              

 при секретарі:             

 За участю представників:

 від позивача - Петруня А.В. – дов. б/н від 03.05.2007р.;

 від відповідача - Тебякіна В.К. – дов. вих.№4 від 27.04.2007р.;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріора ЛТД"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 12.12.2006

 у справі № 13/457  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Партнер-Транс"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріора ЛТД"

             

                       

 про                                                  стягнення 76433,09 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 76 433,09 грн. (36 426,53 грн. завданих збитків, 40 006,56 грн. упущеної вигоди).

У судовому засіданні 22.11.2006р. представником позивача була подана заява вих.№164 від 22.11.2006р., в якій він уточнює позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача збитки, завдані внаслідок ДТП, у розмірі 67 476,55 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди з вини особи, що є працівником відповідача, позивачу було завдано збитки у загальному розмірі 67 476,55 грн. (з урахуванням виплаченого страхового відшкодування в сумі 24 990,00 грн.), з них 11 436,53 грн. - вартість післяаварійного ремонту автомобіля позивача, 55 690,02 грн. - упущена вигода, 350,00 грн. – вартість висновок про вартість автомобіля. У зв’язку з відмовою відповідача у добровільному порядку сплатити суму завданої позивачу матеріальної шкоди, позивач був змушений звернутись з відповідним позовом до Господарського суду міста Києва.

Представник відповідача у судові засідання суду першої інстанції не з’являвся, відзиву на позов не надав, свою позицію у спорі не визначив.

Справа, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядалась судом першої інстанції за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва по справі №13/457 від 12.12.2006р. позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача 11 436,53 грн. реальної шкоди, 55 690,02 грн. упущеної вигоди, 350,00 грн. завданих збитків, 674,77 грн. державного мита, 104,17 грн. витрат  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення з відповідача 24 990,00 грн. провадження у справі було припинено на підставі п.11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення  Господарського суду міста Києва по справі №13/457 від 12.12.2006р., прийнявши нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначає про те, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, а саме ст. ст. 53-56 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 759, 1166, 1172 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2007р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.09.2007р.

У судовому засіданні 19.09.2007р. представником позивача було подано погоджене з відповідачем клопотання б/н від 19.09.2007р. про продовження строку вирішення спору по справі.

Суд задовольнив вказане клопотання.

В п.2 резолютивної частини апеляційної скарги відповідачем було викладено клопотання про зупинення стягнення за наказом, виданим на виконання Рішення Господарського суду міста Києва по справі №13/457 від 12.12.2006р., проте, у судових засіданнях вказане клопотання представником відповідача не заявлялось і представник не наполягав на його розгляді. За таких обставин, при вирішенні спору дане клопотання відповідача судом не розглядалось.

У судовому засіданні 19.09.2007р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 03.10.2007р.

У судових засіданнях 19.09.2007р. представником відповідача були подані нові докази по справі, а саме рішення Дніпровського районного суду м. Києва по справі №2-1980/1 від 31.08.2007р. та ухвала Дніпровського районного суду м. Києва по справі №2-1980/1 від 03.10.2007р., які не подавались ним при розгляді справи у суді першої інстанції, оскільки представники відповідача не приймали участі у судових засіданнях в Господарському суді міста Києва.

Представник відповідача у судових засіданнях підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити та скасувати Рішення  Господарського суду міста Києва по справі №13/457 від 12.12.2006р., прийнявши нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник позивача у судових засіданнях надав пояснення, в яких заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін Рішення  Господарського суду міста Києва по справі №13/457 від 12.12.2006р. як таке, що прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

06.01.2006р. в результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль “Фольксваген Боро” (державний номер АА 4810 АК), який належить відповідачу, під керуванням  громадянина Канупера І.О., працюючого у відповідача, пошкодив автомобіль “Ореl Аstra” (державний номер 055-35 КА), що належить позивачу.

З матеріалів справи вбачається, що факт дорожньо-транспортної пригоди та вина працівника відповідача Канупера І.О. встановлені Постановою Дніпровського районного суду м. Києва по справі  №3-1139 від 03.02.2006р.

Згідно з приписами ч.4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України,  рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Загальні положення та порядок відшкодування шкоди наведені в главі 82 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі ст. 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З матеріалів справи вбачається, що на замовлення позивача Товариством з обмеженою відповідальністю “Піонер-Ассістанс” (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №4486/05 від 28.12.2006р., виданий Фондом державного майна України) було складено Звіт про визначення вартості матеріального збитку, згідно з яким вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу “Ореl Аstra”, реєстраційний номер 05535 КА, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди станом на 12.01.2006р. складає 36 426,53 грн.

При розгляді справи в суді першої інстанції було встановлено, що Закрите акціонерне товариство “Страхова компанія “Статус”, в якому була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача, здійснила виплату страхового відшкодування на користь позивача у розмірі 24 990,00 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку позивача за 12.09.2006р.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що страхова компанія відповідача частково сплатила суму збитків, завданих позивачу, у розмірі 24 990,00 грн.

В п.11 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність предмета спору в цій частині та необхідність припинення  провадження у справі відносно вимог про стягнення з відповідача 24 990,00 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача упущеної вимоги у розмірі 55 690,02 грн., судом було встановлено наступне.

23 грудня 2005р. між Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортна компанія “Партнер-Транс” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Консалтингова група “Партнер” було укладено Договір найму (оренди) транспортного засобу №23/12/05 (далі за текстом – Договір найму).

Відповідно до умов Договору, предметом найму визначено транспортний засіб - автомобіль “Ореl Аstra”, реєстраційних номер 05535 КА (п.1.1 Договору найму).

Згідно з п.1.3 Договору найму, строк найму встановлено з 01.01.2006р. до 31.12.2006р.

За користування транспортним засобом протягом строку дії договору Наймач зобов'язаний сплачувати плату за найм з розрахунку 5 300,00 грн. за один календарний місяць (п.3.1 Договору найму).

На виконання умов Договору найму позивач передав Товариству з обмеженою відповідальністю “Консалтингова група “Партнер” транспортний засіб “Ореl Аstra”, реєстраційний номер 05535 КА, що підтверджується відповідним актом прийому-передачі від 02.01.2006р.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 06.01.2006р., транспортний засіб “Ореl Аstra”, що належав позивачу, став непридатний для використання відповідно до умов вищевказаного Договору найму.

Згідно з приписами ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що внаслідок збитків, завданих 06.01.2006р. в результаті дорожньо транспортної пригоди, позивач був позбавлений доходів, які б він міг одержати від Товариства з обмеженою відповідальністю “Консалтингова група “Партнер” за Договором  найму (оренди) транспортного засобу №23/12/05 від 23.12.05р. у період з 07.01.2006р. по 22.11.2006р., тому позовні вимоги про стягнення 55 690,02 грн. в якості упущеної вигоди є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 350,00 грн. вартості послуг по складанню звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу.

Дана вимога мотивована тим, що для встановлення вартості матеріального збитку, завданого відповідачем внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю “Піонер-Ассістанс”, яке має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №4486/05 від 28.12.2006р., виданий Фондом державного майна України, для складання звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу. Вартість проведеної оцінки складає 350,00 грн., що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт від 26.01.2006р. та випискою з особового рахунку позивача (вказані документи наявні в матеріалах справи). Тому посилання відповідача на платіжне доручення №145 від 24.01.2006р. не приймається судом як належний доказ відшкодування позивачу витрат на оплату вартості оцінки розміру завданих йому матеріальних збитків.

Виходячи з норм ст. 22 Цивільного кодексу України, колегія суддів погоджується з тим, що витрати, понесені позивачем при сплаті Товариству з обмеженою відповідальністю “Піонер-Ассістанс” вартості послуг по складанню звіту щодо визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, є реальними збитками, які підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів на спростування обставин, викладених у позові, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва по справі №13/457 від 12.12.2006р. прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріора ЛТД” задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті держмита за розгляд апеляційної скарги покладаються відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 33, 49, 69, 77, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України,  Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріора ЛТД” залишити без задоволення, Рішення  Господарського суду міста Києва по справі №13/457 від 12.12.2006р. - без змін.

2.  Матеріали справи №13/457 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена  до касаційного суду у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 09.10.07 (відправлено)