Справа №2-292/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

15 вересня 2010р.        Вільногірський міський суд Дніпропетровської обл.

у складі:

головуючого                                      судді Болоніної М.Б.

при секретарі                                                 Шараповій О.О.

за участю позивача                                    ОСОБА_1

представника відповідача     адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Вільногірську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 (третя особа – ОСОБА_4) про виселення та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку квартири, що є сумісною власністю подружжя,

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до колишнього чоловіка ОСОБА_3 про його виселення з квартири у АДРЕСА_1 (ар.с.3-4), де зазначає, що з відповідачем вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 19.04.1991р., спільно з ним проживала до 2002р., від шлюбу вони мають повнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 Шлюб сторін було розірвано 21.08.2007р., на утримання сина до його повноліття з відповідача стягувались аліменти.

28.08.2000р. позивач за свої власні кошти, без участі відповідача, який тривалий час не працював, придбала спірну квартиру згідно договору купівлі-продажу, вселилась туди з сином і вони зареєструвались там за паспортним обліком. З її дозволу до квартири також вселився відповідач, але прописатись там відмовився, посилаючись на те, що на квартиру він не претендує, вона придбана без його участі, він має на праві приватної власності частку у кватирі у АДРЕСА_2. В подальшому відповідач видав їй власноруч написане зобов'язання, де зазначив, що у випадку розірвання шлюбу він претензій до квартири мати не буде.

У теперішній час відповідач продовжує проживати у квартирі, користується нею та комунальними послугами, але не оплачує їх, фактично всі витрати несе позивач. На пропозицію позивача виселитись з жилого приміщення він відмовився, що перешкоджає їй утворити сім'ю з іншим чоловіком і поселити його до належної їй квартири.

Позивач просить виселити відповідача зі спірного жилого приміщення без надання іншого житла, а також відшкодувати за його рахунок її судові витрати, в тому числі оплату за надання правової допомоги адвокатом.

У попередньому судовому засіданні відповідач подав зустрічний позов (ар.с.18) про визнання квартирну АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя та визнання за ним права власності на 1/2 частку квартири з наступних підстав.

Шлюб між ним та позивачем було зареєстровано 19.04.1991р., розірвання шлюбу зареєстровано 13.06.2008р. Під час спільного подружнього життя з позивачем ними за спільні кошти придбана спірна квартира, яка в силу ст.368 ЦК України є їх сумісною власністю. Договір купівлі-продажу квартири було нотаріально посвідчено 28.08.2000р., купівлю-продаж квартири здійснено за 5600грн. За умовами договору покупцем квартири вказана лише позивач, тому юридично право власності відповідача на квартиру не встановлено, вирішити спір добровільно позивач не бажає, що змушує його вирішувати це питання через суд.

У відповідності до ст.370 ЦК України та ст.70 СК України частки подружжя у спільному майні є рівними, тому він має право на визнання за ним права власності на 1/2 частку квартири.

Відповідач у зустрічному позові просить визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю його та позивача, визнати за ним право власності на 1/2 частку кватири та відшкодувати за рахунок позивача понесені ним судові витрати, в тому числі за оплату правової допомоги адвоката.

У судовому засіданні позивач свій позов підтримала, зустрічні позовні вимоги не визнала, суду також пояснила, що придбала квартиру за кошти, які їй надали її батьки, письмовий документ про передачу грошей не складався. На час придбання квартири відповідач тривалий час не працював, складав гроші на придбання автомобіля, спільний сімейний бюджет був відсутній. Всупереч її бажанню відповідач продовжує проживати у квартирі, перешкоджає їй користуватися житлом - вимикає світло, відрізав центральне опалення, вчиняв скандали, під час яких принижував її гідність, внаслідок чого вона зверталась до Вільногірського МВ ГУМВС. Комунальні послуги, що надаються по квартирі, не оплачує ні вона, ні відповідач, існує борг. Повнолітній син сторін навчається у м.Києві, на час навчання з квартири виписаний, приймати участь у розгляді справи не бажає, оскільки відповідач його залякав.

Відповідач ОСОБА_3 до суду не з'явився, своєю заявою (ар.с.22) просив розглядати та закінчувати справу у його відсутність за участю його представника - адвоката ОСОБА_2, позов не визнав, свої зустрічні позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_2, який діє на підставі договору про надання правової допомоги, укладеного з відповідачем (ар.с.23), позов не визнав, суду пояснив, що спірна квартира придбана сторонами у шлюбі, за спільні кошти, відповідач на той час працював за угодами у приватних осіб. Зареєструватись до спірної квартири відповідач на виявив бажання, щоб не збільшувати заборгованість по комунальних платежах. Квартирою він користується нарівні з позивачем, приймає заходи для встановлення автономного опалення. Доказів надання батьками позивача грошей на придбання квартири не надано, вимога законодавства про оформлення позики у письмовій формі недотримана. Розписка відповідача про те, що він при розірванні шлюбу не буде мати претензій до квартири, не створює ніяких прав і обов'язків, моральний облік ОСОБА_3 не мас значення для вирішення майнового спору між сторонами. Виселятись з квартири відповідач не згоден, в подальшому має намір мирним шляхом вирішити питання про користування квартирою або про виплату ним вартості 1/2 частки квартири позивачу чи навпаки.

Третя особа ОСОБА_4, повнолітній син сторін, який був залучений до участі у справі ухвалою суду від 25.03.2010р. (ар.с.31), своєю заявою (ар.с.63) просив справу розглядати без його присутності.

Вислухавши пояснення учасників процесу, показання свідків, дослідивши та оцінивши в сукупності надані по справі докази, суд доходить до висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, а зустрічний позов відповідача слідує задовольнити.

Згідно ст.ст. 10,11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позовні вимоги позивача ОСОБА_1 суд доведеними не вважає з наступних підстав.

В обґрунтування позову позивач надала суду свідоцтво про народження спільної з відповідачем дитини (ар.с.7), договір купівлі-продажу спірної квартири від 28.08.2000р. (ар.с.8), фотокопію документу від імені ОСОБА_3, датованого 12.05.2003р.. про відсутність претензій про розподіл майна і квартири у випадку розлучення (ар.с.9), рішення Вільногірського міського суду від 21.08.2007р. про розірвання шлюбу між сторонами та стягнення аліментів з відповідача на користь позивача на утримання їх сина (ар.с.10-1 1), свідоцтво про розірвання шлюбу між сторонами, видане 13.06.2008р. (ар.с. 12). Згідно витягу з амбулаторної карти позивача (ар.с.47-49), 04.07.2008р. вона зверталась до лікаря невропатолога зі скаргами на головний біль, поганий сон, що пов'язано зі стресовою ситуацією, викликаною сваркою з чоловіком, до 11.08.2008р. перебувала на лікарняному; 21.09.2009р. зверталась до лікаря невропатолога з приводу поганого самопочуття через стресову ситуацію вдома. У відповідності до матеріалів Вільногірського МВ

ГУМВС, які були витребувані за клопотанням позивача і оглянуті судом під час судового засідання, у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за ст.296 КК України відмовлено за відсутністю у діях складу злочину (ар.с.54), постановами Вільногірського міського суду від 04.01.2010р. (ар.с.55,56) справи про притягнення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч.І ст. 173-2 КУпАП закриті за відсутності в їх діях складу адміністративного правопорушення.

З показань свідків, викликаних за ініціативою позивача, виходить наступне.

Так, свідок ОСОБА_5, батько позивача, показав суду, що відповідач протягом 6-7 років не працював, придбав собі в кредит автомобіль, заробітна плата позивача використовувалась в погашення кредиту, фактично сторони та їх дитина перебували на утриманні свідка. Свідок з дружиною мають приватне господарство, накопичили грошей, позичили 2000 доларів у шуріна і передали 4000 доларів доньці для придбання квартири, ніякі документи про передачу грошей не складались, повернення грошей від доньки він не вимагав, тобто їх подарував. При укладенні договору купівлі-продажу квартири свідок присутній не був.

З показань свідка ОСОБА_6, дільничного інспектора Вільногірського МВ ГУМВС, виходить, що у 2009р. він розглядав письмові заяви подружньої пари ОСОБА_3, провів з ними бесіду, склав протоколи про адміністративне правопорушення, але справи були судом закриті, оскільки сторони вже не були подружжям. Взимку ОСОБА_1, запросила його до квартири, скаржилась нате, що ОСОБА_3 відключив світло. Під час співбесіди ОСОБА_3 пояснив, що квартира є і його власністю, тому він має право користуватися нею на власний розсуд.

Свідок ОСОБА_2, рідний дядько позивача, показав суду, що відповідач тривалий час не працював, сина не виховував, це йому відомо зі слів сестри (матері позивача). Мати позивача вирішила придбати для доньки квартиру, позичила у свідка 2000 доларів, які повертала протягом 2-3 років, письмову розписку з неї він не брав. Відомостей щодо нотаріального оформлення квартири свідок не має.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позивачем не надано жодного доказу того, що спірна квартира є її особистою власністю і що вона має право захищати свою власність шляхом усунення перешкод, які завдає їй відповідач.

У відповідності до ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їх окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

З матеріалів справи, зокрема з рішення суду про розірвання шлюбу сторін (ар.с.10-1 1), договору купівлі-продажу спірної квартири від 28.08.2000р. (ар.с.8), виходить, що шлюб сторін укладено 19.04.1991р., шлюбні відносини між ними фактично припинені у 2002р., шлюб розірвано у 2007р., тобто спірна квартира придбана позивачем за час шлюбу з відповідачем.

Під час судового розгляду справи з пояснень позивача, які буди підтверджені показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7, встановлено, що у 2000р., батьки позивача подарували їй суму грошей у розмірі 4000 доларів, на які вона без залучення будь-яких інших коштів через 2-3 місяці придбала спірну квартиру, однак при цьому суд враховує наступне.

У відповідності до ст.244 ЦК України (1963р), який діяв на момент дарування грошей, договір дарування на суму понад 500крб., а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50крб. повинен бути нотаріально посвідчений. Недодержання нотаріальної форми угоди тягне за собою недійсність угоди, як це передбачено ст.47 цього ж Кодексу.

Таким чином, суд впевнився, що підстави вважати квартиру особистою власністю позивача відсутні, оскільки немає доказів, що кошти на придбання квартири належали їй особисто, або були подаровані чи успадковані.

Крім того, свої позовні вимоги про виселення відповідача позивач обгрунтувала лише ст.ст.319,383 ЦК України, які регламентують здійснення права власника володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном, у тому числі квартирою, при цьому позивач ані у позові, ані у своїх поясненнях під час судового розгляду справи не зазначила жодної правової підстави для виселення відповідача, посилання на норми цивільного та житлового законодавства, які регламентують усунення перешкод у здійсненні права власності, також надані не були.

Неоплата відповідачем комунальних послуг, якими він користується нарівні з позивачем, сама по собі не є підставою для виселення його з жилого приміщення.

Зустрічні позовні вимоги відповідача, на думку суду, знайшли своє повне підтвердження при розгляді справи.

У відповідності до ст.368 ЦК України, на яку посилається відповідач в обґрунтування своїх зустрічних позовних вимог, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.ст.60,69,70 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Під час розгляду справи з пояснень представника відповідача, підтверджених письмовими матеріалами, які вже аналізувались (рішення суду про розірвання шлюбу, договір купівлі-продажу квартири), встановлено, що спірну квартиру було придбано за час шлюбу між сторонами, тому вона належить ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності і кожен з них має право на 1/2 частку квартири.

Розписка відповідача про відсутність претензій на квартиру у випадку розлучення, на яку посилається позивач в обґрунтування свого позову (ар.с.9), не має під собою ніяких правових підстав і судом до уваги не приймається.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, понесених сторонами, суд враховує наступне.

Згідно ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судові витрати позивача відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають, оскільки їй у позові відмовлено.

Судові витрати відповідача у загальній сумі 1071грн. складаються з оплати державного мита у сумі 51 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120грн., а також оплати правової допомоги адвоката у сумі 900грн. і документально підтверджені (ар.с. 16,17,67), однак з урахуванням фактичного часу зайнятості адвоката відповідача у розгляді справи, що становить, згідно журналів судових засідань, 3 год. 40 хв., а також рівня складності справи, суд вважає за можливе часткове відшкодування судових витрат відповідача за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 10.1 1.58-60,209,212,213,215.218 ЦПК України, ст.57,60,69,70 Сімейного кодексу, ст.ст.355,368 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку квартири, що є сумісною власністю подружжя, задовольнити частково.

Визнати квартиру у АДРЕСА_3, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1.

Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири у АДРЕСА_3.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 уродженки АДРЕСА_4 директора Вільногірської міжрайонної виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення ФССзТВП, яка мешкає у АДРЕСА_3 (відомості про ідентифікаційний номер відсутні), на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 який мешкає за тією ж адресою, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, у відшкодування судових витрат 500грн., в решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Вільногірський міський суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Копію повного рішення направити особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, в порядку ст.222 ЦПК України.

СУДДЯ                                                         М.Б. БОЛОНІНА