ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2010 рокуСправа № 2а-1998/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Денисюка Р.С.,
при секретарі судового засідання Головатій І.В.,
представника позивача ОСОБА_2.,
представника відповідача Клочко І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу міграційної служби у Волинській області про скасування рішення та зобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Відділу міграційної служби у Волинській області про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.06.2010 року відділ міграційної служби у Волинській області повідомив їй про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Вважає, що дане рішення є необґрунтованим і незаконним, оскільки вона являється громадянкою Афганістану та через висловлювання її чоловіка перед студентами на захист демократії та свободи проти ісламського екстремізму отримувала погрози від членів Талібану щодо позбавлення життя і викрадення дочки. Просить скасувати рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні та зобов’язати відділ міграційної служби у Волинській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
В судовому засіданні представник позивача надав суду додаткові письмові пояснення щодо обґрунтування позову, відповідно до якого відповідач діяв недобросовісно, називаючи у своєму висновку свої причини виїзду позивача з країни походження і не даючи ніякої оцінки інформації наданої ним у заяві про надання статусу біженця та на співбесіді про справжні причини втечі, які полягають у погрозах з боку членів Талібану для її життя через висловлювання її чоловіка перед студентами на захист демократії та свободи проти ісламського екстремізму. Також зазначив, що 13 серпня 2010 року постановою Волинського окружного адміністративного суду було скасовано наказ відділу міграційної служби у Волинській області за № 115 від 25.06.2010 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця стосовно її чоловіка ОСОБА_3.
Представник відповідача надала суду заперечення, відповідно до якого, позивач з метою виїзду з країни постійного проживання в органах влади безперешкодно отримала документ, що посвідчує її особу, оформляла відповідні візові документи, а це свідчить, що держава, громадянинкою якої вона є, забезпечує її права як громадянина і він користується захистом країни своєї громадянської належності; перебуваючи тривалий час на території Російської Федерації, позивач не зверталася в міграційні органи вказаної держави, не зробила вона цього без зволікань, під час перетину Державного кордону України, як цього вимагає стаття 9 Закону України “Про біженців”; однією з причин виїзду останнього з країни проживання були сімейні проблеми та неможливість в Афганістані забезпечити лікування хворих дітей, що відповідно до статті 1 Закону України “Про біженців” не є підставою для надання статусу біженця; факти викладені в заяві є недостатньо обґрунтованими, і будь-яких підтверджень та доказів викладеного заявник не надав, як це передбачено в позиції ООН “Про обов’язки та стандарти доказу в заявах біженців” від 16.12.1998 року; відсутність документів, що посвідчують особу представника, не дає можливості ідентифікувати його як особу та по країні походження. Нормативно-правові акти, на які посилається представник позивача при винесенні рішення про відмову у наданні статусу біженця були в повній мірі враховані.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Правовий статус біженця в Україні, порядок його надання, втрати та позбавлення цього статусу, а також питання державних гарантій захисту біженців регулюються Законом України “Про біженців”від 21.06.2001 р. № 2557-III (далі - Закон № 2257).
Біженець, відповідно до абзацу другого статті 1 Закону № 2257 - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Умови, за наявності яких правовий статус біженця не надається, визначені статтею 10 Закону № 2257, зокрема, статус біженця не надається особі, у якої відсутні підстави побоюватися стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, належності до певної політичної партії або соціальної групи.
Оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
Частиною шостою статті 9 Закону № 2257 визначено підстави, умови й порядок звернення іноземця та особи без громадянства до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу перебування в Україні, у випадку їх законного перебування в Україні.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 2257 орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено в наданні статусу біженця за відсутності умов, за яких має місце обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань. Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця може бути прийнято також у разі, якщо особі раніше було відмовлено у прийнятті заяви про надання статусу біженця або оформленні документів для вирішення питання щодо надання такого статусу через зловживання процедурою надання, крім випадків, коли заявник повідомив достовірні відомості про свою особу або просить надати цей статус з інших підстав.
Рішення про надання статусу біженця або про відмову в наданні такого статусу, відповідно до частини п’ятої статті 14 Закону № 2257, приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.
Статтею 11 Закону № 2257 передбачено, що до заяви про надання статусу біженця додаються документи і матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття такого статусу, однак цією нормою не встановлено обов'язковості подання таких документів, як умови прийняття заяви.
Однак, слід врахувати, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця.
Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.
Так пунктом 1 “Руководства Управления Верховного комиссара ООН по делам беженцев по оценке необходимости международной защиты в отношении афганцев, ищущих убежище” від грудня 2007 року, визначено основні групи ризику, зокрема, афганці, які висловлюють свої політичні переконання, піддаються ризику, якщо їх переконання сприймаються як протистояння інтересам місцевих та релігійних командирів, впливових груп або озброєних опозиційних формувань, перш за все таких як Талібан та союзників цього руху.
Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Стаття 9 Закону № 2257 не встановлює санкції за подачу заяви про надання статусу біженця із зволіканнями. У таких випадках на порушників можуть накладатись лише санкції передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Неприйняття заяви про надання статусу біженця до розгляду та видворення заявника суперечитиме захисту фундаментальних прав, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року (стаття 33 “невислання біженців”), а також Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (стаття 3 “загроза катувань”).
Законодавство не вимагає від заявника обґрунтованості його заяви, тому під час вирішення таких справ рішення щодо відмови у наданні статусу біженця з підстав необґрунтованості заяви не допускається.
Також суд приймає до уваги те, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2010 року, яке набрало законної сили, позов її чоловіка ОСОБА_3 було частково задоволено та скасовано наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця і на даний час проводиться повторна додаткова перевірка. Також слід зазначити, що під час розгляду даної справи особа ОСОБА_1 була ідентифікована.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно із частиною першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином суд приходить до висновку, що відповідач не довів правомірності прийнятого рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця позивачу.
Позовна ж вимога про зобов’язання відповідача прийняти щодо позивача рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця, не підлягає до задоволення, оскільки суд не може перебирати повноваження органу, який наділений компетенцією приймати відповідні рішення у встановленому законом порядку. Задоволення зазначеної позовної вимоги призведе до прийняття судом рішення за зверненням громадянки Афганістану ОСОБА_1 про прийняття документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця. Прийняття такого рішення належить до повноважень органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
Керуючись ст.ст. 11, 17, 158, 160 ч.3 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Конвенції ООН про статус біженців 1951 року ст.ст. 9, 10, 11 Закону України “Про біженців”, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати наказ Відділу міграційної служби у Волинській області за № 116 від 25.06.2010 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі з 13 вересня 2010 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий Р.С. Денисюк