ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2010 року Справа № 35/185-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,
суддів: Лотоцької Л.О., Стрелець Т.Г.
при секретарі: Соловйовій О.І.
за участю представників:
позивача: не явився
відповідача: ОСОБА_1- предст., дов.№87 від 10.12.2009 року
третьої особи: Горошко А.С.- предст., дов.№1 від 01.01.2010 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (м. Дніпропетровськ) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2010р. у справі №35/185-10
за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (м. Дніпропетровськ)
до: регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Дніпропетровський центр професійної освіти (м. Дніпропетровськ)
про: визнання недійсним заборгованості та неустойки по орендній платі
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06 липня 2010 року (підписано 07.07.2010р.) у справі №35/185-10 (суддя Широбокова Л.П.) відмовлено у позові фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (м. Дніпропетровськ) до регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Дніпропетровського центру професійної освіти (м. Дніпропетровськ) про визнання недійсним заборгованості та неустойки по орендній платі.
Позивач –фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (м. Дніпропетровськ) –не погодилася із рішенням суду і подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2010 року по справі №35/185-10 та прийняти нове рішення, яким визнати недійсними нараховані відповідачем заборгованість та неустойку по орендній платі за договором оренди від 30.03.2006 року №12/02-2308-ОД з січня 2009 року по березень 2010 року і скасувати ці штрафні санкції. Скаржник зазначає, що предметом позову були саме дії відповідача по застосуванню й нарахуванню штрафних санкцій, а не інші документи, які не є актами ненормативного характеру. Крім того, заявник зазначає, що саме суд розглядає спори з приводу застосування штрафних санкцій, про що зазначено у ст.223 ГК України, та може їх зменшити. Право на судовий захист не може бути обмежене в силу ст.64 Конституції України. Крім того, судом зроблений неправильний висновок щодо позивачем обраний спосіб захисту прав, не передбачений законодавством. Такий висновок суперечить закону, оскільки здійснений за межами позовної заяви і не обґрунтований нормами матеріального права. Застосовані судом норми ст.783 і ст.785 ЦК не передбачають відмови у задоволенні позовних вимог.
Позивач у судове засідання не явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання (повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №84346158). Беручи до уваги, що матеріали справи є достатніми для перегляду справи, неявка позивача не перешкоджає такому перегляду, останньому роз’яснені наслідки неявки в судове засідання, справа переглядалася без участі позивача (його представника) за наявними у справі матеріалами.
Відповідач – регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ) –відзив на апеляційну скаргу не надав, представник відповідача у судовому засідання пояснив, що судове рішення повністю відповідає вимогам чинного законодавства і скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі, не підлягає.
Третя особа –Дніпропетровський центр професійної освіти (м. Дніпропетровськ) –у відзиву на апеляційну скаргу і представник третьої особи у судовому засіданні пояснив, що на протязі всього часу оренди позивач добросовісно виконувала свої обов’язки, за свої кошти зробила капітальний ремонт, привела в порядок прилеглу територію, своєчасно і в повному обсязі сплачувала орендну плату. З 2004 року договори оренди стали укладатися з регіональним відділенням ФДМУ по Дніпропетровській області. Останньою додатковою угодою дія договору оренди була продовжена до 01.02.2008 року. На думку третьої особи, відповідач своїми діями постійно порушував чинне законодавство, затримував оформлення документів, не розглянув оренду плату відповідно до постанови КМУ від 25.04.2009 року №316. На думку третьої особи, саме відповідач повинен здійснити перерахунок орендної плати позивачу і повернути надмірно сплачені грошові кошти. Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.
За розпорядженням в.о. голови Дніпропетровського апеляційного господарського суду №639 від 14.09.2010 року у зв’язку з хворобою судді постійної колегії ОСОБА_4 справа передана для розгляду колегії суддів у складі головуючого судді Євстигнеєва О.С., суддів Лотоцької Л.О., Стрелець Т.Г.
У судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частина постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Вислухавши представників відповідача і третьої особи, переглянувши матеріали справи Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_3, яка із посиланням на ст.ст.179, 187, 188, 224, 230, 284, 285, 291 ГК України просила визнати недійсними нараховані Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області заборгованість та неустойку по орендній платі за договором оренди від 30.03.2006 року №12/02-2308-ОД з січня 2009 року по березень 2010 року та скасувати ці штрафні санкції.
Як вбачається із матеріалів справи і як правомірно встановлено місцевим господарським судом при розгляді справи між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 30.03.2006 року був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №12/02-2308-ОД строком дії з 30.03.2006р. по 01.02.2007р. включно, тобто на одинадцять місяців. За договором позивачу передається в оренду вбудовані приміщення площею 42,6 кв. м, за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Байкальська,11а, що знаходилися на балансі ПТУ-63, надалі Дніпропетровський центр професійної освіти.
Умовами п. 10.1 цього договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме наявності договору страхування, дозволу пожежної інспекції та узгодження Балансоутримувача договір за заявою орендаря до продовження терміну дії, може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі.
Матеріали справи свідчать, що між сторонами були укладені додаткові угоди від 30.05.2007р., від 08.08.2007р., від 15.08.2007р., від 05.11.2007р. в частині продовження дії договору до 01.02.2008р. та визначення розміру орендної плати. Всі інші умови договору не змінювалися.
Згідно ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Судом при розгляді справи було правильно встановлено, що в 2008 році жодна із сторін не заявляла про відмову від договору, тому в силу ст.17 Закону він продовжив свою дію до 01.01.2009 року.
30.01.2009 року відповідач направив позивачу лист за №11-03-00835 від 30.01.2009р. (поштовий реєстр від 31.01.2009р.) про припинення дії договору з 01.01.2009р. в зв’язку із закінченням строку, на який він був укладений, необхідності повернути майно орендодавцю та можливість укласти новий договір на конкурсних засадах.
У свою чергу позивач вважає, що договір не припинив свою чинність, але відповідач ухиляється від укладання нового договору, мотивуючи тим, що позивач повинен сплатити неустойку відповідно до положень ст. 785 Цивільного кодексу України. Розмір неустойки та збитків за договором від 30.03.2006 року №12/02-2308-ОД оформлений „Розрахунком збитків та неустойки у вигляді недоотриманих коштів до державного бюджету по договору оренди від 30.03.2006 №12/02-2308-ОД, який був укладений РВ ФДМУ по Дніпропетровській області з ПП ОСОБА_3”, який підписаний начальником відділу контролю виконання умов договорів оренди Солоп О.Г.
Отже, позивач фактично оскаржив розрахунок, виконаний відповідною посадовою особою відповідача. Зазначений розрахунок не є актом, до виконання не пред’являвся, заборгованість за цим розрахунком у судовому чи позасудовому порядку не стягувалася.
Статтею 20 ЦК України і ст.16 ГК України встановлені способи захисту цивільних прав, якими можуть бути визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо.
Розрахунок неустойки, який виконаний відповідачем, не породжує будь-яких прав і обов’язків для відповідача, оскільки він не містить вимоги щодо сплати санкцій і збитків, встановлених цим розрахунком, направлених у встановленому порядку від імені конкретної юридичної особи і з підписом відповідної посадової особи. Без виконання такого порядку зазначений розрахунок є точкою зору відповідної посадової особи, яка викладена шляхом підписання такого розрахунку.
В силу ж вищеперелічених способів захисту прав, цей розрахунок не може порушувати право, яке може бути захищене тим чи іншим шляхом. Його наявність чи відсутність в тому вигляді, який наданий до справи, не породжує будь-яких прав і обов’язків, а тому він не може бути визнаний недійсним або скасованим з підстав захисту порушених прав.
В апеляційній скарзі позивач зазначав, що фактично він оскаржував дії відповідача по нарахуванню штрафних санкцій. В такому випадку належним судовим органом, куди можливо оскаржити дії органу державної влади (Фонд державного майна України і його регіональні відділення в силу Положення є органами державної виконавчої влади України), є адміністративний суд. Але предметом позову є визнання недійсним і скасування нарахованих санкцій, як про це зазначено в прохальній частині позову, а не визнання неправомірними дій посадових осіб. Це також підтверджується і нормами матеріального права, на які посилався позивач при поданні позову.
За таких обставин місцевий господарський суд правомірно відмовив у позовних вимогах.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки суд не позбавляв позивача права на судовий захист, так як у порядку, встановленому процесуальним законодавством, розглянув позовні вимоги. Відмова ж в їх задоволенні не є обмеженням права на судовий захист.
Щодо інших норм матеріального права, на які посилався скаржник –ст.ст.223, 224, 230 ГК України та інші норми Господарського кодексу України, які надають право суду зменшувати розмір неустойки, то ці норми застосовуються при розгляді справ про стягнення фінансових санкцій, тобто в іншому порядку, ніж зазначений в апеляційній скарзі.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (м. Дніпропетровськ) залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06 липня 2010 року у справі №35/185-10 залишити без зміни.
Головуючий О.С.Євстигнеєв
Судді: Л.О.Лотоцька
Т.Г.Стрелець
(постанова виготовлена в повному обсязі 17.09.2010 року)