Справа № 2-119/2010 р                                                                                                                                                                                                                                

Р І Ш Е Н Н Я

                                                          іменем України

    21 серпня 2010 року.         Шаргородський районний суд  Вінницької області

                               в складі:

                                   головуючого              судді    Дубчака А.Г.

                                   при секретарі                          Рошак К.В.

                                   за участю позивача                ОСОБА_1

                                   пр-ка позивача                        ОСОБА_2                        

                                   відповідачки                            ОСОБА_3

                                   пр-ка відповідачки                  ОСОБА_4

                                   3-х осіб без сам. вим. на боці

                                             відповідача                    ОСОБА_5, ОСОБА_6

                                   пр-ка  3-х особи без сам. вим.

                                             на боці відповідача       Філатова А.В.

                                   розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргороді в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та комунального підприємства «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» про визнання договору купівлі-продажу від 12.01.2010 року, вчиненим під впливом обману, витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно недійсним та поділ спільного майна подружжя,-

                                                         В С Т А Н О В И В :                                                                                                                                                

                                   02.02.2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду про визнання договору купівлі-продажу від 12.01.2010 року, вчиненим під впливом обману, вказуючи про те, що 11 серпня 1996 року він уклав шлюб із відповідачкою ОСОБА_3 та проживав з нею до жовтня 2009 року. Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак спільне життя та ведення господарства з відповідачкою не склалися і шлюб між ними було розірвано. Але за час шлюбу з відповідачкою ними було набуто майно, яке складається із придбаного та відремонтованого житлового будинку в АДРЕСА_1, вартістю понад 60 000 грн., добудованої до будинку веранди, побудованих: гаража, сараю та паркану /муру/ з воротами і іншого майна, всього на суму 206 000 грн. В зв’язку з тим, що виникло питання про поділ спільного майна подружжя та сплати аліментів на дитину, він вирішив переоформити свою частину будинку на дочку, в рахунок аліментів, але під час консультацій у приватного нотаріуса і скарг відповідачки на відсутність коштів та під впливом хибних і не правдивих відомостей відповідачки та її матері про обставини так званої передачі відповідачці житлового будинку в рахунок аліментів на дитину, він підписав договір про відчудження житлового будинку відповідачці за 61 895 грн., яких він фактично ніколи не отримував, а тому відповідно до ч. 1 ст. 229, ст.. 230 ЦК Ураїни вважає, що даний договір слід визнати не дійсним і просить суд позов задоволити.

                                   02.02.2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду про поділ спільного майна подружжя, вказуючи про те, що в період спільного проживання в шлюбі із відповідачкою ними, окрім будинку, було придбане та на буте інше майно, а саме: самовільно добудовано до будинку веранду вартістю 10 000 грн.; гараж вартістю 10 000 грн., сарай вартістю 20 000 грн. та паркан /мур/ з воротами вартістю 6 000 грн., а також придбане рухоме майно: меблевий спальний гарнітур вартістю 1 500 грн., меблеву стінку вартістю 1 500 грн. та інше майно на загальну суму 149 910 грн., ідеальна частка,  з якого складає 73 455 грн., а тому враховуючи те, що згоди про розподіл спільного майна між ними не було досягнуто просить суд позов задоволити.

                                   11.06.2010 року ОСОБА_1 подав суду заяву про уточнення та зменшення позовних вимог, в якій просив суд поділити майно придбане за час шлюбу із відповідачкою і виділити йому легковий автомобіль та 4 шини (зимові) на суму 31 000 грн., а відповідачці виділити у власність будівельні матеріали від самовільних забудов, паркан (мур) з воротами, рухоме майно та п’ять поросят від свиноматки, вартістю 2 000 грн., на загальну суму 57 665 грн., а також визнати недійсними витяг з реєстру прав власності на рухоме майно № 24787658 від 15.12.2009 року та договір купівлі-продажу житлового будинку від 12.01.2010 року на підставах зазначених в первісних позовних вимогах.

                                   Відповідачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 позовні вимоги визнали частково і подали письмові заперечення та суду пояснили в сукупності про те, що з перерахованого позивачем майна, на поділ якого позивач ОСОБА_1 претендує, в неї не має, це зокрема: електрокорморізки за 250 грн.; електромлина за 500 грн.; ячменю на суму 1 300 грн.; курей на суму 200 грн.; бичка за 300 грн.; свиноматки за 2 250 грн.; трьох свиней на суму 2 000 грн.; п’яти свиней на суму 7 000 грн.; письмового стола за 500 грн.; металопрофіля, пінопласта; не існує вагонки; наждака; болгарки; дисків автомобільних; автошин; музикального центру;  пральної машини на суму біля 25 000 грн., оскільки даним майном позивач розпорядився на власний розсуд.                

                                    Представник КП «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» Данильчук Т.В. в судове засідання не зявилася і своїх заперечень суду не надала, хоча про час та місце розгляду справи неодноразово повідомлявся в установленому законом порядку, однак просила розглядати справу в її відсутності (а.с. 87, 194).

                                   Треті особи без самостійних вимог на боці відповідачки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заперечили проти задоволення позову в частині скасування договору купівлі-продажу житлового будинку та поділу частини спільного майна подружжя, зокрема про поділ будівельних матеріалів та худоби так, як вважають, що все було вчинено в межах чинного законодавства, в будівництві самовільних прибудов є їхня частка працею, будівельними матеріалами та коштами, а худоби вказаної в позовній заяві фактично не має.

                                   Представник третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача приватного нотаріуса Цимбалюка І.М. – Філатов А.В. також заперечив проти задоволення позовних вимог в частині визнання договору купівлі-продажу будинку від 12.01.2010 року, вчиненого під впливом обману, недійсним, оскільки вважає, що позивач та його представник не довели суду того, що вказаний договір його довірителем чи іншими учасниками судового процесу був вчинений під впливом обману чи інших неправомірних дій з боку його довірителя.

                                   Заслухав учасників судового засідання, свідків, оглянув матеріали справи та додаткові матеріали в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги пілягають до часткового задоволення, оскільки, згідно ст.. 8  Конституції України, в Україні визнається та діє принцип права.                          

                                   Дані правовідносини регулюються Конституцією України, цивільним та сімейним законодавством,  в частині договірних зобов’язань та права спільної сумісної власності подружжя.  

                                   При вирішенні питання про поділ майна подружжя, суд враховує те, що відповідно до ст.. 51 Конституції України, кожному із подружжя надаються рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

                                   Згідно ст.. 3 СК України, подружжя вважається  і тоді, коли чоловік або дружина у зв’язку з роботою, необхідністю догляду за батьками та з інших поважних причин не проживають спільно.

                                   Ст.. 60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу) і кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

                                   Відповідно до ст.. 61 СК України, об’єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

                                   Ст.. 68 СК України, розпорядження майном, що є об’єктом права спільної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

                                   Ст.. 69 СК України, визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що їм належить на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

                                   Ст.. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

                                   Ст.. 71 СК України, майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі.

                                   В судовому засіданні встановлено, що в період спільного проживання в зареєстрованому шлюбі сторони спільно придбали автомобіль  ВАЗ 217230, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_1, вартістю 30 000 грн.; чотири штуки автомобільних шин (зимових) на суму 1 000 грн., меблевий гарнітур вартістю 1 500 грнивень; меблеву стінку вартістю 1 500 гривень; газову плиту вартістю 750 гривень; холодильник вартістю 1 500 гривень; стіл вартістю 450 гривень табуретки – 4 штуки на суму 240 гривень; кухону тумбу вартістю 450 гривень; телевізор «LG» вартістю 1 300 гривень; тумбу під телевізор вартістю 250 гривень; супутникову антену вартістю 1 400 гривень та 500 кг. ячменю на суму 325 гривень на загальну суму 55 665 гривень. Самовільно добудували до будинку АДРЕСА_1 веранду вартістю 10 000 грнивень; побудовали тамже гараж на суму 10 000 гривень; сарай на суму 20 000 гривень та паркан (мур) з воротами на суму 6 000 гривень на загальну суму 86 665 гривень.

                                   В сторін фактично склався порядок користування спільним рухомим майном подружжя, за винятком автомобіля та 4-х шин до нього, яке знаходиться в користуванні відповідачки ОСОБА_3 і їй воно більш потрібне так, як на її утриманні залишилася неповнолітня донька від спільного шлюбу, а тому вказане майно повине бути виділене у власність відповідачки ОСОБА_3 Що підтверджується показами сторін та їхніх представників, показами третіх осіб та свідків (а.с. 31, 32, 119, 120, 122, 123, 125, 126, 131, 132, 157-158, 162). Ухвалою Шаргородського районного суду від 21 серпня 2010 року було визнано факт, з якого було комплексну будівельно-технічну та автотехнічно-товарознавчу експертизу спірного майна від 30 червня 2010 року, а саме оцінку рухомого і не рухомого майна визначену позивачем ОСОБА_1 в його заяві про уточнення та зменшення позовних вимог від 11.06.2010 року, оскільки від проведення вказаної експертизи відповідачка та її представник відмовилися.

                                   Відповідно до ст.. 376 ЦК України, добудувана до будинку АДРЕСА_1 веранда вартістю 10 000 грн., а також побудовані тамже гараж на суму 10 000 гривень; сарай на суму 20 000 гривень являються самовільними забудовами і поділу в якості цілостних споруд не підлягають, разом з тим знаходяться в користуванні відповідачки ОСОБА_3 так, як розташовані на території її садиби і позивач на виділення йому частини цих будівельних матеріалів не претендує, суд вважає, що дані будівельні матеріали також повині бути виділенні у власність відповідачки ОСОБА_3, а з відповідачки необхідно стягнути на користь позивача грошову компенсацію за перевищення її частки  в грошовому вираженні майна в натурі.

                                   Стосовно поділу автомобіля та 4-х шин (зимових) до нього, суд враховує те, що автомобіль зареєстровано за позивачем ОСОБА_1, який на відміну від відповідачки ОСОБА_3, має навики володіння автомобілем та посвідчення водія, що дає йому право на керування спірним автомобілем, шини до автомобіля є належностями до нього і їх виділення у власність іншій особі окремо без виділення автомобіля не доцільно, суд, вважає, що вказаний автомобіль разом із 4-ма шинами (зимовими) до нього повинен бути виділений у власність позивача ОСОБА_1 (а.с. 42, 141, 142), а відповідачці повино бути виділено грошову компенсацію за її долю у вказаному майні в грошовому вираженні.

                                   Таким чином, враховуючи вартість майна, яке підлягає виділенню сторонам в натурі, а саме - позивачу ОСОБА_1 на суму 31 000 грн., а відповідачці ОСОБА_3 на суму 55 665 гривень. При цьому ідеальна доля кожного із сторін складає 43 332,50 грн. (86 665.00 грн). Перевищення ідеальної долі в грошовому вираженні майна в натурі у відповідачки складає 12 332,50 грн. (55 665,00 грн. – 43 332,50 грн.), і вона повина бути стягнена з відповідачки на користь позивача.

                                   Суд критично оцінює і до уваги не приймає доводи позивача про наявність п’яти спірних поросят від свиноматки на суму 2 000 грн. та іншої спільної птиці і худоби, а також  доводи відповідачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4 та третіх осіб ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10, свідків ОСОБА_11 про наявність у позивача перед відповідачкою та іншими особами боргових зобов’язань по спірному майну та посилання відповідачки та її представника в підтвердження своїх заперечень в цій частині на договір застави автомобіля (а.с. 77-79, 119, 120, 122, 123, 126, 131, 132, 148-149), оскільки вони суперечать зібраним по справі доказам та вищенаведеному чинному законодавству.

Так, згідно ст.. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

                                   Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

                                   Як, слідує із ч. 1 ст. 202 ЦК України, право чином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

                                   Ч. 1 ст.. 229 ЦК України, встановлено підстави визнання судом правочину недійсним, в тому числі в разі, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення. З ч. 2 даної статті слідує те, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом.

                                  Відповідно до ст.. 230 ЦК України, правочин визнається недійсним, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто, в даній статті робиться посилка на роз’яснення обставин, які мають істотне значення ч. 1 ст. 229 ЦК України, а саме те, що істотне значення має природа правочину, права та обов’язки сторін, такі властивості і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням, крім випадків встановлених законом.

                                  В судовому засіданні встановлено, що 12 січня 2010 року сторони  уклали договір купівлі-продажу житлового будинку з погосподарськими будівлями, розташованого по АДРЕСА_1, який було посвідчено Цимбалюком І.І., приватним нотаріусом Шаргородського районного нотаріального округу Вінницької області і КП «Могилів-Подільське МБТІ» зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно від 22.01.2010 року.

                                   Як, слідує із роз’яснень в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року  «Про судову практику розгляду цивільних справ ……недійсними», що відповідно до ст.ст. 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст.. 229 ЦК) мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторні зобов’язань, які виникли з правочину, і не пов’язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

                                  В п. 20 даної постанови Пленуму ВС зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману повинна є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

                                  Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 суду доводів про те, що договір купівлі - продажу вчинено під впливом помилки чи під впливом обману суду не навели і їх не було здобуто в судовому засіданні, оскільки їх доводи про це, а також про те, що за вказаним договором позивач ОСОБА_1 не отримав грошей суперечать зібраним по справі доказам, в тому числі: умовам договору складених і підписаних сторонами, з яких слідує те, що позивач ОСОБА_1 продав, а відповідачка ОСОБА_3 купила житловий будинок з погосподарськими будівлями, розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га. по АДРЕСА_1, який належав на праві приватної власності продавцю ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу жилого будинку, посвідченого Шаргородською державною нотаріальною конторою Вінницької області від 14.06.2000 року та зареєстрованого у КП «Могилів-Подільське МБТІ» Вінницької області від 20.06.2000 року під № 66, реєстраційний номер № 29187458. Відповідно до пп.. 2.1 і 2.2 Договору, продаж  за домовленістю сторін вчинено за 61 895 гривень, які продавець отримав від покупця повністю до підписання договору. Як, слідує із п. 4.3 Договору, продавець ствердив те, що відчудження здійснено ним без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. Згідно п. 4.4 Договору, сторони, зазначили те, що вони однаково розуміючи значення і умови цього правочину та його правові наслідки, підтвердили дійсність своїх намірів при його укладенні, а також те, що він не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину, не є право чином зловмисним, не приховує інший право чин і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, які обумовлені цим договором і з правовими наслідками укриття розміру дійсної продажної ціни відчужуваного майна вони ознайомленні (а.с. 73, 75). Показам третіх осіб без самостійних вимог на боці відповідачки, допитаних в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_12, в сукупності про те, що позивач ОСОБА_1 не помилявся щодо обставин, які мають істотне значення і не перебував під впливом помилки чи під впливом обману під час посвідчення договору купівлі – продажу будинку, оскільки сам являвся ініціатором вкладення такого договору з метою вирішення майнового спору та аліментних зобов’язань (а.с. 119, 120, 122, 123, 125, 131, 132).      

                                  Крім того, суд приймає до уваги те, що вказаний будинок з надвірними прибудовами сторонами було придбано в період спільного проживання в зареєстрованому шлюбі і він являвся спільним майном подружжя, яким вони відповідно до ст.. 65 СК України за взаємною згодою розпорядилися із власних мотивів на власний розсуд. Відповідно до роз’яснень даних в п. 20 постанови ПВС України № 9 від 06.11.2009 року, обман щодо мотивів правочину не має істотного значення, що в сукупності дає суду вважати, що підстав для задоволення позовних вимог в цій частині не має.

                                  Суд також вважає, що не підлягають до задоволення позовні вимоги в частині визнання недійсним витягу з реєстру прав власності на рухоме майно № 24787658 від 15.12.2009 року зробленого на імя ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку № 1459 по АДРЕСА_1 від 14.06.2000 року, оскільки позивачем та його представником доводів, з яких необхідно визнати даний витяг недійсним, суду не наведено. Даний витяг відповідає порядку реєстрації прав власності на нерухоме майно і чинному законодавству і зроблений на підставі правовстановлюючого документу – договору купілі-продажу житлового будинку.

                                  Керуючись ст. 5 - 10, 13 - 15, 60, 79, 88, 213 - 215, 218 ЦПК України, ст.ст.. 8, 41, 51 Конституції України, ст.ст. 3, 60, 61, 65, 68 - 72 СК України, ст.. ст.. 216, 229, 230 ЦК України,  суд,-                                    

В И Р І Ш И В :

                                   Позовні вимоги задоволити частково.

                                   Поділити спільне майно подружжя, виділивши позивачу ОСОБА_1 у власність автомобіль ВАЗ 217230, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_1, вартістю 30 000 грн. та чотири штуки автомобільних шин (зимових) на суму 1 000 грн.  

                                   Виділити відповідачці ОСОБА_3 у власність будівельні матеріали в добудованій до будинку АДРЕСА_1 веранді вартістю 10 000 грнивень; будівельні матеріали в побудованих самовільно тамже: гаражі на суму 10 000 гривень; сараї на суму 20 000 гривень та паркані (мурі) з воротами на суму 6 000 гривень та інше майно, а саме: меблевий гарнітур вартістю 1 500 грнивень; меблеву стінку вартістю 1 500 гривень; газову плиту вартістю 750 гривень; холодильник вартістю 1 500 гривень; стіл вартістю 450 гривень табуретки – 4 штуки на суму 240 гривень; кухону тумбу вартістю 450 гривень; телевізор «LG» вартістю 1 300 гривень; тумбу під телевізор вартістю 250 гривень; супутникову антену вартістю 1 400 гривень та 500 кг. ячменю на суму 325 гривень на загальну суму 55 665 гривень.

                                 Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за перевищення її частки  в грошовому вираженні майна в натурі в розмірі 12 332,50 гривень і понесені ним витрати по оплаті державного мита в розмірі 433,33 гривень та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120.00 гривень на загальну суму 12 885,83 гривень.

                                 В задоволенні позовних вимог в іншій частині– відмовити.

                                 На рішення суду можна подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня його проголошення.

                                 Головуючий: