Справа № 2-425/2010р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    15 вересня 2010 року              Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючого – судді БОБРОВСЬКОГО І.М.

                при секретарі             ЗАЦЕПІНІЙ І.О.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Южноукраїнську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»  про визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі Банк) про визнання кредитного договору недійсним.

      Мотивує свої вимоги тим, що 7 лютого 2008 року вона уклала з Банком кредитний договір № 205928 (далі - Договір), про отримання в кредит 10000 доларів США на строк до 5 серпня 2009 року. В даний час вважає, що укладений кредитний договір не відповідає законодавству, а саме: ст. 99 Конституції України, ст. 192, 203, 215, 524, 533 ЦК України, Законам України: «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про національний Банк України», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Виходячи з положень даних нормативних актів відповідач не мав права укладати з нею кредитний договір в іноземній валюті. Просить визнати недійсним даний Договір. Зобов’язати відповідача прийняти від неї сплачені 14380.01 грн., шляхом сплати нею щомісяця 1198.33 грн. протягом 12 місяців. Крім того, просить визнати недійсними договори поруки за даним кредитним договором, укладені 7 лютого 2008 року між відповідачем і ОСОБА_3 і ОСОБА_4.

В судовому засіданні представник позивач позовні вимоги підтримав та просить їх повністю задовольнити.  

Представник відповідача в судове засідання не з’явився. Направив суду заяву про слухання справи в його відсутності. В направлених до суду запереченнях пояснив, що при укладанні кредитного договору № 205928 від 07.02.2008 року порушень Закону допущено не було. Позивача було ознайомлено з усіма умовами договору, додатку до нього, графіком погашення заборгованості.

Треті особи в судове засідання не з’явились.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.  

В судовому засіданні встановлено, що 7 лютого 2008 року між Банком та позивачем був укладений в письмовій формі Договір, в якому сторони узгодили всі його умови.  

Відповідно до п.п. 1.1 - 1.6  Договору Банк зобов’язався надати позичальнику  кредит в сумі 10000 доларів США на строк до 5.08. 2009 року.

Згідно з п. 3.1 Договору Позичальник зобов’язався платити відсотки в розмірі 24% річних.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.  

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.  

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.  

Відповідно до ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути кредитодавцю кредит у строк та в порядку, що встановлені договором.  

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов’язку виконання зобов’язання та повинен сплатити суму боргу та процентів, передбачених договором.  

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших атів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.  

          Вимагаючи визнати Договір недійсним позивач посилається  на нормативні акти, яким, на його думку, не відповідають положення Договору.

Проте, дані посилання є недоречними.      

Дійсно, ч. 1 ст. 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Але положення ч. 3 ст. 533 ЦК України допускають, використання за зобов’язаннями іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом.  

Так, ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банківський кредит – це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.  

 Положення Договору не суперечать також ні Закону України «Про захист прав споживачів», ні Постанові НБ України  № 200 від 30 травня 2007 року «Про затвердження правил користування готівкою іноземної валюти на території України».  

В судовому засіданні позивач зазначає, що відбулась істотна зміна обставин, якими він керувався, укладаючи кредитний договір, а саме значне зростання курсу долару США по відношенню до гривні, що потягло за собою значне подорожчання кредитного ресурсу та  суттєве зменшення ціни автомобіля та призвело до  неможливості виконати взяті на себе зобов’язання.

Відповідно до  ч. 1 ст. 652 ЦК України  у разі  істотної зміни  обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою  сторін, якщо інше  не встановлено договором  або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби  сторони  могли  це передбачити, вони не  уклали  б договір  або уклали  його на інших  умовах.  

Таким чином значне зростання курсу долару США по відношенню до гривні не є підставою для зміни або розірвання цього договору.

 Згідно з п.п. 5.1 – 5.10   Договору сторони погодили, що з укладенням договору  досягли  згоди  з усіх його  істотних  умов та не існує будь-яких умов, які  можуть  бути істотними  та  необхідними за змістом  договору.  

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, ч.ч. 1-3, 5,6 ст.  203 ЦК України, а також, якщо його недійсність встановлена законом.    

За приписом ч.ч. 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.      

Дані положення закону при укладенні Договору були дотримані і не порушені.  

За встановлених під час розгляду справи обставин суд дійшов висновку, що відсутні підстави для визнання недійсним Договору, оскільки він відповідає вимогам закону, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

7 лютого 2008 року, з метою забезпечення виконання  кредитного договору, відповідачем було укладено договори поруки з ОСОБА_3 і ОСОБА_4.

Відповідно до ст.. 559 ЦПК України « порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки».

Підставою припинення договорів поруки, позивач зазначила визнання недійсним кредитного договору.

Проте суд не знаходить підстав для визнання недійсним   кредитного договору № 205928 від 7 лютого 2008 року укладеного між ОСОБА_1 і ПАТ «ПриватБанк», а тому не має підстав і для припинення договорів поруки.

    Таким чином підстав для задоволення позовних вимог не встановлено.

    Керуючись ст.ст. 8,10,11,60,209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»  про визнання кредитного договору № 205928 від 7 лютого 2008 року недійсним.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсними договорів поруки від 7 лютого 2008 року укладених між ПАТ «ПриватБанк» з ОСОБА_3 і ОСОБА_4.

    На рішення можуть бути подані апеляційні скарги в судову палату з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області, шляхом подачі в  Южноукраїнський міський суд, протягом десяти днів після проголошення рішення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.    

Суддя:                                                                                                                  І.М. Бобровський