НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    25 серпня  2010 року    справа № 2-574-10        м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого                            Ференс-Піжук О.Р.

    при секретарі                             Шевчук О.М.

    з участю представника  позивача    ОСОБА_1

          відповідачів                                        ОСОБА_2, ОСОБА_3

          представника відповідача ОСОБА_3                      ОСОБА_4  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в  місті Нововолинську цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -   суд

                                           в с т а н о в и в:

24 березня 2010 року ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. Мотивує тим, що у вересні 2005 року між нею та колишнім подружжям відповідачів був укладений усний договір позики, на виконання якого вона передала їм 12500 Євро на купівлю трьохкімнатної квартири, про що відповідач ОСОБА_2 написав розписку, яка  датована 05.08.2006 року. Крім того він в червні 2007 року написав позивачу розписку про  отримання від неї 6000 доларів США на ремонт та облаштування  купленої квартири  та  20 жовтня 2008 року 7000 доларів США  для погашення  кредиту. Всього сума позики, відповідно до курсу валют встановленого Національним Банком України,   становить 240360,00 грн., які позивач  просить стягнути на її користь солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і судові витрати по справі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав за наведених підстав. Наголосив, що відповідач ОСОБА_2 отримавши в позику кошти у позивача,  використав їх в інтересах сім?ї, зокрема на придбання квартири, право власності на ? якої, згідно рішення суду від 04.12.2009 року, визнано за ОСОБА_3, а тому вона несе солідарну відповідальність за договором позики, який ОСОБА_2  уклав з її відома та згоди в інтересах сім?ї  під - час перебування з нею в зареєстрованому шлюбі. Просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнав повністю та пояснив, що він дійсно отримав від своєї матері позику на придбання квартири для проживання сім?ї. Зазначив, що позивач, перебуваючи на заробітках за межами України, передавала     йому кошти, які він використав в інтересах сім?ї. Розписки писав після отримання грошей, підписував їх і в подальшому передав позивачу за кордон. Ствердив, що відповідачу ОСОБА_3 було відомо про отримання ним позик від матері, їх подальше використання, а тому вона, як співвласниця квартири, на яку використані позичені гроші, повинна разом з ним нести солідарну відповідальність по його зобов’язаннях перед позивачем.  

    Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4  позов не визнали, з підстав наведених у письмових запереченнях. (а.с.17,53,54). ОСОБА_3З пояснила, що вона,  перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2,  12 вересня 2006 року придбала трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Згідно договору купівлі продажу, посвідченого нотаріально, вартість квартири становить 30300 грн. На придбання квартири ОСОБА_2, діючи з її згоди, укладав кредитний договір та договір іпотеки, отримавши 26.09.2006 року в ЗАТ КБ «Приватбанк» кредит в сумі 6000 доларів США. Вказує, що ця обставина встановлена рішенням суду від  04.12.2009 року, і не підлягає доказуванню в даному процесі. Поряд з цим зазначає, що під - час розгляду справи  про поділ майна подружжя, відповідач ОСОБА_2 пред’являв суду свою розписку від 20.10.2008 року про отримання від ОСОБА_5 7000 доларів США на погашення кредиту, яку суд  до уваги не взяв, з огляду на відсутність у вказаний час ОСОБА_5 на території України. Інших розписок  про позики ОСОБА_2 суду не пред’являв і не включав ці зобов’язання при зверненні 05.08.2009 року до суду із  зустрічним  позовом про визнання дійсним договору щодо поділу  спільного сумісного майна подружжя, в задоволенні якого йому рішенням суду від 04.12.2009 року, відмовлено. Вважає, що підстав до задоволення  позову в частині стягнення з неї коштів на користь ОСОБА_5, немає, і в цій частині  просить в позові відмовити.  

    Заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідка ОСОБА_8, дослідивши письмові докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

    Як вбачається з матеріалів справи , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 06 серпня 2005року по 14 січня 2009 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвами про шлюб (а.с.31, 32).

    Згідно договору  купівлі-продажу від 12.09.2006 року, ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_9,  від імені якої на підставі довіреності  діяв гр. ОСОБА_8, трьохкімнатну квартиру на АДРЕСА_1  

    Як вбачається з п.4 цього договору, сторони домовились та свідчили, що фактична ціна  продажу квартири становить 30300 грн., які будуть сплачені  покупцем продавцю до 22 вересня 2006 року.

    Як встановлено рішенням суду від 04.12.2009 року (а.с.18-20) і що ствердили відповідачі, для придбання цієї квартири ОСОБА_2 26.09.2006 року отримав  кредит в  ЗАТ КБ «Приватбанк» на суму 6000 доларів США.

    Своєю  нотаріально посвідченою заявою від 26.09.006 року,  представник продавця ОСОБА_8 (а.с.55) засвідчив, що він отримав від ОСОБА_2  кошти  в повній сумі  за квартиру АДРЕСА_1, по договору купівлі продажу від 12.09.2006 року.

Заперечуючи фактичну ціну купівлі квартири, відповідач ОСОБА_2 стверджує, що вона придбана в шлюбі з ОСОБА_3 за 21000 доларів США, посилаючись при тому на показання свідка ОСОБА_8

    В судовому засіданні допитаний як свідок ОСОБА_8 показав, що він за довіреністю представляв у договорі-купівлі продажу сторону продавця, підписував цей договір, в якому була зазначена фактична ціна продажу квартири.  Зауважив, що питанням розрахунків  не цікавився, оскільки все проходило через банк.

    Як встановлено в суді, договір купівлі продажу квартири від 12.09.2006 року ніким із його  сторін  не оспорювався,  в тому числі з підстав недотримання його істотної умови щодо фактичної вартості предмета купівлі – продажу.  

    Таким чином, твердження відповідача ОСОБА_2 щодо вартості квартири, яка є спільним майном відповідачів, нажитим в шлюбі, не заслуговують на увагу суду, оскільки спростовані дослідженими та проаналізованими в  суді належними доказами.

    Кожна сторона, відповідно до ст.60 ЦПК України, зобов’язана довести ті обставини, на які  вона посилається як на підставу  своїх вимог і заперечень, крім   випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

     Обставини  встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що   набрало законної сили, не доказуються  при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

     Рішенням Нововолинського міського суду від 04.12.2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, встановлено, що квартиру на АДРЕСА_1 сторони придбали за рахунок спільних коштів за час спільного проживання.

    Як вбачається із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, 20.04.2010 року  ?  частка  зазначеної квартири, на підставі  рішення суду від 04.12.2009 року. зареєстрована за ОСОБА_3

    Згідно технічного паспорта  виготовленого КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить по ?  частці квартири кожному.

    Згідно розписок відповідача ОСОБА_2 оглянутих в суді, він 05.08.2006 року, отримав у ОСОБА_5 12500 Євро для купівлі квартири.  05.07.2007 року він отримав від ОСОБА_5 в борг 6000 доларів США. 20.10.2008 року  взяв у борг ще 7000 доларів США для погашення кредиту  на квартиру.      

    За договором позики, згідно ст.1046 ЦК України, одна сторона передає у власність другій стороні  грошові кошти  або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник  зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку кількість речей того ж роду такої ж  якості.

    Як зазначено у ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом  розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

        Вимоги щодо письмової форми правочину визначені у ст.207 ЦК України, з якої вбачається, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний  його стороною (сторонами).

        Як убачається з тексту розписок, боржником є відповідач ОСОБА_2(а.с.5,6). У них не зазначено, що ОСОБА_3 прийняла на себе  солідарні  зобов’язання за цим договором.

    Твердження відповідача ОСОБА_2 щодо покладення відповідальності по погашенню  заборгованості за позикою на ОСОБА_3 з посиланням на  використання позичених коштів в інтересах сім?ї, не підтверджені належними доказами, оскільки як зазначено вище   квартира, що є спільним  майном подружжя, придбана  ним в шлюбі за спільні кошти. На придбання квартири, ціна якої, згідно договору, 30300 грн., ОСОБА_2 отримував кредит в сумі 6000 доларів США. Доказів  використання  ОСОБА_2 коштів,  позичених   у ОСОБА_5, на погашення цього кредиту, чи придбання квартири,  тобто в інтересах сім?ї, він суду не надав, як і  не спростував доводів відповідача ОСОБА_3 про отримання  ним позики без її відома та згоди.

    Відповідно до ст.65 Сімейного кодексу України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік, має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що укладений  другим із подружжя  без її згоди, якщо цей договір виходить за межі  дрібного побутового.

    Як вбачається з рішення Нововолинського міського суду від 04.12.2009 року, що набрало законної сили, ОСОБА_2, при поділі майна  не враховував борги  подружжя та правовідносини за зобов’язаннями,  що виникли в інтересах сім?ї,  а вартість спільного майна, що підлягало поділу, зокрема спірної квартири,  встановлена сторонами  за договором купівлі-продажу, на момент укладення якого ОСОБА_2 діяв за письмовою згодою другого з подружжя, тобто ОСОБА_3,   становить 30300 грн.    

Наведене свідчить про відсутність підстав, які б створювали  обов’язки для  відповідача ОСОБА_3 по виконанню зобов’язань, що взяв на себе  і неналежно виконує відповідач ОСОБА_2  На відповідача ОСОБА_3 не можна покладати  обов’язок  по поверненню боргу  за договорами  позики укладеними ОСОБА_2, оскільки ці договори виходять за межі дрібного побутового.  

Відповідно до ст.1040 ЦК України, ОСОБА_2 як, позичальник зобов’язаний  повернути позикодавцеві ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 240360,00 грн.

Також з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_5 підлягають до стягнення судові витрати, а саме сума сплаченого  судового збору – 1700 грн. та  сума сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн., що підтверджено документально (1,2).

Правових підстав для відповідальності ОСОБА_3 по боргових зобов’язаннях ОСОБА_2  суд не вбачає, а тому у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_5  про стягнення з ОСОБА_3 боргу ОСОБА_2 в солідарному порядку, відмовляє.

Суд відмовляє ОСОБА_3 у стягненні  витрат на правову допомогу, оскільки ці витрати  не підтверджені відповідним розрахунком, а у наданій  нею  квитанції до прибуткового касового ордеру від 20.08.2010 року  на суму 1500 грн., не вказано по якій справі оплачено  надання правової допомоги та представництво в суді.        

    Керуючись ст.ст.10,11,60,61,81,209, 213-215 218 ЦПК України,  ст.ст. 207, 1046, 1047, 1049,1050 ЦК України, ст.65 СК України  суд, -

вирішив:

    Позов задоволити  частково.

    Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_5  борг за договором позики в сумі 240360,00 грн. (двісті сорок тисяч триста шістдесят гривень), витрати на сплату судового збору в сумі  1700 грн. (одну тисячу сімсот гривень). витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. (сто двадцять гривень).  

    У позові до ОСОБА_3, відмовити.

    У стягненні   витрат на правову допомогу в сумі 1500 грн. (одна тисяча п’ятсот гривень) ОСОБА_3 відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляції до апеляційного суду у Волинській області протягом 10-ти днів з  дня його  проголошення.  

    Рішення суду набуває законної сили після закінчення строку на  подання апеляційної скарги.  У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: підпис.

Згідно з оригіналом:

Суддя                                                                                      О.Р.Ференс-Піжук.