Справа № 2-748, 2010 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 вересня 2010 року                                      Ставищенський районний суд Київської області в складі:              

головуючої - судді:                                        Марущак Н. М.,

при секретарі:                                                 Карабань З. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Ставище цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ставищенському районі Київської області про визнання неправомірними дій та зобов’язання здійснення перерахунку пенсії, -  

ВСТАНОВИВ:

До суду з вказаним позовом звернувся ОСОБА_1, посилаючись на те, що він є потерпілим від аварії на Чорнобильський АЕС 1 категорії, інвалідом 2 групи наслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, у зв'язку з чим отримує пенсію по інвалідності в Управлінні ПФУ у Ставищенському районі.

Позивач просить визнати неправомірною відмову відповідача щодо нарахування та виплати йому пенсії по інвалідності (основної та додаткової) відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"(далі Закон № 796-ІІ), з 26 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 24 грудня 2009 року по дату винесення рішення, виходячи з розміру 8 мінімальних пенсій за віком та 75 % мінімальної пенсії за віком, що розраховується залежно від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, та зобов’язати відповідача здійснити йому такий перерахунок та виплату основної і додаткової пенсії за вказані періоди з урахуванням фактично виплаченої пенсії.

Позивач та представник відповідача в судове засідання не з’явились, про час і місце слухання справи повідомлені належним чином, до суду подали заяви з проханням слухати справу без їх участі. Крім цього, відповідач подав письмові заперечення, в яких позовні вимоги не визнає повністю,  посилається на те, що у 2008 році пенсія інвалідам, які приймали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС, виплачувалася відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та постанов КМ України від 28.05.2008 року за № 530, та від 16.07.2008 року № 654. Відповідно до положень вищевказаного Закону порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно частини 3 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Суд, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон № 796-ІІ).

Судом встановлено, що позивач є особою, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи і йому з 18 червня 1999 року   була встановлена друга група інвалідності (довічно), щодо якої встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, що підтверджується копіями посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи у 1986 році та громадянина, захворювання якого пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС (категорії 1) серії НОМЕР_3 від 7 липня 1999 року (а.с. 6), вкладкою до вказаного посвідчення НОМЕР_1 від 7 липня 1999 року (а.с. 6), копією витягу із акту огляду МСЕК сер. НОМЕР_2 від 18 червня 1999 року (а.с. 7). У зв'язку з цим позивач користується правами та пільгами, передбаченими вказаним Законом.

Статтею 49 Закону України № 796-ХІІ встановлено, що п енсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

З відповіді відповідача від 26 серпня 2010 року № 3657/03 (а. с. 9) встановлено, що позивач з 18 червня 1999 року отримує пенсію по інвалідності, як ліквідатор аварії на ЧАЕС, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Позивачу, як інваліду 2 групи основна пенсія по інвалідності виплачувалася – основна з 01.09.2007 року в сумі 863 грн.,99 коп., з 01.10.2007 року ві сумі 873 грн 61 коп., з 01.01.2008 року в сумі 940 грн., з 01.04.2008 року в сумі 962 грн., з 22.05.2008 року в сумі 965 грн., з 01.07.2008 року і по даний час в розмірі 1090 грн. Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю виплачувалась з 01.09.2007 року в сумі 13 грн. 80 коп, з 01.10.2007 року – 13 грн. 95 коп., з 01.01.2008 року – 94 грн., з 01.04.2008 року – 96 грн. 20 коп., з 01.07.2008 року – 96 грн. 40 коп., з 01.10.2008 року – 99 грн. 60 коп., з 01.11.2009 року – 114 грн. 60 коп., з 01.01.2010 року – 139 грн., з 01.04.2010 – 141 грн. 20 коп., з 01.07.2010 року  і по даний час – 141 грн. 80 коп.

На письмове звернення позивача від 11 серпня 2010 року стосовно здійснення перерахунку йому пенсії у відповідності з вимогами статей 50, 54 даного Закону відповідач листом від 26 серпня 2010 року за № 3657/03 (а.с. 9)  відмовив йому у здійсненні такого перерахунку.

Частиною 4 статті 54 Закону України № 796-ХІІ, що діяла в редакції  (до внесення у нього змін  Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, які визнані неконституційними), що визначає умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1, передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по 2-й групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Крім того, на підставі ст. 50 Закону № 796-ХІІ (в редакції до внесення у нього змін  Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI) особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, інвалідам другої групи у розмірі  - 75 % мінімальної пенсії за віком. Ця додаткова пенсія відповідно до положень ст. 53 цього Закону виплачується  повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення вказаного спору, оскільки це право гарантується Конституцією України (ч.2 ст. 46 Конституції України).

Механізм обчислення вказаних пенсій передбачений постановою КМ України від 30.05.1997 року № 523 “Про затвердження нового Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи”, яка є чинною і положення постанови стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають положенням ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Заперечуючи проти позову, управління ПФУ в Ставищенському районі в письмових запереченнях посилається на те, що позивачу з 2007 року по даний час основна і додаткова пенсія виплачується відповідно до вищевказаних постанов КМ України з урахуванням норм ст. 62 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на положення статті 62 даного Закону, яка делегує Кабінету Міністрів України повноваження стосовно роз’яснення порядку застосування цього Закону, та в якій зазначається, що рішення КМ є обов’язковими до виконання міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивачки, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

При вирішенні даного спору суд бере до уваги також наступне.

 Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст.113 Конституції України КМ України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Згідно ч. ч. 1, 2, 4 ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта закону України або міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

Отже, оскільки закони України мають вищу юридичну силу над урядовими нормативними актами, то суд вважає, що при вирішенні даного спору щодо визначення розміру пенсії та додаткової пенсії позивача підлягають застосуванню саме положення статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ,  а не постанови КМ України, на які посилається в письмових запереченнях відповідач.

Виходячи з положень ст.ст. 50,54 Закону № 796-ХІІ під час визначення  розміру пенсії та додаткової пенсії позивачу за основу при їх розрахунку береться  мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, та залежить від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

А тому суд вважає за можливе не приймати до уваги положення ч. 3 ст. 28 вищевказаного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого законодавчо визначеного  мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем його права на одержання пенсії та додаткової пенсії в розмірах, передбачених Законом “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону № 796-ІІ (в редакції  до внесення у нього змін  Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI, що визнані неконституційними) у разі збільшення прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1,2,3,4. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Отже, оскільки розмір пенсії та додаткової пенсії позивача необхідно розраховувати з мінімального розміру пенсії за віком, який залежить від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, про що вказано вище в постанові, то підставою для перерахунку пенсії позивача є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок повинен здійснюватися з дня встановлення цього мінімуму.

У відповідності зі статтею 62 Закону України „Про Державний бюджет на 2007 рік” з 1 квітня 2007 року встановлено прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 406 грн., з 1 жовтня 2007 року - 411 грн.

Статтею 58 Закону України Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” з 1 квітня 2008 року встановлено прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 481 гривня, з 1 липня 482грн., з 1 жовтня 498 грн.

Відповідно до ст. 54 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік”  прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в 2009 році встановлено в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Тобто, з 01.01.09 р. по 31.10.09 року прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність, становив  498 грн.  Статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2009 року  N 1646-VI  з 1 листопада 2009 року прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність, становить 573 грн, з 1 січня 2010 року - 695 грн., з 1 квітня 2010 року - 706 гривень, з 1 липня 2010 р оку - 709 гривень.

Законом України від 05.10.2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було доповнено вказаний Закон статтею 71, згідно якої дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами, крім Законів про внесення змін до цього Закону.

Пунктом 28 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” було внесено зміни до ст.ст.50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, згідно яких розмір основної пенсії по 2 групі інвалідності не міг бути нижчим 200 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а розмір додаткової пенсії по 2 групі інвалідності – 20 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Проте,  пунктом 2 рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 28 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.  

Відповідно до п. п. 5, 6 резолютивної частини даного рішення Конституційного Суду України положення Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.  Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.  

В цьому рішенні також вказано на те, що рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Крім того, встановлений статтею 95 Конституції України, статтею 38 Бюджетного Кодексу України перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а отже цей закон не може скасовувати або змінювати обсяг прав та обов’язків, пільг, гарантій, передбачених іншими законами, в тому числі і Законом “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Отже, проаналізувавши всі зазначені правові норми суд приходить до висновку, що відмова відповідача в здійсненні перерахунку позивачу пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком є необґрунтованою.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, та беручи до уваги, що відповідач фактично виплатив позивачу  пенсію (основну і додаткову) в значно меншому розмірі, ніж встановлено вимогами  ст. ст. 50, 54 Закону № 796-ІІ, суд приходить до висновку, що слід визнати неправомірною відмову відповідача  щодо нарахування та виплати з 26 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 24 грудня 2009 року по дату винесення рішення суд позивачу пенсії по інвалідності (основної та додаткової) в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та 75 % мінімальної пенсії за віком та зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату даної пенсії  позивачу у вказаному розмірі, з урахуванням фактично виплаченої.

Керуючись ст. ст. 19, 46, 95, 113 Конституції України, ст. ст. 49, 50, 54,  53, 67, 71 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст. 54 Закону України Про Державний бюджет України на 2009 рік”, ст. 58 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” , ст. 1 Закону України від  20 жовтня 2009 року N 1646-VI „Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати”, ст. 38 Бюджетного Кодексу України, п. п.  2, 5, 6 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), ст.ст. 10, 11, 15, 60, 209, 213-215, 225 ЦПК України, суд -

        ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності (основної та додаткової) відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 26 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 24 грудня 2009 року по дату винесення рішення, виходячи з розміру 8 мінімальних пенсій за віком та 75 % мінімальної пенсії за віком, що розраховується залежно від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі здійснити ОСОБА_1 за період з 26 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 24 грудня 2009 року по дату винесення рішення суду перерахунок та виплату пенсії по інвалідності відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (з урахуванням фактично виплаченої пенсії),  виходячи з розміру 8 мінімальних пенсій за віком, що розраховується залежно від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, встановленого в період з 26 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року статтею 62 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, з 01.11.2009 року – статтею 1 Закону України „Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати”.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі здійснити ОСОБА_1 за період з 26 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 24 грудня 2009 року по дату винесення рішення суду перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (з урахуванням фактично виплаченої додаткової пенсії), з розрахунку 75 % мінімальної пенсії за віком, що розраховується залежно від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, встановленого в період з 26 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року статтею 62 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, з 01.11.2009 року – статтею 1 Закону України „Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати”.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Київської області через Ставищенський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя