Справа 22ц-1085/ 2006 року                Головуючий 1 -ї інстанції:   Щербина С.В.

Категорія   А                                      Суддя-доповідач апеляційного суду: КутоваТ.З.

УХВАЛА Іменем України

2006  року    червня  місяця  20 дня  колегія суддів судової палати  в цивільних

справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого:     Козаченко В.І.,

суддів:                                       Базовкіної Т.М.,

Кутової Т.З., при секретарі: Гапєєвій Т.В.,

за участю:  позивачки  ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 на рішення   Заводського районного суду   м.   Миколаєва  від  5    квітня    2006 року по справі

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про втстановлення порядку користування земельною ділянкою, зустрічним позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення часток в домоволодінні та встановлення порядку користування

земельною ділянкою

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою  до  ОСОБА_3 про        встановлення  порядку користування земельною ділянкою.

Позивачка зазначала що вони з відповідачем є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 в м. Миколаєві і кожному з них належить по 1/2 його частини. Для обслуговування данного домоволодіння їм у спільну власність Передана земельна ділянка площею 0,517 га.

Посилаючись на те, що між ними нема домовленості щодо користування земельною ділянкою та час від часу виникають суперечки з цього приводу, просила визначити порядок користування вказаною земельною ділянкою з урахуванням належних їм ідеальних часток в домоволодінні.

Відповідач ОСОБА_3 пред'явив зустрічний позов про визначення часток в домоволодінні виходячи з рішення суду від 28 жовтня 2004 року, яким фактично, на думку відповідача, проведено реальний розподіл та визнано право власності на окремі приміщення в спірному будинку як за позивачкою, так і за ним, а також розділити земельний участок з урахуванням встановлених долей.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 квітня 2006 року ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено.

Позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано право власності за ОСОБА_3 на 70/100 часток, а за ОСОБА_1 30/100 часток спірного житлового будинку.

Розділено земельну ділянку розташовану в м. Миколаєві по АДРЕСА_1, виділено ОСОБА_1 155, 1 кв.м., а ОСОБА_3- 361,9 кв.м, з зазначенням межи розділу вказаних земельних ділянок.

В апеляційній скарзі позивачка просить вказане рішення суду скасувати, а по справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як видно з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва від 17 листопада 1997 року про право власності на спадкове майно ОСОБА_1 належить 14 частина житлового будинку АДРЕСА_1 в м. Миколаєві з прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами, а саме погреба літ. Дпд., гаражу Н, огорожі № 4, 5,6, 8, споруд № 7,1 (а.с. 6).

ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 1 лютого 1992 року в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 належить також 1/2 частина того ж домоволодіння з прилеглими спорудами, а саме уборної літ. Е, погребу літ. Дпд, гаражу літ. Н, огорожі 4, 5, 6.

Однак, при вирішенні позовних вимог про визначення часток в спірному житловому будинку, суд не звернув уваги на те, що розмір часток належних сторонам по справі в сумісній власності визначені у вище вказаних свідоцтвах про право власності на спірне домоволодіння в порядку спадкування за законом і на час розгляду даного спору вони не змінювалися. Підставою ж для зміни частки в спільній власності в подальшому, відповідно до ст. 357 ЦК України, може бути лише перебудови та добудови, які здійснені співвласниками за рахунок своїх коштів. Тому, вирішуючи зазначені позовні вимоги, суду слід було звернути увагу на рішенням Заводського райвиконкому від № 196 від 10 вересня 1999 року, яким ОСОБА_1 оформлено сіни літ. А2, сарай літ.Л.

Посилання ж суду на рішенням Заводського районного суду від 28 жовтня 2004 року, яким на його думку, фактично проведено розподіл домоволодіння, є помилковими. Так, із змісту зазначеного рішення вбачається, що за ОСОБА_1 визнано право власності в житловому будинку літ. А на приміщення 1-6, 1-7, а за ОСОБА_3 визнано право власності на приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5 в тому ж житловому будинку, а також сарай Б-1. Таким чином, позовних вимог про розподіл всього домоволодіння по даній справі сторони не заявляли і таке не вирішувалося судом в 2004 році, а тому, вказане рішення і не могло потягнути за собою зміну часток співвласників в домоволодінні.

Вирішуючи ж спір про порядок користування земельною ділянкою, суд першої інстанції, в супереч вимогам ст. 214 ЦПК України не встановив фактів, які підлягають встановленню у цій справі, а саме: порядок користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності сторонами на будинок та наявність чи відсутність згоди обох сторін на такий порядок.

Проте з'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору. Зокрема, суд першої інстанції не дав правової оцінки доводам позивачки та наданим сторонами доказам щодо часу винекнення у сторін права спільної часткової власності на будинок, розмір їх часток на той час і чи мало місце збільшення частки позивачки у 1999 році за рахунок здійсненої нею добудови до будинку сіней літ. а2 та сараю літ. Л.

Відповідно до вимог ст. 42 ЗК України (у редакції від 13 березня 1992 року), яка діяла на час винекнення правовідносин сторін, при належності жилого будинку й земельної ділянки на праві спільної часткової власності порядок користування такою ділянкою визначається співвласниками в угоді пропорційно розміру, часток кожного у спільній власності.

Наступні ж зміни розміру часток у спільній власності на житловий будинок, пов'язані     з прибудовою, надбудовою    або перебудовою, не тягнуть змін порядку

розпорядження земельною ділянкою та користування нею, установлені учасниками спільної власності.

Якщо ж до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі і споруди, не визначався або вона перебувала в користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування ділянкою, визначення розміру часток сторін у земельній ділянці здійснюється у відповідності з розміром часток у будинку на час виникнення спільної часткової власності (п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ").

Визначаючи частки сторін в спільній власності, суд першої інстанції не врахував зазначених положень та вимог ст. 357 ЦК України, до того ж не звернув уваги на те, що в запропонованому експертом варіанті визначення часток не враховані всі приміщення в житловому будинку та допоміжні споруди в домоволодінні, що є неприпустимо.

Крім того, суд залишив поза увагою, те, що спірна земельна ділянка розміром 0, 0517 га., відповідно до державного акту виданого сторонам, належить їм на праві спільної приватної власності без визначення часток (а.с. 14).

При вказаних обставинах, суду слід було уточнити позовні вимоги і відповідно до положень ст. 364 ЦК України вирішити питання про реальний розподіл спірної земельної ділянки шляхом виділу частки земельної ділянки у власність кожному співвласнику, а в разі відсутності такої можливості, визначати порядок користування нею, для чого обговорити питання про можливість проведення технічної земельної експертизи з метою вирішення саме зазначених питань.

Також суду слід було уточнити правові підстави зустрічних позовних вимог про визначення часток в домоволодінні, і з'ясувати, чи не стосуються ці вимоги фактичного розподілу домоволодіння між власниками. В разі необхідності слід було роз'яснити сторонам право на пред'явлення позову саме про реальний розподіл домоволодіння та розглянути їх по суті. Враховуючи, що суд розглянув фактично не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції, оскаржуване рішення суду, на підставі п. 5 ст. 311 ЦПК України, підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Керуючись ст. ст. 307, 311 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовільнішій частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 квітня 2006 року -скасувати, а справу повернути на новий розгляд до того ж суду іншому судді.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі   двох місяців з дня її проголошення.

Головуючий:   підпис

Судді:                    підписи