ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
16.09.10 р. Справа № 24/165пд
Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі Іванковій Н.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (представник ОСОБА_2, довіреність від 03.03.09 року) до суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 (адвокат ОСОБА_4, договір від 26.07.10 року), про розірвання договору суборенди нежитлового приміщення № 01/01-10 від 27.01.10 року, -
ВСТАНОВИВ:
Суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 (далі – Орендодавець) 08.07.10 року звернулася до суду з позовом до суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 (далі – Орендар) про розірвання договору суборенди нежитлового приміщення № 01/01-10 від 27.01.10 року (далі – Договір). Позовні вимоги Орендодавця ґрунтуються на приписах статті 652 ЦК України, зокрема, на істотній зміні обставин, якими сторона керувалася при укладенні Договору, які виразилися у достроковому розірванні 30.06.10 року договору оренди нежитлового приміщення № 01/01 від 27.01.10 року, за яким права наймача нежитлового приміщення площею 366 м2 в будівлі № 104г по вулиці Артема в місті Донецьку (далі – Приміщення) належали позивачеві.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.
Представник Орендаря в судовому засіданні усно визнав позов.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Орендодавця не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Дослідивши Договір, з якого виникли цивільні права та обов’язки Орендаря та Орендодавця, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором майнового піднайму (суборенди) нерухомого майна, які підпадають під правове регулювання норм статей 759-786 ЦК України.
Таким чином, в силу статті 759 ЦК України, а також розділів 1 та 8 Договору, Орендодавець зобов’язався надати, а Орендар – прийняти у строкове (до 31.12.12 року) оплатне користування Приміщення. Права Орендодавця, як користувача Приміщенням, визначені договором оренди нежитлового приміщення № 01/01 від 27.01.10 року, укладеним з наймодавцем суб’єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_5.
Строк дії основного договору оренди нежитлового приміщення № 01/01 від 27.01.10 року також закінчується 31.12.12 року. Наразі, 27.05.10 року наймодавець суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_5 і наймач позивач обопільною додатковою угодою № 1 обмежили строк дії договору оренди нежитлового приміщення № 01/01 від 27.01.10 року, досягши домовленості про дію цього правочину до 30.06.10 року.
Згідно імперативних приписів частини 2 статті 774 ЦК України, строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. З урахуванням зазначеного, суд вважає, що оскільки Договір є вторинним правочином, який прямо походить від договору оренди нежитлового приміщення № 01/01 від 27.01.10 року, причому Договір не може існувати окремо від договору оренди нежитлового приміщення № 01/01 від 27.01.10 року, то строк дії Договору (як правочину) закінчився в момент закінчення строку дії договору оренди нежитлового приміщення № 01/01 від 27.01.10 року – 30.06.10 року.
Таким чином, позовні вимоги Орендодавця щодо розірвання Договору, заявлені 08.07.10 року, не можуть бути задоволені з огляду на те, що на момент звернення Орендодавця до суду Договір вже припинив свою дію, і факт його юридичного існування не міг порушувати прав та законних інтересів позивача.
До того ж, заявлені позивачем вимоги щодо розірвання Договору внаслідок істотної зміни обставин (стаття 652 ЦК України), не можуть бути задоволені й тому, що за правилами частини 2 статті 652 ЦК України, для розірвання Договору у судовому порядку на цій підставі має бути доведеною та обставина, що в момент укладення Договору сторони виходили з того, що така зміна обставин, як розірвання основного договору оренди – не настане. Втім, таке твердження не є юридично спроможним, оскільки норми ЦК України та ГК України прямо передбачають можливість дострокового припинення договорів найму.
Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача.
На підставі ст.ст.16, 759-786 ЦК України, керуючись ст.ст.22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд –
ВИРІШИВ:
Відмовити у задоволенні позову суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 до суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 про розірвання договору суборенди нежитлового приміщення № 01/01-10 від 27.01.10 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня оголошення рішення.
Повний текст рішення оголошено та складено 16 вересня 2010 року.
Суддя
Надруковано у 3 примірниках:
1 –позивачу
2 –відповідачу
3 –господарському суду Донецької області