Справа № 2 «а»-3038/10р.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 вересня 2010 року Ленінський районний  суд м. Луганська у складі:

головуючого: судді Кравченко Н.О.

при секретарі судового засідання: Гусєвій К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1  до Лівадійської  селищної ради Автономної Республіки Крим про  визнання дій незаконними та надання певної інформації,

                     ВСТАНОВИВ:

 ОСОБА_1 звернувся  до суду з позовом до  Лівадійської селищної ради АРК про визнання незаконними дії   відповідача та зобов’язання надання  певної  інформацію.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем 24.02.2010 році на адресу Відповідача було спрямовано заяву від 22.02.2010 року в порядку ст.10 Закону України «Про інформацію», а також п.5 ст.26 Закону «Про друковані засоби масової інформації(пресу) в Україні.

Від відповідача 03.03.2010 року за вих.№02/14-202, надішла відповідь,якою  він відмовив  позивачу  в наданні інформації, пославшись на те, що дана інформація є конфідеційною ,відповідно до ст.23 ЗУ «Про інформацію».

У зв’язку з чим, просить суд визнати дії відповідача незаконними,забов»язати Лівадійську селищну раду АРК надати інформацію і  стягнути на його користь з відповідача усі понесені ним судові витрати.

В судовому засіданні позивач присутнім не був, його представник за дорученням підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила суд задовольнити поданий позов. Також подала суду договір про надання юридичних послуг та квитанцію про сплату таких послуг на суму 500 грн., та квитанцію про сплату державного мита при зверненні до суду. Просила суд стягнути на її користь згадані витрати.

Відповідач до суду не з’явився, причину неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи у його відсутність до суду не надходило.

Заслухавши  думку представника позивача, дослідивши матеріали справи, і оцінив наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що право на інформацію забезпечується:обов’язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;вільним доступом суб’єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством; створенням механізму здійснення права на інформацію;здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію,встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Відповідно до ст.29 ЦПК України доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом:систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках);поширення її засобами масової комунікації;безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.

Порядок і умови надання громадянам, державним органам, юридичним особам і представникам громадськості відомостей за запитами встановлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо надання інформації здійснюється на договірній основі.

Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом.

Переважним правом на одержання інформації користуються громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов’язків.

Як встановлено в судовому засіданні запитувана  інформація  потрібна позивачеві, як журналісту та головному редактору газети для виконання свої професійних завдань та обов»язків: розміщення ряду тематичних статей,присвячених земельним відносинам та діям посадових осіб органів місцевого самоврядування в Україні.

Позивачем  на адресу Відповідача було спрямовано заяву від 24.02.2010 р. в порядку в порядку ст.10 Закону України «Про інформацію», а також п.5 ст.26 Закону «Про друковані засоби масової інформації(пресу) в Україні.

 Але листом відповідача від  03.03.2010 року за вих.№02/14-202,  позивачу було відмовлено    в наданні інформації, пославшись на те, що дана інформація є конфідеційною ,відповідно до ст.23 ЗУ «Про інформацію».

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Відповідно до ст.8 КАС України при вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, оскільки згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень й практики Європейського Суду з прав людини» рішення Європейського Суду є джерелом права для України та підлягають обов'язковому виконанню судами України при розгляді справ.

На підставі викладеного, суд вважає, що заявлені вимоги позивачки обґрунтовані і підлягають частковому  задоволенню.

Відповідно до ч.1, 3 статті 84 КАС України, 1. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. 3. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Відповідно до ч.1 статті 90 КАС України, 1. Витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду сплачено держмито у розмірі 3,40 грн., - що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.4). У підтвердження розміру витрати на правову допомогу позивачем надана квитанція про оплату 500 грн. та копія договору на надання юридичних послуг від 15.03.2010 р.(а.с.6, 7).

            Постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 року, визначено, що граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах, якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, не повинна перевищувати суму, що обчислюється, виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.      

                        Суду не надано доказів фактичних витрат робочого часу адвокату або іншого фахівця у галузі права на здійснення захисту інтересів позивача у суді, а саме витрати робочого часу є підставою для розрахунку компенсації витрат на правову допомогу в адміністративній справі, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 року. Також суду не надано доказів, щодо сплати 500 гривень за юридичні послуги, оскільки відповідно до копії квитанції №5 від 16 січня 2009 року не вбачається по якій справі було проведено оплату.

            За таких обставин, суд вважає, необґрунтованими вимоги позивача щодо відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 500 грн.

             Відповідно ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

            Згідно ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), а у випадку часткового задоволення позову – відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.17, 18, 19 п.2, 87, 158-167 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст.8, 22, 46, 55, 113, 129 Конституції України, Законом  України «Про інформацію», Законом «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, Постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 року, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги  ОСОБА_1  до Лівадійської  селищної ради Автономної Республіки Крим про  визнання дій незаконними та надання певної інформації, задовольнити частково.

Визнати незаконними дії Лівадійської селищної ради АРК в частині не надання інформації по суті спрямованого ОСОБА_1  на його адресу інформаційного запиту від 22.02.2010 року  за вих.16/0210 зм.

 Забов»язати Лівадійську селищну раду АРК надати інформацію:

-   чи проводилася радою відповідача, у період з 16.09.2008 року на день спрямування запиту від 22.02.2010 року за виз.№16/0210 зм, передача земельних ділянок безоплатно у власність  громадянам для будівництва житлових будинків та господарських будівель;

-   -якщо у період з 16.09.2008 року на день спрямування запиту від 22.02.2010 року за вих. №16/0210 зм, відповідачем здійснювалася передача земельних ділянок у власність громадянам,відповідачу повідомити ОСОБА_1 у якому порядку , на яких підставах та у якій кількості;

-   - чи має селищна територіальна громада на день  спрямування  запиту в своєму розпорядженні земельні ділянки для передачі їх громадянам України безоплатно у власнсть під забудову житлових будинків;

Лівадійській селищній раді  надати ОСОБА_1інформацію про те, якими на день звернення з запитом від 22.02.2010 року за вих.№16/0210 зм є процедура та порядок отримання земельної ділянки громадянами для будівництва житлового будинку та господарських будівель на території Лівадійської селищної громади, з урахуванням того, що Кабінетом Міністрів України не затверджені вимоги до земельних ділянок,як то передбачено Законом України від 16.09.2008 року №509-VI

Стягнути з місцевого бюджету Лівадійської селищної ради Автономної Республіки Крим на користь позивача  витрати з оплати державного мита в сумі 3 грн. 40 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

 Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.

СУДДЯ                                 Н.О. Кравченко