ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2010 рокуСправа № 2а-2005/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Денисюка Р.С.,
при секретарі судового засідання Годунок І.В.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Клочко І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Відділу міграційної служби у Волинській області про скасування рішення та зобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом до Відділу міграційної служби у Волинській області про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.05.2010 року відділ міграційної служби у Волинській області повідомив йому про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Вважає, що дане рішення є необґрунтованим і незаконним, оскільки він являється громадянином Іраку та його брат отримував погрози від ісламських екстремістів через свою професійну діяльність як адвоката, з яким він разом працював в адвокатській конторі. Просить скасувати рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні та зобов’язати відділ міграційної служби у Волинській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
В судовому засіданні представник позивача у зв’язку з поданими відповідачем матеріалами особової справи ОСОБА_2 надав суду письмові пояснення щодо обґрунтування позову та усно уточнив позовні вимоги, просив скасувати наказ Відділу міграційної служби у Волинській області № 91 від 18.05.2010 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця позивачу та зобов’язати відділ міграційної служби прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця ОСОБА_2. Зазначив, що при прийнятті рішення відповідачем не вжито ніяких заходів щодо перевірки обґрунтованості заяви, зокрема не зовсім використана інформація про країну походження позивача для оцінки його тверджень про загрозу переслідувань. Факт отримання позивачем паспорту у країна звідки вона прибула не має правового значення у даній справі, так як суб’єктом її переслідування є не влада держави, а збройні терористичні угрупування, які не визнають порядок встановлений законами Іраку, а влада не здатна забезпечити ефективний захист своїх громадян від зловживань з їхнього боку. Рішення про відмову прийняті без врахування всіх обставин повідомлених позивачем та рекомендацій ООН по біженцях з Іраку.
Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в їх задоволенні, при цьому зазначив, що позивач залишив країну постійного проживання безперешкодно отримавши в органах влади документ, що посвідчує його особу, а також оформивши відповідні візові документи, а це свідчить, що держава громадянином якої він є, забезпечує його права як громадянина.
Прибувши в Україну останній не звернувся до міграційних органів, хоча перебував на території України з жовтня 2009 року, а зробив це лише після його затримання та поміщення до ПТПІ в с. Журавичі, що свідчить про відсутність наміру залишатися в Україні, так як він намагався потрапити до Західної Європи.
Позивач не перебував ні в яких організаціях (політичних, громадських, військових), до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов’язані з расовою, національною, релігійною належністю чи політичними поглядами причетним не був. Позивач не навів жодних обґрунтованих фактів переслідувань або загрози переслідувань на свою адресу, заходи адміністративного впливу до нього не застосовувались.
ОСОБА_2 при спробі перетину державного кордону з України в Республіку Польща на паспортний контроль подав паспорт на ім’я громадянина Болгарії, а при проведенні співбесіди 07.05.2010 року здійснив обман, заявивши працівникам міграційної служби, що його особисті документи з невідомих йому причин вилучили співробітники міліції в м. Мостиска Львівської області і не повернули. Також під час співбесіди ОСОБА_2 повідомив, що мав намір потрапити в Норвегію. Тобто при вирішенні питання щодо відмови у наданні статусу біженця було враховано відповідачем було в повній мірі враховано положення нормативно-правових актів, що регулюють питання надання статусу біженця. Із врахуванням вищезазначених обставин відповідач прийшов до висновку про відсутність підстав ідентифікувати особу як біженця відповідно до статті 1 Закону України «Про біженців».
Суд постановив ухвалу про розгляд справи за відсутності позивача.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що згідно матеріалів особової справи ОСОБА_2, на співбесіді він вказує на те, що є громадянином Іраку. До України прибув в жовтні 2009 року нелегально і намагався незаконно перетнути державний кордон України з Республікою Польща з підробними документами на ім’я громадянина Болгарії, де і був затриманий та поміщений в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
26 лютого 2010 року Державною прикордонною службою України було складено протокол про адміністративне затримання.
23 березня 2010 року Львівський окружний адміністративний суд постановив затримати та видворити за межі України громадянина Іраку ОСОБА_2.
Перебуваючи в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, що в с. Журавичі Ківерцівського району Волинської області, ОСОБА_2 звернувся до Відділу міграційної служби у Волинській області із заявою про надання статусу біженця.
Вказана заява згідно наказу № 71 від 06.05.2010 року прийнята до розгляду відповідачем.
Як вбачається з матеріалів особової справи позивача № 37/10, на співбесіді 07 травня 2010 року заявник повідомив, що причиною виїзду з країни громадянської належності послужили погрози йому та його брату, в якого він працював в адвокатській конторі, від невідомих людей, але конкретних дій відносно нього скоєно не було. До моменту затримання позивач не звертався до органів міграційної служби та не подавав відповідних документів про надання йому статусу біженця в Україні, аргументуючи це тим, що за попередженням знайомих заявнику не нададуть статус біженця та депортують в Ірак.
З висновку відповідача від 18.05.2010 року вбачається, що він вважає за доцільне прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в зв’язку з тим, що заявник ніяких фактів його особистого переслідування в Іраку не навів, виїзд з країни здійснив на законних підставах. Крім того, у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу не дають можливості ідентифікувати його як особу та по країні походження.
Наказом № 91 від 18 травня 2010 року керівником Відділу міграційної служби у Волинській області на підставі абз. 3 ст. 12 Закону України “Про біженців” відмовлено громадянину Іраку ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Згідно абз. 3 ст.12 Закону України “Про біженців” № 2557-ІІІ від 21 червня 2001 року рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Відповідно до абз. 6 вказаної статті рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Під біженцем, відповідно до положень абзацу 2 статті 1 Закону, розуміється особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Як вбачається з абз.5 ст.10 Закону України “Про біженців” статус біженця не надається особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону відсутні.
Згідно абз.7 ст. 11 вказаного Закону до заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця.
Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу “Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається” від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви;
- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Під час проведення співбесіди працівників Відділу міграційної служби у Волинській області з ОСОБА_2, останнім не надано жодних аргументованих та обґрунтованих пояснень, конкретних фактів щодо побоювань стати жертвою переслідувань, а також сам виїзд з країни проживання не був втечею з метою уникнення зазначених переслідувань. Зважаючи на це, не підтверджується обов’язкова наявність умов, передбачених абзацом 2 статті 1 Закону.
Посилання представника позивача на те, що при поверненні ОСОБА_2 на Батьківщину можуть мати місце обґрунтовані побоювання зазнати переслідування, суд не може прийняти до уваги, оскільки вони не підтверджуються ніякими достовірними доводами і носять характер припущення.
Суд також звертає увагу сторін на те, що позивач жодних фактів переслідувань або утисків на свою адресу не надала, не перебувала ні в яких організаціях (політичних, громадських, військових), до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов'язані з її расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетна не була.
Згідно матеріалів особової справи ОСОБА_2 вбачається, що він потрапив на територію України у жовтні 2009 року. В подальшому намагався незаконно перетнути державний кордон України з Республікою Польщі за підробним паспортом на ім’я громадянина Болгарії.
Як вбачається з ч.2 ст.9 Закону України “Про біженців” особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини зазначених ситуацій.
В судовому засіданні встановлено, що до моменту затримання позивач не звертався до органів міграційної служби та не подавав відповідних документів про надання йому статусу біженця в Україні, оскільки залишаючи країну проживання мав намір потрапити в Норвегію до родичів. Тривалий проміжок часу між фактичним прибуттям в Україну та моментом коли позивач звернувся з заявою про надання йому статусу біженця, на думку суду, свідчить про відсутність у нього “обґрунтованих побоювань” стати жертвою переслідування у країні громадянської приналежності.
Суд не приймає до уваги твердження представник позивача про те, що в Україні неможливо отримати статус біженця у звязку з позицією державних органів і особа намагалася потрапити в іншу країну для його отримання, так як чинним законодавством встановлено процедуру надання такого статусу, його підстави та органи, які цим займаються.
Таким чином суд приходить до висновку, що позивач залишила країну постійного проживання з метою об’єднання з родичами у Норвегії, а не через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакам раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Крім того, використання підроблених документів позивачем та свідчить про те, що вона мала намір потрапити в Західну Європу з особистих приватних цілей в пошуках кращого життя, а не з підстав, визначених Законом України «Про біженців».
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач приймаючи рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України “Про біженців”, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 11, 17, 158, 160 ч.3 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України “Про біженців”, суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до відділу міграційної служби у Волинській області про скасування рішення № 91 від 18.травня 2010 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні та зобов’язання відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі з 13 вересня 2010 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий Р.С. Денисюк