Категорія №2.33
ПОСТАНОВА
Іменем України
07 вересня 2010 року Справа № 2а-5442/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд в складі:
Судді - Ковальової Т.І.
при секретарі - Скрипкіної А.О.
- Анісімової О.В.
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2.
представника відповідача - Онуфрієнко Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу служби у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, управління служби у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
12 липня 2010 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів відділу служби у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, управління служби у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, в якому зазначила, що вона мешкає на території України з 1987 року, коли приїхала до СРСР з В’єтнаму за контрактом.
У 1992 році в Україні у неї народився син, про що було зроблено відповідну відмітку у її паспорті громадянина В’єтнаму НОМЕР_1, виданому 19 січня 2005 року.
У 2001 році в Україні у неї народилась донька (свідоцтво про народження НОМЕР_2, видане 23 травня 2002 року міським відділом РАГС Харківського обласного управління юстиції, актовий запис № 1489).
29 жовтня 2003 року вона була зареєстрована в Україні як фізична особа-підприємець (реєстраційний НОМЕР_3, свідоцтво НОМЕР_4).
24 грудня 2003 року їй було дозволено постійне проживання в Україні, про що УГІРФО ГУМВС України в Харківській області на підставі висновку від 24 грудня 2003 року їй було видано безстрокову посвідку на постійне проживання НОМЕР_5 від 24 грудня 2003 року.
З січня 2006 року вона мешкає та з 13 березня 2007 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується відповідними штампами та записами у домовій книзі.
25 червня 2009 року УГІРФО ГУМВС України в Харківській області скасувало її посвідку на постійне проживання, а ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області вилучив у неї скасовану посвідку, анулював дозвіл на постійне проживання в Україні і скоротив строк дії реєстрації до 10 жовтня 2009 року.
Просить суд
визнати незаконними дії ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області щодо анулювання дозволу на постійне проживання в Україні;
визнати незаконними дії ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області щодо скорочення строку реєстрації в Україні до 10 жовтня 2009 року;
визнати незаконними дії УГІРФО ГУМВС України в Харківській області щодо скасування посвідки на постійне проживання в Україні;
скасувати як незаконний висновок УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 25 червня 2009 року в частині, що стосується ОСОБА_1;
зобов’язати ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області поновити дозвіл на перебування на території України та поновити безстроковий термін реєстрації на території України.
У судовому засіданні позивачка і представник позивачки підтримали позовні вимоги, дали пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві.
Представник позивачки додав, що позивачка мешкає на території України з 1987 року по угоді укладеної між СРСР та Республікою В’єтнам від 02 квітня 1981 року про направлення та прийняття в’єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства та організації. Позивачка уклала контракт, що вона направляється на навчання з 14 листопада 1987 року до 14 листопада 1991 року.
Згідно п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» позивачка вважається такою, що має дозвіл на імміграцію в Україні, якщо вона прибула на Україну до 06.03.1998 року.
Відповідач своїми незаконними діями, не маючи на це ніяких підстав вилучив у позивачки посвідку на проживання в Україні та вирішив видворити з країни.
Позивачка має паспорт республіки В’єтнам. Посвідка на постійне проживання була їй видана 24.12.2003 року. Навчалась у м. Харкові у Будівельному технікуму, кинула, потім з 2000 року – у Харківській державній академії культури, також не довчилася, так як завагітніла у 2003 році.
Реєстрацію було подовжено до 01.04.2004 року.
24 грудня 2003 року було видано посвідку на постійне проживання в Україні. Весь цей час була тимчасова реєстрація як студентки. Одружилась позивачка у 1991 році, першу дитину народила у 1992 році, а другу у 2001 році. Діти народились в Україні. Чоловік живе в Україні на підставі посвідки на постійне проживання.
Посвідка на постійне проживання позивачки була анульована 10 жовтня 2009 року ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області невідомо з якої підстави. Таким чином, ще порушено ст. 13 Закону України «Про імміграцію», так як позивачку не було повідомлено та ознайомлено з даним рішенням.
Представник відповідача ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області проти позову заперечував, зазначив, що згідно повідомлення ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області № 17/9268 від 18.12.2008 р. громадянка В’єтнаму ОСОБА_1 була документована посвідкою на постійне проживання в Україні НОМЕР_5, виданою 24.12.2003 р. ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області.
Відповідно до абзацу 4 р. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 р. вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В’єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в’єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Прикінцеві положення Закону України «Про імміграцію» почали застосовуватися лише після прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 р. № 1983, якою був затверджений Порядок оформлення і видачі посвідок на постійне проживання в Україні. Після затвердження вказаного Порядку заяви щодо оформлення посвідки відповідно до Прикінцевих положень приймались до 26.06.2003 р. (протягом шести місяців з дня прийняття Постанови), згідно роз’яснень ДДГІРФО МВС України.
Таким чином, оформлення посвідки на постійне проживання громадянці В’єтнаму ОСОБА_1 здійснено безпідставно та підлягає скасуванню.
Також є підстави вважати, що перебування даної іноземки на території України є тимчасовим.
Згідно ст. 12 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року громадянці В’єтнаму ОСОБА_1 УГІРФО ГУМВС України в Харківській області була скасована посвідка на постійне проживання в Україні, а згідно ст. 13 вищеназваного Закону ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області посвідка на постійне проживання була вилучена та надіслана до органу, який її видавав.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою В’єтнаму, має паспорт громадянина В’єтнаму, знаходиться на території України з 1987 року, коли приїхала до СРСР з В’єтнаму по контракту за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В’єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в’єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, з 17 березня 2007 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, підтверджується відповідними штампами та записами у домовій книзі (а.с. 16 – 19).
ОСОБА_1 прибула до СРСР за контрактом на працю, до України за Угодою між Урядом СРВ та Урядом СРСР від 02.04.1981 року.(аркуш справи, 50, 52-53).
24.12.2003 року громадянка СРВ ОСОБА_1 документована і їй видана посвідка на проживання в Україні для іноземних громадян, безстроково (аркуш справи 40, 51).
25.06.2009 року УГІРФО ГУ МВС України в Харківській області посвідка на постійне проживання в Україні ОСОБА_1 скасована ( аркуш справи 47-49).
11 вересня 2009 року відповідачем УГІРФО ГУМВС України в Харківській області позивачці було надіслано листа за № 34/12489, в якому повідомлялось, що 25.06.2009 р. на підставі ст. 12 та ст. 13 Закону України «Про імміграцію» від 07.062001 року їй скасовано дозвіл на імміграцію в Україну (а.с. 42).
Рішення про скасування реєстрації місця проживання у відношенні ОСОБА_1 не приймалося, що не заперечують сторони по справі.
ОСОБА_1 має Ѕ частку житлового будинку з належними до нього господарськими і побутовими спорудами за адресою АДРЕСА_1 і з 2007 року в ньому зареєстрована (аркуш справи 19,44).
ОСОБА_1 має двох дітей, які народилися в Україні – сина ОСОБА_3 1992 року народження і дочку ОСОБА_4 2001 року народження (аркуш справи 7).
У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У відповідності зі ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень суб’єктів владних повноважень слід перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України на Законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до Конституції України іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах, умови яких встановлюються спеціальним законодавством про статус іноземців та осіб без громадянства, перебувають в Україні, наділені такими ж правами та обов'язками, як і громадяни України.
Правовий статус іноземця та особи без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, їх основні права, свободи та обов'язки, порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України, регулюються Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", згідно якого, іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, особа без громадянства - це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Наявність прав іноземців та осіб без громадянства прямо пов'язана із законністю їх перебування на території України, в разі порушення певних встановлених державою умов їх перебування останні несуть відповідальність, яка поділяється на загальну та спеціальну.
Загальна відповідальність полягає в тому, що іноземці, які вчинили злочин, адміністративне правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах, як і громадяни України.
До спеціальних видів відповідальності належать:
- відповідальність за порушення порядку перебування в Україні, транзитного проїзду через її територію;
- скорочення терміну тимчасового перебування в Україні;
- видворення за межі України.
Ст. 5 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що законними підставами перебування на території України для іноземців та осіб без громадянства є реєстрація на території України паспортного документа або наявність посвідки на постійне або тимчасове проживання в Україні, або документів, що посвідчують отримання статусу біженця чи притулку в Україні.
ОСОБА_1 на законних підставах перебувала в Україні з 1987 року та мала реєстрацію місця проживання, а з грудня 2003 року – посвідку на постійне проживання.
У ст. 1 Закону України «Про імміграцію» вказано, що посвідка на постійне проживання – документ, який підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні; дозвіл на імміграцію – рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В’єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в’єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.
Ст. 12 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо:
1) з’ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про імміграцію», орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Згідно ч. 2, ч. 3 ст. 13 вищевказаного Закону особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України.
З метою забезпечення виконання Закону України «Про імміграцію» Кабінетом Міністрів України 26 грудня 2002 року була прийнята Постанова № 1983 «Про затвердження Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданням про його скасування та виконання прийнятих рішень», п. п. 22, 23 якої передбачено, що для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу.
Міграційна служба, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.
На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Згідно з п.25 вищевказаного Порядку рішення міграційної служби, територіальних органів і підрозділів, інших органів виконавчої влади, які в межах своєї компетенції зобов’язані забезпечувати провадження у справах з питань імміграції, а також дії чи бездіяльність їх посадових та службових осіб можуть бути оскаржені відповідно до законодавства. У цьому разі провадження у справах з питань імміграції припиняється до прийняття відповідного рішення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року був затверджений Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання, підпунктом 3 пункту 5 якого передбачено, що замість документів, зазначених в абзацах третьому і четвертому п. 4 цього Порядку (копія рішення про надання дозволу на імміграцію; квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати) особами, які прибули в Україну до 6 березня 1998 згідно з Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В’єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в’єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 р. і залишилися проживати в Україні, - копія документа, що підтверджує прийняття на професійне навчання чи роботу.
Висновок УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 25.06.2009 року, а також дії відділів УГІРФО ГУ МВС України як в Луганській так і в Харківській області у відношенні позивачки ОСОБА_1 не відповідають діючому законодавству України, оскільки позивачці не була надіслана копія рішення про скасування посвідки на постійне проживання в Україні, що передбачено ч. 1 ст. 13 Закону України «Про імміграцію».
Дозвіл на постійне проживання в Україні відповідачами не скасовувався і ніякого рішення щодо цього не приймалося та не визначався її статус.
Згідно Закону України «Про імміграцію», посвідка на постійне проживання не скасовується, а вилучається.
Посилання у висновку на те, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні, є необґрунтованими, так як ОСОБА_1 прибула в Україну на роботу за контрактом, тому на неї поширюються положення п. 2 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
У відношенні ОСОБА_1 не прийнято рішення про визнання її тимчасово перебуваючою, а також не скасований висновок УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 24.12.2003 року про документування її посвідкою на постійне проживання та не визнаний незаконним.
Крім того, судом встановлено, що відповідачем ВГІРФО ГУМВС України позивачці було скорочено строк дії іі реєстрації в Україні до 10 жовтня 2009 року і Ровенківським МВ ГУМВС України в Луганській області її було знято з реєстрації місця проживання, що підтверджується штампом в домовій книзі (а.с. 19). Ці дії є незаконними, так як згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом 7 днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. До того ж, рішення про зняття позивачки з реєстрації не приймалося. Таким чином, не має ніяких підстав для зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання.
Відповідно до ст.. 11 Кодексу адміністративного судочинства суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Оскільки висновок про скасування посвідки на постійне проживання приймалося УГІРФО ГУ МВС України в Харківській області, то і поновлення вказаної посвідки повинен УГІРФО ГУ МВС України в Харківській області. Тому позовні вимоги стосовно зобов’язання ГІРФО ГУ МВС України в Луганській області поновити посвідку на постійне проживання в Україні є безпідставними і в їх задоволенні слід відмовити.
На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 07.09.2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 12.09.2010 року, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст.167 КАС України.
Керуючись ст. ст.2, 3, 18-19, 11, 71, 159-163 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до відділу служби у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Управління служби у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати незаконними дії Управління служби у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області щодо скасування ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні.
Визнати незаконними дії відділу служби у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області щодо анулювання ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні.
Визнати незаконними дії відділу служби у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області щодо скорочення строку реєстрації в Україні ОСОБА_1 до 10 жовтня 2009 року.
Скасувати висновок Управління служби у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в частині скасування та вилучення посвідки на постійне проживання в Україні щодо ОСОБА_1.
Зобов’язати відділ служби у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області поновити ОСОБА_1 термін реєстрації на території України безстроково.
Зобов’язати відділ служби у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області поновити та видати посвідку на постійне проживання в Україні.
В задоволенні позовних вимог про зобов’язання відділ служби у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області поновити та видати посвідку на постійне проживання в Україні відмовити за необгрунтованністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови складено та підписано 10. 09.2010 року.
СуддяТ.І. Ковальова