КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-543/09                                                           Головуючий у 1-й інстанції:  Чередниченко Н.П.

Суддя-доповідач:  Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"28" липня 2010 р.                                                                                 м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:          

Головуючого:

Суддів:     

      Вівдиченко Т.Р.,

Глущенко Я.Б.

Коротких А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва та ОСОБА_4 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 10 квітня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про спонукання до вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 31 жовтня 2008 року звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про зобов’язання виплати надбавку до пенсії  як дитині війни з підвищенням на 30% від розміру мінімальної пенсії за віком у 2006 - 2008 роках.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 квітня 2009 року позов задоволено частково. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва здійснити нарахування та виплату ОСОБА_4 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 р. до 31.12.2008 р. відповідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-ІУ (в редакції до внесення змін Законом України № 107-\Т від 28.12.2007), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом на 2008 рік.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою задовольнити їх апеляційні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_4 залишенню без задоволення.

Колегією суддів встановлено, що позивач є дитиною війни, що підтверджується  відповідним посвідченням яке міститься в матеріалах справи.

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»в цій частині на відповідність Конституції та законів України не переглядався, а тому відповідачем була проведена виплата вказаної допомоги у повному обсязі.

Крім того, судова колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції, що позивачем було пропущено річний строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення надбавки як дитині війни за 2006 рік, оскільки до суду звернулася за захистом своїх порушених прав 31.10.2008 року, а саме з порушенням річного строку позовної давності.

Докази поважності пропуску строку позовної давності в матеріалах справи відсутні. Таким чином, підстав для поновлення пропущеного строку позовної давності немає. Отже, суд першої інстанції в цій частині виніс рішення яке відповідає нормам матеріального та процесуального права.

          З приводу вимог позивача про стягнення надбавки до пенсії  як дитині війни за 2007 рік колегія суддів вважає за можливе зазначити наступне.

Пунктом 12 ст. 71 Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»зупинено дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням ст. 111 цього Закону.  

Обговорюючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», колегія суддів виходить з наступного.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) сформулював правову позицію, згідно з якою законом про Державний бюджет України, який має особливий предмет регулювання, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.  

Оскільки, предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, Конституційний Суд України підкреслив, що цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

З урахуванням зазначеного, пункт 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням статті 111 цього Закону, визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, правомірно керувався положеннями Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які з 9 липня 2007 року втратили чинність.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру підвищення пенсії позивачеві застосуванню підлягають норми Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

У свою чергу, цим Законом передбачено, що розмір підвищень пенсій має обраховуватися у відсотковому відношенні до мінімального розміру пенсії за віком.

Окрім того, судовою колегією враховується, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.

При цьому, статтею 19 вказаного закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Оскільки, будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим  законом, для розрахунку підвищення пенсії позивача як дитині війни.

Між тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, який, задовольняючи позов, не застосував строки позовної давності, на чому наполягав відповідач.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до суду 31.10.08 року.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 99 КАС України - адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача за 2007 рік підлягають задоволенню з 31 жовтня 2007 року тобто з урахуванням річного строку позовної давності.

Щодо зобов’язання суб’єкта владних повноважень нарахувати недоплачену державну соціальну допомогу як дитині війни за 2008 рік, колегія суддів вважає за можливе зазначити наступне.

Пунктом 41 Розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів»було внесено зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Між тим, рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року вказане положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів»було визнано неконституційним з 22 травня 2008 року.

Відповідно до ст. 58 Конституції України - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що дітям війни допомога, у розмірі передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за 2008 рік підлягає виплаті з 01 січня 2008 року так як рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів»було визнано неконституційним саме з 22 травня 2008 року.

За таких обставин доводи апелянта частково спростовують висновки рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що дітям війни допомога, у розмірі передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за 2008 рік підлягає виплаті з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Крім того, судовою колегією не приймаються до уваги посилання відповідача на положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання надбавки до пенсії як дитині війни,  виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 202 КАС України –підставами для скасування постанови  або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, порушення  норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення  справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва  –задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 10 квітня 2009 року - скасувати.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва  –неправомірними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва   нарахувати та виплатити ОСОБА_4 невиплачену надбавку до пенсії як дитині війни за період з 31 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена за правилами цивільного судочинства протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України.

Головуючий:                                                             Вівдиченко Т.Р.

Судді:                                                                       Глущенко Я.Б.

Коротких А.Ю