Справа № 22- 984 - 2010 р. Головуючий у 1-й інст. – Цвіркун О.С.
Категорія № 52-54 Доповідач - Оніпко О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2010 р. м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді - Оніпко О.В.
Суддів - Григоренка М.П., Ковалевича С.П.
При секретарі - Сеньків Т.Б.
З участю представника – адвоката ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 7 травня 2010 р. в справі за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємця ОСОБА_3 про скасування наказу про звільнення, про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, зобов»язання здійснити доплату по сумах заробітку для нарахування пенсії за травень, червень, липень 2008 р. та лютий, березень, квітень 2009 р., стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та судових витрат.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з”явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 7 травня 2010 р. позов ОСОБА_2 задоволено частково : стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 4 555 грн. 68 коп., 3 497 грн. 55 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн., в решті в позові – відмовлено.
В поданій на рішення апеляційній скарзі позивач вказує на його незаконність, оскільки судом неповно з»ясовано обставини справи, висновки суду їм не відповідають, порушено норми матеріального та процесуального права. Вважає безпідставним висновок суду про те, що він був ознайомлений з наказом № 30.08./09 від 25.08.2009 р. однак, відмовився підписувати його, що підтверджено актом комісії, а тому у відповідача були всі підстави вважати, що він тим самим виразив свою відмову продовжувати роботу через зміну істотних умов праці та видати наказ № 4 від 30.10.2009 р. про припинення трудового договору з ним. Його звільнення проведено незаконно і він підлягає поновленню на роботі.
Суд не взяв до уваги, що його не було ознайомлено у 2-х-місячний термін про зміну істотних умов праці, про існування наказу від 25.08.2009 р. № 30.08./09 та про акт комісії , складений щодо його відмови підписати цей наказ , він дізнався лише у судовому засіданні.
З жовтня 2009 р. відповідач мав намір зменшити йому заробітну плату нижче встановленої мінімальної, проти чого він категорично заперечував. Судом не дано оцінки цьому факту, який зазначено в оскаржуваному наказі і який суперечить вимогам ст. 56 КЗпП України, оскільки робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Він не заперечував проти впровадження неповного робочого часу, оскільки незалежно від кількості виробництва або реалізації продукції, обсяг його роботи не змінювався. Висновок суду про те, що він у період з 05.- 07. 2008 р. та з 02.- 04.2009 р. також працював на умовах неповного робочого часу не грунтується на доказах. За ці періоди відповідач нараховував йому зарплату нижче встановленого мінімального розміру, що суперечить п. 3 трудового договору. Тому він повинен йому доплатити різницю недоплаченої зарплати в сумі 900 грн. 23 коп. і нарахування відповідачем неповної зарплати за вказані періоди призвело до неповного зарахування йому страхового стажу за ці періоди.
При стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд врахував лише 5-ть місяців, хоча з часу звільнення до ухвалення рішення судом минуло 6-ть місяців. Таким чином підлягає стягненню на його користь ще 699 грн. 51 коп.
Також, суд незаконно стягнув на його користь лише 1000 грн. моральної шкоди, вважає, що така шкода йому завдана відповідачем у розмірі 10 000 грн. Незаконно суд відмовив і у стягненні з відповідача 1000 грн. за правову допомогу, що підтверджується угодою –дорученням та квитанцією № 102, мотивуючи, що адвокат ОСОБА_1 приймав участь у справі як його представник.
Просив рішення змінити : скасувати наказ № 4 від 30.10.2009 р. Поновити його на роботі. Стягнути з відповідача на його користь 900 грн. 23 коп . доплати до заробітної плати. Зобов»язати відповідача провести перерахунки по сумах заробітку для нарахування йому пенсії за період з 05.-07.2008 р. та з 02.-04.2009 р. Стягнути з відповідача моральну шкоду - 10 000 грн ., стягнути з відповідача 1 000 грн . витрат за надання юридичної допомоги, достягнути з відповідача 699 грн. 51 коп . середнього заробітку ще за один місяць затримки розрахунку при звільненні.
Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду 1-ї інстанції – зміні, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що позивач працював у відповідача з 1.09.2006 р. на посаді електромонтера на підставі трудового договору, зареєстрованого у Рівненському районному центрі зайнятості , згідно з яким, він був зобов»язаний виконувати роботу електромонтера з ремонту і обслуговування електрообладнання, а відповідач був зобов»язаний оплачувати працю у розмірі мінімальної заробітної плати встановленої законом.
Згідно зі ст. 56 КЗпП України, за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
На підставі наказу від 25.08.2009 р. № 30.08/09 відповідач впровадив неповний робочий день з оплатою пропорційно фактично відпрацьованому часу, виходячи із встановлених працівникам посадових окладів, період з 1.11.2009 р. по 30.03.2009 р., про що повідомив усіх працівників( а.с. 16-17).
Як пояснив відповідач в судовому засіданні апеляційної інстанції, зазначений у наказі період, на який фактично впроваджувався неповний робочий день, слід вважати з 1.11.2009 р. по 30.03.2010р. і вказана у наказі дата – 30.03.2009 р. , є опискою.
Доводи позивача про те, що відповідач не ознайомив його з даним наказом, чим відповідно порушив вимоги ст. 32 КЗпП України, не заслуговують на увагу, оскільки згідно акту, складеного комісією 28.08.2009 р., останній відмовився від підпису про ознайомлення з цим наказом.
Доказів на спростування зазначених в акті обставин, окрім його пояснень позивачем не надано.
Окрім того, позивач ствердив в судовому засіданні, що аналогічні накази про впровадження неповного робочого дня видавались відповідачем і у 2008 р. , з якими він не погоджувався і від підпису про ознайомлення з якими відмовився, оскільки вважав дії відповідача по оплаті заробітної плати пропорційно фактично відпрацьованому часу, незаконними.
Із виданням наказів робочий час кожного працівника , у т.ч. і позивача, скорочувався до 96 годин на місяць ( а.с. 13), і відповідно й зменшувалась їхня заробітна плата (в порядку ст. 56 КЗпП України ).
Вказані обставини також були предметом перевірки Територіальною інспекцією праці у Рівненській області, проведеної 18.09.2009 р. за зверненням ОСОБА_2 та відображені в акті ( а.с. 59-60 зв.), також, у відповідності до даного акту, відрахування в Пенсійний фонд проведено згідно з вимогами чинного законодавства.
У зв»язку з наведеним, висновок суду 1-ї інстанції щодо безпідставності вимог позивача про стягнення з відповідача недорахованої та невиплаченої різниці між встановленою мінімальною зарплатою та нарахованої йому пропорційно відпрацьованому часу зарплатою , є обгрунтованим.
Оскільки ОСОБА_2 не погодився на зміну істотних умов праці на підставі наказу від 25.08.2009 р., а саме : проведення оплати праці пропорційно фактично відпрацьованому часу у зв»язку із переходом в період з листопада 2009 р. по березень 2010 р. на неповний робочий день, відповідачем обгрунтовано було видано наказ від 30.10.2009 р. про звільнення останнього за п. 6 ст. 36 КЗпП України ( а.с. 19).
Не заслуговують на увагу посилання позивача на те, що не дивлячись на введені зміни , обсяг його обов»язків не змінювався .
Згідно з умовами трудового договору , позивачу було встановлено час виконання робіт – з 8-00 до 17.00. обідня перерва – з 12-00 до 13.00, вихідні дні : субота, неділя, за що роботодавець зобов»язуаввся виплачувати йому заробітну плату у розмірі мінімальної зарплати, встановленої законом ( а.с. 6).
З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що у день звільнення (окрім заробітної плати з індексацією за жовтень 2009 р. та компенсацією за невикористану відпустку в сумі 1 638 грн. 88 коп. ( а.с. 20 -21 ) , позивачем не була отримана нарахована йому заробітна плата за періоди з лютого по вересень 2009р. в сумі 4 555 грн. 68 коп., яку суд 1-ї інстанції стягнув з відповідача на його користь .
Окрім того, судом задоволено вимоги ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно із вимогами ст. ст. 116, 117 КЗпП України, в сумі 3497 грн. 55 коп.
Однак, враховуючи, що з дня звільнення позивача до дня ухвалення судом рішення в справі пройшло шість місяців, рішення суду 1-ї інстанції в цій частині підлягає зміні, із збільшенням суми стягнення до 4 197 грн. 06 коп. ( 699 грн. 51 коп. х 6 ).
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про невірне визначення судом розміру моральної шкоди, завданої позивачу відповідачем, оскільки визначаючи розмір такого відшкодування, суд виходив із засад розумності та справедливості, із врахуванням обставин справи, характеру спірних правовідносин, що склалися між сторонами, і з висновками, наведеними судом у рішенні, погоджується колегія суддів.
Також, суд 1-ї інстанції обгрунтовано відмовив позивачу у стягненні з відповідача 1000 грн. витрат, понесених ним за надання правової допомоги, оскільки позов ним був пред»явлений 9.11.2009 р., а із заяви ОСОБА_2 від 1.03.2010 р . ( а.с. 67 - 68) та з матеріалів справи вбачається, що адвокат ОСОБА_1 приймав участь в справі в якості його представника в судових засіданнях на підставі угоди, укладеної лише 26.02.2010 р.
Окрім того, угода про надання позивачу правової допомоги адвокатом відсутня у матеріалах справи та надана позивачем лише у судове засідання апеляційної інстанції. Докази щодо обсягу наданої допомоги та щодо фактично проведених адвокатом дій, як передбачено ст. 84 ЦПК України, відсутні у матеріалах справи.
За таких обставин посилання в апеляційній скарзі на квитанцію № 102 від 26.02.2010 р. ( а.с. 71) про отримання адвокатом 1000 грн. , не є належним доказом та підставою для відшкодування позивачу в порядку ст. 89 ЦПК України понесених ним витрат .
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 313-314, 316 ЦПК України, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 7 травня 2010 р. – в частині стягнення на користь ОСОБА_2 з приватного підприємця ОСОБА_3 середнього заробітку в сумі 3 497 грн. 55 коп. за затримку розрахунку при звільненні – змінити, збільшивши суму стягнення з 3 497 грн. 55 коп. до 4 197 грн. 06 коп., в решті рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий Судді