справа № 22-10385 головуючий у 1-й інстанції: Букіна О.М.
категорія: доповідач: Наумчук М.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Наумчука М.І.
суддів: Кадєтової О.В., Головачова Я.В.
при секретарі Кучерявець О.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та зобов’язання суб’єкта владних повноважень нарахувати несплачену державну соціальну допомогу як дитині війни
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Солом’янського районного суду м. Києва від 06 квітня 2009 року, -
в с т а н о в и л а :
Постановою Солом’янського районного суду м. Києва від 06.04.2009 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дії (бездіяльність та відмову в перерахунку) Управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва щодо відмови в нарахуванні несплаченої ОСОБА_1 державної соціальної допомоги протиправними. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_2 надбавку, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» за період часу з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року за виключенням виплат, здійснених Управлінням Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва за 2008 рік.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 8 грн. 50 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову в частині відмови в задоволенні заявлених ним вимог і ухвалити нову про задоволення позову в повному обсязі. Апелянт посилається на те, що суд безпідставно не зобов’язав відповідача провести перерахунок розміру надбавки та здійснити її виплату, з урахуванням індексацію, за весь час, протягом якого права позивача порушувались.
Розглянувши справу в порядку, визначеному ст. 304-1 ЦПК України, та в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість ухваленої постанови в цих межах, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».
Зокрема, ст. 6 цього Закону, в редакції, що діяла в спірний період, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.
Зазначені обставини визнані сторонами і не оспорюються відповідачем.
З огляду на наведене ОСОБА_1 має право на отримання державної соціальної підтримки – підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відмова Управління пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», була протиправною, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року по справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано неконституційним зміни, які вносились цим законодавчим актом в Закон України «Про соціальний захист дітей війни», і якими особам, що мають статус дитини війни, встановлювався інший розмір надбавки.
Обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що розмір надбавки, що має виплачуватись позивачу на підставі Закону України «Про соціальний захист дітей війни», повинен визначатись саме на підставі цього Закону, а не постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530, на яку посилалось Управління пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва.
В рішенні суду правильно зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України не може бути звуженого зміст і обсяг прав встановлений Законом, оскільки він має вищу юридичну силу по відношенню до постанови.
Відсутність коштів для проведення виплат не може бути підставою для невиконання передбачених чинним законодавством зобов’язань щодо визначення їх розміру.
Дії відповідача обгрунтовано визнані протиправними та на останнього покладено обов’язок по усуненню порушень прав позивача в межах встановленого ст. 99 КАС України річного строку для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.
Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на те, що суд мав зобов’язати відповідача провести перерахунок розміру надбавки та провести її виплату за весь час, протягом якого відбувалось порушення прав.
Як на підставу для поновлення строку на звернення до суду з позовом позивач посилався на те, що порушення своїх прав йому стало відомо в жовтні 2008 року із засобів масової інформації.
Однак, погодитись з цим неможливо.
Передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державна соціальна допомога виплачувалась позивачу щомісячно, але в розмірі меншому ніж встановлено цим Законом.
Виходячи з викладеного позивач мав знати про порушення своїх прав при отриманні чергової державної соціальної допомоги.
Незнання закону, в т. ч. ухвалених Конституційним Судом України рішень, якими визнавались неконституційними зміни, що вносились до зазначеного Закону, не може розцінюватись як поважна причина пропуску строку для захисту порушеного права.
Доказів, які б свідчили, що позивач пропустив строк на звернення до суду з позовом з інших причин, які могли бути визнані поважними, не подано.
Тому, суд правильно задовольнив заявлений позов в межах річного строку на звернення до суду з позовом, на чому наполягав відповідач, як це передбачено ст. 100 КАС України (а. с. 21).
Судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні вимог про покладення на відповідача обов’язку по нарахуванню несплачених сум з урахуванням індексу інфляції.
Порядком проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, не передбачена можливість проведення індексацій виплат, на отримання яких претендує позивач (ч. 6 п. 3 постанови).
З врахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта не спростовують наведеного і викладених в рішенні суду першої інстанції висновків, в зв’язку з чим підстави для скасування оскаржуваної постанови і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Постанову Солом’янського районного суду м. Києва від 06.04.2009 року залишити без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
головуючий:
судді: