апеляційний суд автономної республіки крим

     Головуючий суду першої інстанції                     Кухарський А.І.

Справа №22-ц-1035 -Ф/06               

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції               Притуленко О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06   червня   2006   року   колегія   судців   судової   палаті   у   цивільних   справах

Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого - судді Ломанової Л.О.

суддів:                                    Притуленко О.В.,

Полянської В.О.,

при секретарі  Апостолові О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Керченського територіального медичного об'єднання № 1 про поновленні на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Керченського міського суду АР Крим від ЗО березня 2006 року,-

ВСТАНОВИЛА :

У січні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Керченського територіального медичного об'єднання № 1 про поновленні на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

У заяві позивачка зазначала, що з 1961 року вона працювала в медичному об'єднанні № 1, а наказом від 03.01.2006 року була звільнена за ст. 40 п. 4 КЗпП України, за прогули без поважних причин. Вважає звільнення незаконним, оскільки з 10.10.2005 до 05.11.2005 року їй було надано відгули за роботу у вихідні та святкові дні, відпустка за свій рахунок, а потім з 11 до 30 листопада 2005 року та з 05 до 31 грудня вона перебувала на лікуванні.

Просила поновити її на роботі медичної сестри поліклініки, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 30 березня 2006 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Керченського територіального медичного об'єднання № 1 про поновленні на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування зазначеного рішення суду, посилаючись на те, що судом були порушені норми матеріального права, не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів судової палати у цивільних справах дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як установив суд, позивачка працювала у відповідача на посаді медичної сестри поліклініки. Наказом головного лікаря № НОМЕР_1 від 22.08.2005 року була включена до складу призовної комісії при Керченському місквійськкоматі в період з 8 серпня по 30 листопаду 2005 року. Звільнена з роботи згідно з наказом № НОМЕР_2 від 03.01.2006 року з 31.12.2005 року на підставі п.4 ст.40 КзоТ України у зв'язку з прогулами без поважних причин.

Наказом № НОМЕР_3 від 10.03.2006 року наказ №НОМЕР_2 від 03.01.2006 року змінений, вказано, що позивачка звільнена з роботи з 03 січня 2006 року за прогули без поважних причин з 10 жовтня по 05 листопада 2005 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно звільнив позивачку з роботи, оскільки вона дійсно допустила прогули без поважних причин у вказаний термін.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і правильно з'ясував правовідносини сторін, фактичні обставини, належно оцінив докази, надані сторонами, правильно визначив матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини й постановив рішення, яке відповідає вимогам ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка в період з 10 жовтня по 05 листопада 2005 року була відсутня на роботі.

З пояснень позивачки випливає, що у вказаний термін вона була відсутня на роботі у зв'язку з тим, що їй було надано відгули за роботу у вихідні та святкові дні, а також відпустка за свій рахунок, оскільки у зв'язку з хворобою нею не була використана щорічна відпустка в кількості 9 днів, надана їй з 21 червня по 22 липня 2005 року.

Проте матеріалами справи ці пояснення позивачки не підтверджуються.

Відповідно до ст.72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Інший день відпочинку визначається в наказі. Якщо це не зроблено, працівник не має права самовільно визначати інший день відпочинку. Пленум Верховного Суду України роз'яснює, що самовільне використання відгулу надає право власникові на звільнення працівника за вчинення прогулу (п.24 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Згідно зі ст. 78 КЗпП України дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, до щорічних відпусток не включаються.

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника (п.1 ч.2 ст.80 КЗпП України, п.1 ч.2 ст. 11 Закону України «Про відпустки»).

Настання обставин, зазначених у ч.2 ст.80 КЗпП України, ч.2 ст.11 Закону України «Про відпустки» не означає, що працівник може на свій розсуд вирішувати питання про перенесення відпустки на інший період. При перенесенні щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником, тобто невикористана частина щорічної відпустки повинна бути надана працівникові. Ця частина відпустки «надається» (частина ; ст.80 КЗпП) шляхом видання власником наказу про це.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не видавав накази про використання позивачкою відгулів та невикористаної частини щорічної відпустки.

За таких обставин суд першої інстанції правильно зробив висновок щодо здійснення позивачкою прогулів без поважних причин.

Не можна визнати обґрунтованими доводи скарги про те, що відгули та частина щорічної відпустки були узгоджені позивачкою з власником або уповноваженим ним органом, оскільки старший лікар ОСОБА_2. надала на це згоду. Як вбачається з пояснень ОСОБА_2., допитаної судом в якості свідка, надання відгулів або щорічної відпустки не належить до її компетенції, що було нею роз'яснено позивачці. Окрім цього, зі змісту наказу № НОМЕР_1 від 22.08.2005 року випливає, що ОСОБА_2., як старший лікар медичної комісії при міськвійськкоматі уповноважена лише на роботу з особистими справами і медичною документацією по призову в армію.

Колегія суддів вважає також необгрунтованими доводи апелянта про те, що внесення відповідачем змін до наказу про звільнення позивача суперечить нормам закону, оскільки норми діючого трудового законодавства не забороняють власнику або уповноваженому ним органу виправляти помилки шляхом внесення змін до наказів.

Також неспроможні доводи апелянта щодо порушення порядку звільнення з роботи,  оскільки  вони  спростовуються  матеріалами  справи,  з  яких  вбачається,  що

звільнення позивачки з роботи відбулося за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації.

З урахуванням наведеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів судової палаті у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 30 березня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

Судді:

Ломанова Л.О.         Притуленко О.В.       Полянська В.О.