справа 2-18/2010р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2010 року,           Кам’янобрідський районний суд м. Луганська, у складі:

         головуючого:                    судді Котляровій І.Ю.

         при секретарях:     Вагіній М.О., Поляк Ю.О., Репях К.Г.,                                                                                                                                                       П’ятак О.Л., Кущовій (Васюхіній) І.В.,

    Чумак М.Ю., Уставицькій Н.М., Акуловій А.В., Кирсановій М.О.

         за участю:

         представника позивача –            ОСОБА_5,

         представника відповідачів –       ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7, ОСОБА_9 про усунення перешкод в здійсненні права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_10, ОСОБА_8 про визнання угоди купівлі-продажу квартири недійсною, стягнення матеріальної шкоди та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_8 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_9 про усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру. В обґрунтування своїх позовних вимог вказавши, що 21.04.2005 року вона придбала за договором купівлі-продажу у ОСОБА_10 двокімнтану квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Даний договір було засвідчено нотаріально. У подальшому їй стало відомо, що у даній квартирі залишилися зареєстрованими відповідачі, які тимчасово з дозволу ОСОБА_10 мешкали у квартирі до її продажу. Також у квартирі знаходяться речі відповідачів – шафа та інше майно. Оскільки відповідачі відмовляються знятися з реєстрації за цією адресою, а також прибрати свої речі, позивачка просить суд припинити право відповідачів користування вищевказаною квартирою.

У судовому засіданні позивач та її представник наполягали на задоволенні позовних вимог, уточнивши лише прізвища відповідачів.

Відповідач ОСОБА_7, яка також діяла в інтересах своєї доньки – ОСОБА_9, надала зустрічну позовну заяву, у якій вони просили визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_8 недійсним, оскільки вважають його фіктивним, усунути їм перешкоди у користуванні квартирою, надати ключі від замка та стягнути з ОСОБА_10 на  їх користь суму у розмірі 8050 гривень, які вони затратили на ремонт, приватизацію та утримання даної квартири, а також судові витрати.

У судовому засіданні ОСОБА_7 та її представником були уточненні зустрічні позовні вимоги, згідно яких вони просили визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, усунути їм перешкоди у користуванні житловим приміщенням, зобов’язавши відповідачів за зустрічним  позовом – ОСОБА_10, ОСОБА_8, надати їм ключі від спірної квартири; стягнути з відповідачки ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_9 8050 гривень які вони затратили на ремонт, приватизацію та утримання даної квартири, з урахуванням індексу інфляції, що загалом становить 22781 гривня 50 копійок; а також стягнути з відповідачів на їх користь витрати на правову допомогу у розмірі 1500 гривень та судові витрати у розмірі 81 гривні. Під час судового засідання ОСОБА_7 дала пояснення згідно поданого нею позову, заперечувала проти первісного позову вважаючи, вимоги позивачки необґрунтованими.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_8 та її представник ОСОБА_5, у судовому засіданні зустрічні позовні вимоги не визнали у повному обсязі, пояснивши, що спірний договір купівлі-продажу було укладено відповідно до вимог ст.203 ЦК України, про що свідчить його нотаріальне посвідчення та розписка про отримання ОСОБА_10 від ОСОБА_8 грошових коштів, до того ж вони вважають, що позивачі за зустрічним позовом взагалі не можуть оспорювати правочину до якого вони не мають ніякого відношення. З приводу вимог, щодо стягнення грошових коштів з ОСОБА_10, на їх думку, нібито сплачених ОСОБА_9 у рахунок погашення боргів за комунальні платежі та проведенні ними ремонтні роботи, то вони вважають, що з тих документів які були надані до суду вбачається, що усі комунальні платежі було сплачено ОСОБА_10, а усі ремонтні роботи було проведено підприємством “Лумпос”, у якому на той час працювала ОСОБА_7, до того ж ремонтні роботи були проведені без згоди власника на той час квартири – ОСОБА_10. Застосування індексу інфляції до даної суми вважають некоректним, оскільки індекс інфляції взагалі застосовуються лише за порушення грошового зобов’язання.

Відповідач ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснила, що за її згодую, у належну їй раніше квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1, вселилися відповідачі за первісним позовом ОСОБА_7, але у подальшому вона вирішила продати належну їй квартиру, у зв’язку із чим уклала із ОСОБА_8договір купівлі-продажу даної квартири. Вона також підтвердила, що дійсно за час проживання ОСОБА_7 у її квартири ОСОБА_7 були здійсненні ремонті роботи у її квартирі, але вона про це її не просила. Крім того, ОСОБА_7 здійснювала деякі комунальні платежі, з метою належного оформлення документів щодо здійснення приватизації даної квартири на її прохання. Первісні позовні вимоги підтримує, а зустрічні позовні вимоги не визнає, вважає необґрунтованими.

Третя особа – приватний нотаріус Алейнікова Катерина Леонідівна, у судовому засіданні пояснила, що нею як приватним нотаріусом 21.04.2005 року було засвідчено договір купівлі-продажу, який було укладено між ОСОБА_10 (Продавець) та ОСОБА_8 (Покупець) квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1. При підписанні даного договору нотаріусом було встановлено осіб, їх дієздатність, а також перевірено належність ОСОБА_10 відчужуваної квартири, а також роз’ясненні вимоги законодавства стосовно укладеної угоди. З приводу заявлених зустрічних вимог, у частині визнання договору купівлі-продажу недійсним, вважає їх необґрунтованими, оскільки  нею було нотаріально засвідчено ту угоду яку безпосередньо було укладено сторонами.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, перевіривши матеріали справи та  дослідивши надані сторонами докази, вважає, що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, зустрічні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

    Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. У ст.10 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

  Судом встановлено, що 21.04.2005 року між ОСОБА_10  (продавець) та ОСОБА_8 (покупець) було укладено договір купівлі – продажу квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6), який було засвідчено нотаріально приватним нотаріусом Алейніковою К.Л., реєстраційний номер №559102 (а.с7). Також на підтвердження даної угоди ОСОБА_10 було надано розписку про те, що вона отримала 21.04.2005 року від ОСОБА_8 гроші у сумі 7821 гривня за продану нею вищевказану квартиру (а.с.53).

Крім того, із наданої до суду довідки від МКП “Жилкомфорт” домоуправління №3 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 значаться зареєстрованими ОСОБА_13, 1958 року народження,  та ОСОБА_14, 1988 року народження (а.с.4).

Відповідачі були тимчасовими мешканками ОСОБА_10, мешкаючи де який час без реєстрації, а потім, як вбачається зі штампів про реєстрацію в паспортах відповідачок, з 14.11.2003 року було зареєстровано за вказаною адресою: ОСОБА_7.(а.с.18), а з 10.08.2004 року – ОСОБА_9(а.с17). Не дивлячись на реєстрацію відповідачок за адресою: АДРЕСА_1, до суду не надано доказів того, що відповідачки за первісним позовом були членами сім’ї ОСОБА_10

Оскільки право відповідачів на мешкання у спірній квартирі є похідним від прав власника, то з припиненням для власника права власності на жиле приміщення особи, які проживали з ним, навіть колишні члени сім’ї також втрачають право користування цим приміщенням.

Статтею 7 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11 грудня 2003 року, зі змінами, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється протягом семи днів на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Достовірних доказів того, що правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим договором купівлі-продажу квартири, відповідачами за первісним позовом до суду не надано. Підстав для визнання договору фіктивним немає, у той же час, із наданих позивачем до суду документів вбачається, що вона є законним власником квартири.

Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_8 підлягають задоволенню, шляхом усунення перешкод у здійсненні права власності ОСОБА_8 на спірну квартиру, а саме припинення права користування квартирою відповідачами.

Стосовно вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_9 щодо стягнення суми грошових коштів, які вони сплатили у рахунок погашення боргів за комунальні платежі, то вони підлягають частково задоволенню, оскільки не дивлячись на те, що в усіх наданих до суду квитанціях по оплаті комунальних послуг вказано платника – ОСОБА_10, суд вважає доведеним той факт, що виплату  даних сум було проведено саме ОСОБА_7, тому що цей факт було підтверджено у судовому засіданні відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_10, яка пояснила, що сплату комунальних платежів у даний період було проведено ОСОБА_7 від її імені, оскільки саме на її ім’я відкрито лицеві рахунки. Вимоги ОСОБА_9, стосовно стягнення даних сум і на її користь не підлягають задоволенні, тому, що на час проведення виплат, вона була неповнолітньою та не мала особистого заробітку (доходу) щодо проведення таких виплат.

Як вбачається із наданих до суду договорів на індивідуальне будівництво, укладених 16.01.2000р. та 14.02.2002 року між ОСОБА_7 та МПП “Лумпос”, останні взяли на себе зобов’язання з приводу проведення ремонтних робіт у квартирі розташованій за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_7 взяла на себе зобов’язання щодо оплати проведених робіт у сумі 2459 гривень та 3830 гривень, відповідно (а.с.46,38). Також із наданих актів прийому виконаних робіт за січень 2000 року та лютий 2002 року вищевказані ремонтні роботи були виконанні у повному обсязі, у зв’язку із чим ОСОБА_7 було проведено розрахунок за їх виконання (а.с.51-52, 44-45).  

Свідок ОСОБА_15 суду пояснив, що у 2000 році ОСОБА_10 запросила до себе, для спільного проживання ОСОБА_7 разом із донькою ОСОБА_9, але запропонувала ОСОБА_7 зробити ремонт у її квартирі АДРЕСА_1 та оплатити заборгованість по комунальним платежам, з метою подальшої приватизації даної квартири. У зв’язку із чим, ОСОБА_7 було проплачемо заборгованість по комунальним платежам та підготовлено усі необхідні документи для приватизації даної квартири, а протягом 2000 – 2002 року проведено деякі ремонтні роботи за допомогою МПП “Лумпос”.  Крім того, свідок повідомив, що ним було позичено ОСОБА_7 гроші у сумі приблизно 1650 гривень, саме для проведення оплати комунальних платежів по даній квартирі.

Свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 надали суду пояснення аналогічні поясненням  ОСОБА_15, а також повідомили про те, що ними також надавалась допомога ОСОБА_7 при проведенні ремонтних робіт у спірній квартирі.

Дані пояснення свідків не протирічуть та підтверджуються також поясненнями відповідача ОСОБА_10, яка у судовому засіданні пояснила, що дійсно ОСОБА_7 у її квартирі АДРЕСА_1 було проведено ремонтні роботи.

Тому суд, вважає за необхідне задовольнити вимоги ОСОБА_7 в частині стягнення на її користь з ОСОБА_10 суми у розмірі 8050 гривень, яку нею було затрачено на оплату комунальних платежів та проведення ремонтних робіт, відмовивши в стягненні даної суми також на користь ОСОБА_9, так як остання на час проведення даних платежів була неповнолітньою,  не мала власного прибутку, та не здійснювала жодних платежів.

Крім того, суд вважає необґрунтованими вимоги позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_9 в частині, застосування до даної суми індексу інфляції, оскільки ст. 625 ЦК України, передбачено застосування індексу інфляції лише щодо прострочення боржником виконання грошового зобов’язання, у той час як із матеріалів даної справи вбачається, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 та ОСОБА_10 жодних грошових зобов’язань не виникало. Також не підлягають задоволенні вимоги, в частині усунення перешкод ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у користуванні житловим приміщенням, а саме спірною квартирою розташованою за адресою: АДРЕСА_1, оскільки  у позивача за первісним позовом – ОСОБА_8 є всі підстави для заявлені вимог щодо усунення перешкод у користуванні своєю власністю, тоді як відповідачі за первісним позовом ОСОБА_9 не придбали права власності на квартиру незалежно від тривалості проживання.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України  стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати.

Згідно зі ст.79 ЦПК України до судових витрат відносяться також витрати на правову допомогу, тому суд вважає за необхідне задовольнити частково вимоги ОСОБА_7 з приводу стягнення на її користь з ОСОБА_10 витрат на оплату правої допомоги лише у розмірі 500 гривень, з урахуванням часткового задоволення її позовних вимог, а також того, щодо підлягають оплаті витрати за правову допомогу, а не представництво інтересів у суді, відмовивши у стягненні з відповідачів за зустрічним позовом на її користь та користь ОСОБА_9 суму у розмірі 1000 гривень.

Підлягають стягненню з ОСОБА_7 та ОСОБА_9, у рівних частках, на користь ОСОБА_8, судові витрати у вигляді судового збору у сумі 8 гривень 50 копійок, сплачені ОСОБА_8 при зверненні із даним позовом до суду. Крім того, з позивачів за зустрічним позовом – ОСОБА_7 та ОСОБА_9 підлягає стягненню на користь держави, не сплачений у повному обсязі судовий збір у розмірі 146 гривень 80 копійок, у рівних частках.

Керуючись статтею 7 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11 грудня 2003 року, зі змінами, ст.ст. 203, 204, 215, 317, 328, 391, 625 ЦК України, ст.ст. 10,11,209,212,214-215,218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_8 задовольнити.

Усунути перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_8 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, а саме припинити право користування квартирою ОСОБА_7 та ОСОБА_9.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_7, ОСОБА_9 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 кошти у розмірі 8050 гривень за проведенні ремонтні роботи та інші витрати, та витрати на правову допомогу у розмірі 500 гривень.

У решті зустрічних позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_9 на користь держави судовий збір у розмірі 146 гривень 80 копійок, у рівних долях по 73 гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_9 судовий збір у розмірі 8 гривень 50 копійок у рівних долях по 4 гривні 25 копійок на користь ОСОБА_8.

 Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя                                                                                                             І.Ю.Котлярова