Справа № 2- 348  / 10

Р І Ш Е Н Н Я

іменем україни

13 вересня        2010  року  Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого      судді  Яковенко Н.Л.,

при секретарі       Федій О.М.,

за участю:    

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представників третьої особи ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м . Полтаві справу за позовом ОСОБА_5  до ОСОБА_6, Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси  та кредит»  про визнання недійсними договору купівлі-продажу та кредитного договору,  треті особи – ОСОБА_7, Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Огир Людмила Андріївна,  -

В С Т А Н О В И В:

    Позивач  ОСОБА_5  29 травня 2009 року звернулася в Київський районний суд м. Полтави з позовом до відповідачів про визнання недійсними договору купівлі-продажу та кредитного договору.

    В поданій до суду позовній заяві посилався на те, що  протягом 2005-2006  років спільно проживали з відповідачем ОСОБА_6,  не перебуваючи в шлюбі. Також вказувала, що 25 липня 2006 року уклала з банком кредитний договір та отримала кредит в сумі 39600 доларів США для придбання знайденої відповідачем квартири  №124 в м. Полтаві по вул. Гожулянській, 12, та цього ж дня уклала договір купівлі-продажу. В подальшому відповідач надавав гроші для оплати кредиту та відсотків.  У 2006 році особисті відносини з ОСОБА_6  погіршилися, позивач в квартирі з моменту її придбання не проживала, квартира знаходиться в повному розпорядженні відповідача.

    Просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 від 25 липня 2006 року  в частині покупця  і перевести обов’язки покупця на ОСОБА_6. Просила також визнати недійсним кредитний договір № 126-КТ від 25 липня 2006 року в частині позичальника та перевести права і обов’язки позичальника на ОСОБА_6  

    В судовому засіданні представник позивача  повністю підтримав подану до суду позовну заяву, посилаючись на викладені в ній обставини.

    ОСОБА_6 в судове засідання не з’явився,  будучи повідомлений судом належним чином про час та місце розгляду справи.

    Представник ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» позовні вимоги не визнавав, в задоволенні позовних вимог просив відмовити. Вважає, що оспорювані договори укладені згідно з вимогами законодавства, а позовні вимоги є безпідставними.

    Представники ОСОБА_7 в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5

    Приватний нотаріус Огир Л.А. в судове засідання не з’явилася, подала заяву з проханням розглядати  справу без її участі.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які приймають участь в розгляді справи, дослідивши зібрані по справі докази,   приходить до наступних  висновків.

Судом встановлено, що 25 липня 2006 року між відповідачем ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та позивачем ОСОБА_5  укладено кредитний договір № 126-КТ, за умовами якого  ОСОБА_5 отримала від банку в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 39600  доларів США з оплатою по процентній ставці 10 % річних.

Згідно з п. 2.3. кредитного договору  сторони передбачили, що кредитні ресурси отримані за цим договором, використовуються  за цільовим призначенням для придбання трикімнатної кватири  в АДРЕСА_1.

Також судом встановлено, що 25 липня 2006 року позивач ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_7  договір купівлі-продажу, згідно якого прийняла у власність  квартиру АДРЕСА_1.  

Згідно з нормами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину  є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання договорів недійсними, позивач посилається на норми ст. 235 ЦК України, згідно якої удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.  Згідно ч. 2 ст. 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

    Як вбачається з кредитного договору № 126-КТ від 25 липня 2006 року сторони при його укладенні, а саме: Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_5,  мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, які були ним обумовлені. Зокрема, судом встановлено, що на виконання умов договору банк надав ОСОБА_5 кредитні ресурси в розмірі 39600 доларів США, а ОСОБА_5 в свою чергу вони  були отримані.  

Також встановлено, що при укладенні договору купівлі-продажу від  25 липня 2006 року ОСОБА_7 передала у власність, а позивач ОСОБА_5 прийняла у власність кв. АДРЕСА_1.  При цьому  сторони при укладенні договору засвідчили, що у тексті договору зафіксовані усі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу квартири. Договір було зареєстровано  в реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Тому суд приходить до висновку, що будь-які підстави вважати, що сторони кредитного договору № 126-КТ від 25 липня 2006 року та сторони  договору купівлі-продажу від 25 липня 2006 року  діяли свідомо для досягнення якоїсь іншої мети, ніж тієї, яка обумовлена спірними договорами,  що їхні дії були  направлені на досягнення інших правових наслідків і що вони  приховують іншу волю учасників угоди відсутні.

    Посилання  позивача в поданій до суду позовній заяві на те, що  квартиру фактично привласнив відповідач ОСОБА_9, що квартира знаходиться в його повному розпорядженні не оцінюється судом як підстава для визнання договору купівлі-продажу недійсним.  

    Твердження представника  позивача в судовому засіданні про те, що ОСОБА_9  через спірні договори намагався приховати   свої кредитні зобов’язання та договір купівлі-продажу не заслуговує на увагу, оскільки згідно зі ст. 235 ЦК України для встановлення удаваного правочину має встановлюватися факт приховання іншого правочину саме сторонами правочину, які його вчинили, а не сторонньою особою. Як встановлено судом, ОСОБА_6 не був стороною ні кредитного договору, ні договору купівлі-продажу.  

    Наявність договору  на проведення незалежної оцінки об’єкта нерухомості від 17 липня 2006 року, укладеного  між ОСОБА_6  та  ТОВ «Консультаційний центр» не надає підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним.  

    Посилання представника позивача на те, що при укладенні договору кредиту позивачу не були роз’ясненні наслідки його укладення не заслуговують на увагу, оскільки договір від 25 липня 206 року № 126-КТ містить підписи сторін, в тому числі і ОСОБА_5, яка повністю погодилася з його умовами.

    Крім того,  звертаючись до суду з вимогами про  зобов’язання перевести права і обов’язки покупця за договором купівлі-продажу на ОСОБА_6 та зобов’язання перевести права і обов’язки позичальника на ОСОБА_6 за кредитним договором, тим самим позивач фактично просить суд  в односторонньому порядку змінити сторону зобов’язання.

    Статтею  520 ЦК України передбачено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Згідно зі ст. 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, де передбачено, що  правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин суд приходить до висновку,  що оспорювані правочини, а саме – кредитний договір та договір купівлі-продажу від 25 липня 2006 року вчинено сторонами з метою настання правових наслідків, передбачених договорами, підстави вважати, що договори вчинені для приховання іншого правочину відсутні, тому позовні вимоги ОСОБА_5 є безпідставними та не підлягають задоволенню.

У зв’язку з відмовою в задоволенні позовних вимог понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст.209, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

    В задоволенні позовних вимог   ОСОБА_5  до ОСОБА_6, Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси  та кредит»  про визнання недійсними договору купівлі-продажу та кредитного договору    відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави  шляхом  подачі апеляційної скарги  протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після  закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи  апеляційним судом.

Головуючий                 (підпис)             Н.Л.Яковенко

Суддя                                     Н.Л.Яковенко