СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
23 лютого 2010 року Справа № 2-18/9372.1-2008
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Волкова К.В.,
суддів Голика В.С.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму";
відповідач: не з'явився, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2;
розглянувши апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Осоченко І.К.) від 22 грудня 2009 року у справі № 2-18/9372.1-2008
за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму" (вул. Кривошти, 27,Ялта,98612)
до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; АДРЕСА_2)
про стягнення 1641,41 грн.;
за зустрічним позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2
до Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму"
про визнання того, що Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму", міста Ялта порушило договірні зобов'язання, спонукання до виконання певних дій та стягнення судових витрат
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Кримське республіканське підприємство „Виробниче підприємство водопровідно - каналізаційного господарства Південного берега Криму”, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідача, суб'єкта підприємницької діяльності - ОСОБА_2, про стягнення з відповідача за надані послуги за договором від 02 липня 2001 року №1209 про відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків до комунальної каналізації у розмірі 1 641,41 грн., у тому числі: основний борг у сумі –1409,82грн., пеня - 87,68 грн., 3% річних –18,35 грн., інфляційні витрати –125,56 грн. (т.1, а.с. 2-4).
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного договору від 02 липня 2001 року №1209 про відпуск води із комунального водоводу та прийому стоків у комунальну каналізацію, відповідач зобов'язався отримувати рахунки за використану воду та послуги в абонентському відділі Водоканалу 19 числа кожного місяця та оплачувати їх протягом 5 днів з дня отримання, але за період з 01 квітня 2007 року по 26 жовтня 2007 року відповідачем належними чином оплата не проводилася, у зв'язку з чим за відповідачем склалася заборгованість.
17 листопада 2008 року суб'єкт підприємницької діяльності - ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з зустрічною позовною заявою, в якій просив суд визнати, що позивачем були порушені договірні зобов'язання та зобов'язати поновити виконання своїх зобов'язань по водопостачанню.
В процесі розгляду справи позивачем за зустрічним позовом не одноразово уточнювалися позовні вимоги в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, остаточно заявою від 14 грудня 2009 року, він просив суд зобов'язати Кримське республіканське підприємство „Виробниче підприємство водопровідно - каналізаційного господарства Південного берега Криму” поновити виконання своїх зобов'язань на відпуск води з комунального водопроводу для побутових та виробничих потреб промислової бази, яка розташована за адресою: вул. Дарсанівська, 9, місто Ялта, в строк до 15 лютого 2010 року.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2009 року у справі №2-18/9372.1-2008 (суддя Осоченко І.К.) позов Кримського республіканського підприємства „Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму” задоволено частково.
Стягнуто з фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 на користь Кримського республіканського підприємства „Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму” суму боргу у розмірі 807,80 грн., 3% річних у суму 13,15 грн., інфляційні втрати у розмірі 92,43 грн. В іншій частині позову відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду, фізична особа –підприємець ОСОБА_2 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.
У судове засідання, призначене на 23 лютого 2010 року, представники сторін не з’явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією, до початку судового засідання від сторін будь-яких клопотань не надходило.
Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності
Переглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
01 грудня 2005 року між Красноперекопським виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства (Міськводоканал) та товариством з обмеженою відповідальністю "Канон –Ресурси і Виробництво" (Абонент) був укладений договір №446 на водопостачання з комунального водопроводу та прийом стоків в комунальну каналізацію (а.с. 5-7).
Відповідно до пункту 1.1 статуту позивача - Кримське республіканське підприємство „Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берега Криму”, затвердженого Міністром житлово-комунального господарства Автономної Республіки Крим 30 травня 2007 року, погодженого ФМ АРК 14 червня 2007 року, державна реєстрація 18 липня 2007 року, є правонаступником Виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму на підставі постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 23 листопада 2005 року №540.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, Кримське республіканське підприємство „Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берега Криму” є правонаступником Виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму та за договором №01209 від 02 липня 2001 року.
02 липня 2001 року між Кримським республіканським підприємством „Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берега Криму” (Міськводоканал) та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 (Абонент) був укладений договір №1209 на водопостачання з комунального водопроводу та прийом стоків в комунальну каналізацію.
Відповідно пункту 1 до якого водоканал прийняв на себе зобов'язання по водопостачанню абонента питної водою. Вода подається до місця приєднання абонента до міськводопроводу.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення виходячи з наступного.
Положення преамбули до Водного кодексу України передбачають, що усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.
Правила користування системами комунального водопостачання і водовідведення в містах і селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01 липня 1994 року (із змінами, внесеними згідно з наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства № 1 від 04 січня 2005 року), запроваджують порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарствами або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.
Згідно пунктів 1.1, 1.2, дотримання цих Правил є обов'язковим для всіх осіб, підприємств, установ, організацій, що користуються комунальними водопроводами і каналізаціями, незалежно від їхньої відомчої належності і форми власності.
Відповідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом першої інстанції було встановлено, що договір від 02 липня 2001 року №1209 про відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків до комунальної каналізації є діючим до теперішнього часу, сторони за договором повинні виконувати свої зобов'язання належним чином.
На підставі пункту 8 вказаного договору фізична особа - підприємець ОСОБА_2 як абонент повинен отримувати рахунки за витрачену воду та послуги по каналізації в абонентському відділі водоканалу 15 числа кожного місяця та сплачувати їх протягом 5 банківських днів з дня отримання.
У своєї позовної заяві Кримське республіканське підприємство „Виробниче підприємство водопровідно - каналізаційного господарства Південного берега Криму” просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за період з квітня по липень 2007 року у розмірі 1 409,82 грн.
Згідно зі статтею 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, госпо дарський суд призначає судову експертизу.
При цьому, частиною 3 статті 42 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що у випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу.
Як свідчать матеріали даної справи, а саме висновок судово-економічної експертизи №131/08 по даній справі (т.2, а.с 2-6), за суб'єктом підприємницької діяльності - ОСОБА_2 виникла заборгованість за вказаним договором за період з квітня по липень 2007 року у сумі 807,82 грн. з врахуванням виплат, які були сплачені відповідачем, квитанції про сплату яких залучені до матеріалів справи (т.1, а.с. 66-68), на суму - 301,00 грн., 301, 00 грн., 180, 60 грн.
При цьому експерт встановив, що заборгованість суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 перед Кримським республіканським підприємством „Виробниче підприємство водопровідно - каналізаційного господарства Південного берега Криму” за період з квітня по липень 2007 року у розмірі 1409,82 грн. не підтверджена в зв'язку з тим, що водоканалом не були враховані сплачені суми абонентом у розмірі 301,00 грн., 180,60 грн. та 301,00 грн.
Дослідивши вказаний висновок судової експертизи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що він є ясним, повним та обґрунтованим, в зв'язку з чим погоджується з таким висновком судово-економічної експертизи.
Таким чином колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом стосовно того, що позовні вимоги позивача за первісним позовом до відповідача про стягнення заборгованості за період з квітня по липень 2007 року у розмірі 1 409,82 грн. підлягають частковому задоволенню лише у розмірі 807,82 грн.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з того, що відповідач дійсно допустив прострочення платежу у розмірі 807,82 грн., колегія суддів дійшла висновку, що, враховуючи положення пункту 8 Договору, згідно якого абонент повинен сплатити рахунок до 20 числа поточного місяця (15 число + 5 днів), з абонента крім заборгованості підлягає сплаті 3% річних у розмірі 13,15 грн. та інфляційна сума у розмірі 92,43 грн. з врахуванням часткової сплати заборгованості, про сплату якої вказано у дослідницькій частині Висновку експертизи та підтверджується матеріалами даної справи.
Що стосується позовної вимоги Кримського республіканського підприємства „Виробниче підприємство водопровідно - каналізаційного господарства Південного берега Криму” до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про стягнення пені у розмірі 87,68 грн. за період з 01 травня 2007 року по 26 жовтня 2007 року, колегія суддів вважає за можливим зазначити наступне.
Частиною 1 статті 546 Цивільного Кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при гриманням, завдатком.
Положеннями статті 611 Цивільного Кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 230 Господарського Кодексу України також передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися пенею.
Згідно частини 1 статі 548 Цивільного Кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Під неустойкою відповідно до статті 549 Цивільного Кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі )рушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 8 договору від 02 липня 2001 року при несплаті рахунку протягом 5 днів за кожен день прострочки буде нараховуватися пеня у розмірі 0,2 % від суми боргу, але не більш подвійної облікової ставки НБУ.
Згідно статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
З пункту 8 договору від 02 липня 2001 року вбачається, що сторони у договірному порядку узгодили саме верхню границю розміру відповідальності, яку може нести боржник - 0,2 %, який перевищує подвійну облікову ставку Національного Банку України (на 01.05.2007 року 8,5%, з 01.06.2007 року - 8,0%), тому пеня у розмірі 0,2 % не може бути стягнута з відповідача.
У цьому ж пункті договору сторони вказали, що така пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, тобто конкретний розмір такої пені сторони так і не узгодили.
Але відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що пеня, яка нарахована позивачем з посилкою на договір №1209 від 02 липня 2001 року, стягненню не підлягає, як безпідставно нарахована.
На підставі викладеного раніше, колегія суддів дійшла висновку, що зустрічна позовна заява задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вже було встановлено судом першої інстанції суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 допустив прострочення платежу, в зв'язку з чим за ним числиться заборгованість на суму 708, 80 грн., яка до теперішнього часу абонентом так і не сплачена.
Відповідно до пункту 8.1 Договору №1209 від 02 липня 2001 року при несплаті абонентом платіжних рахунків по спливу двох тижнів водоканал відключає водопровідний ввід. Повторне включення виконується після сплати за включення та погашення боргів.
Суд зауважує, що отримання таких рахунків на оплату є обов'язком абонента згідно пункту 8 договору від 02 липня 2001 року.
У зв’язку з викладеним колегія суддів дійшла висновку, що відповідно з тим, що абонент допустив прострочення платежу за період квітень - липень 2007 року, яку потім частково сплатив, але не в повному обсязі і на теперішній час така заборгованість ще складає 807,80 грн., суд вважає, що водоканал на підставі умов договору №1209, а саме пункту 8.1-правомірно відключив водопровідний ввід абонента до повного погашення абонентом боргу, який до дійсного часу так і погашений.
Виходячи з вищевикладеного, суд не находить правових підстав для задоволення позовної вимоги суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про спонукання водоканалу до поновлення виконання своїх зобов'язань на відпуск води із комунального водопроводу для побутових та виробничих потреб продбази, яка розташована в місті Ялта, вул. Дарсанівська, 9 в строк до 15 лютого 2010 року.
Стосовно позовної вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання Кримського республіканського підприємства „Виробниче підприємство водопровідно - каналізаційного господарства Південного берега Криму” порушником договірних зобов'язань, суд зауважує наступне.
Відповідно до статті 16 Цивільного Кодексу України, цей Кодекс не передбачає такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як визнання факту, і такий спосіб не встановлений будь-яким законом України.
Суд вважає та звертає увагу позивача на те, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.
Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
По суті, така позовна вимога носить декларативний характер, оскільки в майбутньому не може бути виконана шляхом державно-примусової діяльності, яка (діяльність) не може відбутись шляхом спонукання особи визнати певні обставини або не вчинювати певних дій, що фактично лежить в площині її особистого волевиявлення.
В разі якщо позивач вважає, що водоканал є порушником договірних господарських зобов'язань, то це є юридичний факт, який підлягає встановленню за умови наявності спорів, які ініціюються у зв'язку з невизнанням відповідачем цього факту, наприклад, при спонуканні сторони виконати умови договору.
Отже, такий спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, при тому, що в господарському процесі справи розглядаються виключно у позовному провадженні.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач не вірно обрав спосіб захисту свого порушеного права.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13 серпня 2008 року №01-8/482 - пункт 3 - викладається правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.
В зв'язку з чим судова колегія вважає висновок суду першої інстанції стосовно того, що в задоволенні позовних вимог суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про визнання водоканалу порушником договірних господарських зобов'язань було відмовлено, обґрунтованим та правомірним.
Перелік викладеного свідчить про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв’язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2009 року у справі №2-18/9372.1-2008 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Волков
Судді В.С. Голик
І.В. Черткова