УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
справа № 22-14969/10 головуючий у 1-й інстанції: Виниченко Л.М.
доповідач: Желепа О.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Желепи О.В.
суддів: Панченка М.М., Кабанченко О.А.
при секретарі Мившук В.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про здійснення перерахунку та виплату недотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення
за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації
на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня 2010 року, -
в с т а н о в и л а :
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено частково
Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 щорічної допомоги на оздоровлення, як особі, яка постраждала внаслідок
Чорнобильської катастрофи, неправомірними.
Зобов»язано Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 щорічної допомога на оздоровлення за 2007, 2008, 2009 роки, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 4 мінімальних заробітних плат з урахуванням проведених виплат.
В решті заявлених, вимог відмовити.
У апеляційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації просить скасувати постанову і відмовити ОСОБА_2 в задоволенні заявлених нею вимог. Апелянт посилається на те, що розмір допомоги, право на яку має позивач, визначався на підставі чинного законодавства, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України. Виплата такої допомоги фінансується за рахунок державного бюджету в межах асигнувань, передбачених відповідними бюджетними програмами. Кошти на оздоровлення виплачувались позивачу в межах, передбачених бюджетом і перерахованих відповідачеві сум.
Відповідно до ст.ст. 197, 304-1 ЦПК України справу розглянуто без виклику сторін та фіксації процесу технічними засобами .
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленої у справі постанови в цих межах, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач має статус громадянина, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, І категорії, інваліда ІІІ групи.
Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, де позивач перебуває на обліку, виплачувало позивачу в 2007 – 2009 роках, допомогу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 90 грн.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами ІІІ групи, одноразова компенсація виплачується в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Наявність у позивача права на призначення йому щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України ( ч. 2 ст. 46 Конституції України).
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з якої вбачається, що при визначенні розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача.
Крім того, судом обгрунтовано враховано те, що розмір виплат, передбачених вищевказаними постановами Кабінету Міністрів України, не відповідає визначеному Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розміру, кратному мінімальній заробітній платі, яка збільшувалась у різні часи законами України «Про встановлення мінімальної заробітної плати» на відповідні роки.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених Законом.
Відсутність коштів для проведення виплат не може бути підставою для невиконання зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо визначення їх розміру.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо протиправності дій відповідача щодо виплати допомоги у розмірах, встановлених не Законом, а підзаконним нормативним актом, оскільки такі дії призвели до істотного звуження прав позивача та обґрунтовано зобов’язав відповідачів здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги позивачу на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за 2007-2009 роки, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати з урахуванням проведених виплат.
Доводи апелянта не спростовують викладеного і наведених в постанові суду першої інстанції висновків.
Порушень норм матеріального і процесуального права, які б тягли за собою обов’язкове скасування рішення, не встановлено.
Тому колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу і залишає без змін постанову суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 303, 304-1, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації відхилити.
Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 01.06.2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
головуючий:
судді: