Справа № 2-а-362 /2010
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 вересня 2010 року Ленінський районний суд міста Луганська в складі:
головуючого: судді – Кравченко Н.О.,
при секретарі – Гусєвій К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську адміністративну справу за позовом Прокуратури Луганської області, в особі заступника прокурора в інтересах Луганського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання на курсах підвищення кваліфікації та матеріальної допомоги в період навчання, -
встановив:
20 березня 2009 року Прокуратура Луганської області, в особі заступника прокурора в інтересах Луганського міського центру зайнятості звернулася із адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання на курсах підвищення кваліфікації та матеріальної допомоги в період навчання, в обґрунтування якого було зазначено, що ОСОБА_1 09.09.2005 року звернулася до Луганського міського центру зайнятості, де 16.09.2005 року отримала статус безробітної особи. Враховуючи відсутність наявних вакансій за кваліфікаційним рівнем відповідачки Луганський міський центр зайнятості запропонував ОСОБА_1 пройти курси підвищення кваліфікації. На підставі договору №120105111500753 від 15.11.2005 року, який укладено між Луганський міський центр зайнятості та відповідачкою, останню було направлено на підвищення кваліфікації з курсу «Основи бухгалтерського обліку» до Луганського національного аграрного університету, які вона пройшла в період з 17.11.2005 року по 15.02.2006 року , після чого була направлена на роботу до Комунального закладу «Луганська середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів», на посаду головного бухгалтера,однак відповідачка відмовилася від працевлаштування у зв’язку з невідповідністю її кваліфікаційного рівня вимогам роботодавця. З огляду на викладене Прокуратура Луганської області, в особі заступника прокурора в інтересах Луганського міського центру зайнятості просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Луганського міського центру зайнятості витрати на навчання у сумі 3018,51 грн., в тому числі 1258,84 грн. як вартість курсів підвищення кваліфікації та 1759,67 грн. як матеріальна допомога в період професійного навчання.
Під час розгляду справи, прокурор та представник позивача підтримали доводи, викладені у адміністративному позові.
Відповідачка заперечувала проти задоволення адміністративного позову, аргументуючи тим, що вона не мала фахової вищої освіти та досвіду роботи, для того щоб погодитися на працевлаштування до Комунального закладу «Луганська середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів», на посаду головного бухгалтера/ а.с. 24-26/.
У судовому засіданні 08.09.2010 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Приймаючи рішення по справі судом взято до уваги наступне.
Згідно ч.2 ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Ч.1 ст.100 КАС України передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідач наполягає на застосуванні строку позовної давності, оскільки згідно з ч.1 ст. 100 КАС України, пропущення строку на звернення до адміністративного суду є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, в разі якщо на цьому наполягає одна із сторін. Прокуратура заявила клопотання про поновлення строку для звернення до суду.
Суд, розглянувши заяву Прокуратура Луганської області, в особі заступника прокурора в інтересах Луганського міського центру зайнятості про поновлення строку для звернення до суду, вважає причини пропуску поважними, задовольняє клопотання.
09.09.2005 року ОСОБА_1 звернулася до Луганського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного, де 16.09.2005 року отримала статус безробітної особи /а.с.7/.
Відповідно до договору №120105111500753 від 15.11.2005 року, який укладено між Луганським міським центром зайнятості та відповідачкою ОСОБА_1, останню було направлено на курси підвищення кваліфікації з курсу «Основи бухгалтерського обліку» до Луганського національного аграрного університету, які вона пройшла в період з 17.11.2005 року по 15.02.2006 року, що підтверджується матеріалами справи /а.с.8,10,11-13/.
Вартість навчання визначена відповідно до кошторису витрат на підвищення кваліфікації Луганського національного аграрного університету, та складає 1258,84 грн. на одну особу. Відповідні кошти були перераховані замовником навчання Луганським міським центром зайнятості на рахунки Луганського національного аграрного університету, відкриті в ГУДКУ в Луганській області. /а.с. 15 -17/.
Судом досліджено фотокопію трудової книжки відповідачки, та з’ясовано що ОСОБА_1 має вищу освіту за фахом «Товарознавець» , та 1974 року по 2005 рік працювала на посадах, що відповідають отриманій освіті (товарознавець, експерт товарних експертиз, продавець)/а.с.27-30/.
Відповідно до Свідоцтва про підвищення кваліфікації НОМЕР_1, ОСОБА_1 підвищувала свою кваліфікацію у період з 17.11.2005 року по 15.02.2006 року у Луганському національному аграрному університеті з курсу «Основи бухгалтерського обліку»./а.с.31/.
Відповідно до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності з ст.8 Закону України «Про зайнятість населення»від 01.03.1991 №803-XII громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, особистого селянського господарства, фермерського господарства, іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.
Згідно припису ст.18 Закону України «Про зайнятість населення»для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці і соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Одним з обов’язків Державної служби зайнятості є надання допомоги громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; організація при потребі професійної підготовки і перепідготовки громадян у системі служби зайнятості або направлення їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання та перенавчання; надання послуг по працевлаштуванню та професійній орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи, вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню (ст.19 вказаного Закону).
Відповідно до ст.2 Закону України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Відповідно до ст.24 Закону України «Про зайнятість населення»для незайнятих громадян державною службою зайнятості за її направленням у навчальних закладах згідно з укладеними договорами за рахунок коштів Фонду державного соціального страхування України на випадок безробіття може проводитися професійна підготовка і перепідготовка у випадку неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації; необхідності змінити кваліфікацію у зв’язку з відсутністю роботи, яка не відповідає професійним навикам, втрати здатності виконання роботи за попередньою професією.
Згідно з вказаного договору 120105111500753 від 15.11.2005 року, який укладено між Луганським міським центром зайнятості та відповідачкою ОСОБА_1, відповідачка приступила у визначні службою зайнятості строки до занять, пройшла повний курс навчання, склала кваліфікаційні іспити, виконувати правила внутрішнього розпорядку навчального закладу.
У відповідності з п.2 ч.3 ст.36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»у разі припинення професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості без поважних причин або відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю), із застрахованих осіб стягується сума витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.
Проте, судом не встановлено порушень умов договору навчання з боку відповідачки, тому що відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю), запропоновано посада головного бухгалтера не відповідала кваліфікаційному рівню відповідачки.
Відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (Доповнення та зміни N 3) Головний бухгалтер повинен мати повну вищу освіта відповідного напрямку підготовки (магістр, спеціаліст), або післядипломну освіту в галузі управління. Стаж бухгалтерської роботи за професіями керівників нижчого рівня: для магістра - не менше 2 років, спеціаліста - не менше 3 років.
Як підтверджено матеріалами справи, відповідачка не мала відповідного фахового стажу роботи та відповідної освіти.
Суд дійшов висновку, що Луганський міським центром зайнятості не обґрунтовано та не спираючи на наявний у відповідачки ОСОБА_1 досвід та кваліфікаційний рівень направ її на працевлаштування на посаду головного бухгалтера.
Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, підтверджені та не підлягають задоволенню, оскільки позивачем недоведена наявність підстав для стягнення з відповідачки незаконно отриманої матеріальної допомоги під час навчання на курсах підвищення кваліфікації та вартості відповідного навчання.
На підставі ст. ст. 7, 27, ч. 3 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", керуючись ст.ст. 2, 7, 94, 158, 161, 162, 163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову Прокуратури Луганської області, в особі заступника прокурора в інтересах Луганського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання на курсах підвищення кваліфікації та матеріальної допомоги в період навчання, відмовити.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії ухвали суду безпосередньо в суді, то п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії ухвали суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя : Н.О.Кравченко