У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 вересня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АРК у складі:
Головуючого судді Сокола В.С.
суддів Ісаєва Г.А.,
Берещанської І.І.,
при секретарі Троян К.В.
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Керчі АР Крим про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої соціальної допомоги дітям війни (далі-Управління), за апеляційною скаргою Управління Пенсійного Фонду в м. Керчі АР Крим на постанову Керченського міського суду АР Крим від 03 лютого 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду із вище зазначеним позовом, просила поновити строк звернення до суду, визнати дії відповідача неправомірними, стягнути з Управління на її користь суму у розмірі 4887 грн. 30 коп.
Постановою Керченського міського суду АР Крим від 03 лютого 2010 року позов задоволено частково. Визнані неправомірними дії Управління щодо невиплати надбавки до пенсії ОСОБА_5 як дитині війни за період з грудня 2008 року по грудень 2009 року та стягнуто з Управління на користь позивача 1339 грн. 80 коп. невиплаченої надбавки до пенсії як дитині війни за період з грудня 2008 року по грудень 2009 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Управління, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, вказує на неправильне застосування судом статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», неврахування можливості нецільового використання коштів Державногобюджету України, відсутність реалізації положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Позивачем рішення суду не оскаржено.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.
Справа № 22-ц-5251/2010 р. Головуючий суду першої інстанції Левченко В.П.
Доповідач Сокол В.С.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з невиконання Управлінням зобов’язань щодо нарахування та виплати позивачеві підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та вважав, що права позивача повинні бути захищені у встановлений законом (ст. 99 КАС України) строк звернення до суду.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».
Зокрема, статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Наявність у позивача права на призначення підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України.
Судом встановлено, що позивач є громадянином України і дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 Закону.
Відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону України фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування положення частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» стосовно застосування розміру мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною 1 цієї статті, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком для обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» та частина 2 статті 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» не визнані неконституційними, однак дане не може являтись підставою для скасування рішення суду, оскільки сторони спорять саме про реалізацію положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», як гарантію соціального захисту позивача. Щодо застосування судом даних положень (частини 2 статті 54 Закону України від 26 грудня 2008 року «Про державний бюджет України на 2009 рік», Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»), то колегія суддів зазначає, що частина 2 статті 54 Закону України від 26 грудня 2008 року «Про державний бюджет України на 2009 рік» не містить вказівки про який-небудь розмір спірної державної соціальної гарантії на 2009 рік, а пункт 8 Постанови КМ України № 530 від 28 травня 2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» суперечить закону. Статтею 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плоти, тобто її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір соціальних виплат згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Доводи апеляційної скарги на неврахування судом того, що внесені Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI в статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зміни визнані Конституційним судом України неконституційними лише 22 травня 2008 року, не стосуються суті спору, оскільки суд вирішив питання про права і обов’язки сторін за інший період часу.
При вирішенні апеляційної скарги колегія суддів не може не враховувати і наступне. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що і відображено у принципі верховенства права. Згідно статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» мінімальний розмір пенсії є однією з основних державних соціальних гарантій, які не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до вимог абзацу 3 статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України.
До 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності Закону України від 09 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком визначався на рівні мінімального споживчого бюджету (частина 3 статті 19 Закону України від 05 листопада 1991 року «Про пенсійне забезпечення»). Відповідно до абзацу 8 статті 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальна пенсія – державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом. Згідно частини 1 статті 28 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Вимоги частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» про встановлення мінімального розміру пенсії за віком абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не можуть бути легітимною підставою для застосування мінімальної пенсії за віком в розмірі, меншому за розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, оскільки це суперечить вимогам статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум».
З огляду на вище зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що поняття та розмір мінімальної пенсії для виплати підвищення позивачеві, як дитині війни, згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначений частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Також колегія суддів зазначає, що частина 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Тому суд першої інстанції правомірно виходив з того, що Управління, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності із вимогами статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той період часу, коли дія цієї норми не була зупинена), виходячи із визначеного частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розміру мінімальної пенсії за віком.
Доводи відповідача щодо правомірності дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано судом не взято до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору, проблеми надання бюджетних коштів для виконання задач Управлінням у справі даної категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.
Безпідставними є також і посилання апелянта на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки суд не ухвалював рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування Управління. З огляду на зазначене, положення частини 5 статті 18, частини 2 статті 73 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не можуть являтись підставою для скасування чи зміни судового рішення.
Таким чином, апелянт в порядку статті 60 ЦПК України не надав суду належних доказів на спростування оскаржуваного висновку суду, тому оскаржуване рішення суду колегія суддів в порядку статті 308 Цивільного процесуального кодексу України залишає без змін.
Керуючись статтями 303, 304, 308 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
У Х В А Л И Л А :
апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду в м. Керчі АР Крим відхилити.
Постанову Керченського міського суду АР Крим від 03 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: