справа №2-а-1951/10
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2010 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
У складі: головуючого-судді Браги А.В.
при секретарі – Воробйова О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора ДПС БДПС ДАІ м. Дніпропетровська сержанта міліції Кравченко Олександра Юрійовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, –
ВСТАНОВИВ:
20 липня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з адміністративним позовом до інспектора ДПС БДПС ДАІ м. Дніпропетровська сержанта міліції Кравченко Олександра Юрійовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неправомірність складення оскаржуваної постанови через те, що при виконанні повороту на проїжджій частині, на яку повертав позивач, жодних пішоходів, які б переходили проїжджу частину, не було. Окрім того, як зазначає позивач, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження факту вчинення ним адміністративного правопорушення.
Позивач в судове засідання не з’явився, надіслав до суду письмову заяву, в якій просить розглядати справу без своєї участі, зазначає про повне підтримання позовних вимог та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з’явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Ознайомившись із вказаною позовною заявою, вислухавши позивача та дослідивши матеріали адміністративної справи, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовної заяви в повному обсязі із наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що 19 липня 2010 року відповідачем у відношенні позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення серії АЕ1 №027931 про те, що позивач 19 липня 2010 року о 14 годині 40 хвилин, керуючи автомобілем «Опель» д/н НОМЕР_1, рухався в м. Дніпропетровську по пр. Карла Маркса, де при виконання повороту на вул. Шмідта не надав переваги в русі пішоходам, які переходили проїжджу частину, на яку він повертав, чим позивач порушив вимоги п.16.2 Правил дорожнього руху України, а отже скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст.122 ч.2 КУпАП. В зазначеному протоколі позивачем були дані пояснення, згідно яких позивач даного адміністративного правопорушення не вчиняв, зі складеним протоколом не згоден.
В наступному, як з’ясовано судом, на підставі зазначеного протоколу відповідачем в той же день, тобто 19 липня 2010 року, було винесено постанову в справі про адміністративне правопорушення серії АЕ №307566, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122 ч.2 КУпАП, та накладеного адміністративне стягнення у вигляді адміністративного штрафу в сумі 430 гривень – тим самим позивача притягнуто адміністративної відповідальності.
Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані нормами Правил дорожнього руху України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, нормою ст.288 ч.1 п.3 КУпАП передбачена можливість оскарження постанови органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення в тому числі в районний в місті суд, яким є Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська, в порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України), з особливостями, встановленими КУпАП.
Згідно ст.289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Оскаржувана позивачем постанова винесена 19 липня 2010 року, а дата реєстрації адміністративної позовної заяви позивача канцелярією суду – 20 липня 2010 року, що свідчить про дотримання позивачем встановленого законом строку оскарження такої постанови.
Відповідно до ст.18 ч.1 п.2 КАС України місцевим загальним судам, до яких відносяться і районні в місті суди, як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. За змістом норм ст.3 КАС України, Закону України «Про міліцію», ст.222 КУпАП суб’єктами владних повноважень є співробітники (інспектори) ДПС ДАІ.
Відповідно до ст.71 ч.1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених Законом. Нормою ст.71 ч.2 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 6 ст.71 КАС України передбачено, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Стосовно цієї вимоги необхідно зазначити, що відповідач повідомлявся про час, дату та місце розгляду справи, однак до суду не з’явився, про причини своєї неявки до суду не повідомив. Враховуючи, що відповідач у судовій повістці-виклику повідомлявся про свій статус відповідача, а отже обізнаний із необхідністю відповідно до ст.71 ч.6 КАС України про надання доказів по справі щодо обґрунтованості винесеної ним і оскаржуваної позивачем постанови, суд вважає за можливе розцінювати таку неявку і ненадання доказів відповідачем як належну підставу для прийняття рішення по справі на підставі наявних в ній доказів.
Згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Пунктом 24 постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», правову позицію якого суд поділяє в повній мірі, встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Натомість в оскаржуваній постанові відповідача від 19 липня 2010 року не тільки не наведено аналіз наявних доказів у справі, такі докази навіть не перелічені, що ставить під сумнів їх наявність, відсутнє і зазначення мотивів відхилення висловленої позивачем думки щодо незгоди з висновком відповідача щодо вчинення адміністративного правопорушення. При цьому суд не може прийняти до уваги як належний та достатній доказ вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення протокол про адміністративне правопорушення від 19 липня 2010 року, на підставі якого було винесено оскаржувану постанову. Зазначені протокол і постанова складені однією і тією ж посадовою особою – відповідачем, що вже само по собі ставить під сумнів можливість об’єктивної оцінки відповідачем даного протоколу як доказу при винесенні ним же оскаржуваної постанови, а отже підтверджує справедливість наведеної вище оцінки протоколу як доказу, який до того ж є єдиним доказом вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення. В контексті викладеного слід навести норму ст.62 ч.3 Конституції України, яка є нормою прямої дії і визначає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Таким чином, оцінюючи усі докази, які були досліджені в судовому засіданні, у їх сукупності та враховуючи відсутність у постанові та протоколі належних доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122 ч.2 КУпАП, що, в свою чергу, тягне за собою неправомірність дії, вчиненої посадовою особою при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд вважає, що спірну постанову по справі про адміністративне правопорушення про накладення адміністративного стягнення на позивача за ст.122 ч.2 КУпАП на підставі ст.162 КАС України, ст.293 КУпАП слід скасувати.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.258, 288, 289 КУпАП, ст.ст.70-71, 158-163 КАС України, суд, –
ПОСТАНОВИВ:
Постанову серії АЕ №307566 від 19.07.2010 року, винесену інспектором ДПС ДАІ м. Дніпропетровська сержантом міліції Кравченко Олександром Юрійовичем, про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ст.122 ч.2 КУпАП – скасувати.
Постанова суду оскарженню не підлягає.
Суддя А.В. Брага