Справа №2-5983/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 вересня 2010 року
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді: Дзюбановського Ю.І.
при секретарі: Чубак С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1, надалі позивач, звернувся до Тернопільського міськрайонного суду з позовом до приватного підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення завданої матеріальної шкоди.
Позивач в обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди за участю водія ОСОБА_3, керуючого автомобілем, який належить підприємцю ОСОБА_2 була завдана матеріальна шкода, яка в добровільному порядку не сплачена.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримує.
Відповідачі в судове засідання не з’явилися. В попередніх засіданнях ОСОБА_2 позову не визнав, мотивуючи тим, що його вини у вчиненому ДТП не має, вина водія ОСОБА_3 доведена судовим рішенням, а тому він повинен відшкодувати позивачу завдану шкоду.
В засіданні ОСОБА_3 позовні вимоги визнав.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, прийшов до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи постановою Тернопільського міськрайонного суду від 20.04.2010р. по справі №3-2552/10, яка набула законної сили ОСОБА_3 визнано винним у вчинення дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 11.04.2009р. за участю водія ОСОБА_1
Згідно поліса серії ВС №218797 обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів забезпечений транспортний засіб марки «ВАЗ 210990», номерний знак НОМЕР_1 належить страхувальнику – ОСОБА_2.
Даним автомобілем і керував ОСОБА_3 при здійснення дорожньо-транспортної пригоди із автомобілем марки «ВАЗ-210430», номерний знак НОМЕР_2, який належить ОСОБА_1
Як підтверджується матеріалами справи ОСОБА_3 використовував транспортний засіб марки «ВАЗ-21099» номерний знак НОМЕР_1 на підставі договору стажування №8 від 06.04.2010р., укладеним з приватним підприємцем ОСОБА_2, за умовами якого ОСОБА_3 приймається на стажування за спеціальністю (водій автомобіля по наданні послугн населенню з перевезення пасажирів на таксі). Згідно договору стажування встановлений місячний випробувальний термін з восьмигодинним робочим днем та із 1100 грн. розміром заробітної плати. Згідно Акту прийому передачі майна від 06.04.2010р. ОСОБА_3 отримав в управління автомбіль марки «ВАЗ-21099» із встановленою Договором від 06.04.2010р. повною індивідуальною матеріальною відповідальністю.
Згідно ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовуюється особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, виконання, збегірання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У відповідності до пункту 4 Постанови ВСУ від 27.03.1992р. №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносинах з володільцем цього джерела (шофер, машиність, оператор тощо).
За положеннями ст. 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про виробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про приняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавства про працю.
За таких обставин, спростовуються твердження відповідача ОСОБА_2 про покладення зобов’язання відшкодувати завдану матеріальну шкоду на водія ОСОБА_3
Згідно висновку №301/10 Експертного автотоварознавчого дослідження від 05.05.2010р. вартість матеріального збитку з технічної точки зору запродіяного власнику автомоблія «ВАЗ 21043-20» держаний номер НОМЕР_2 становить 4432,56 грн., яка підлягає до стягнення.
Крім цього позивач просить стягнути в його користь понесенні витрати, а саме 527,80 грн. – вартість проведення експертизи з врахуванням послуг банку, що підтверджується копією квитанції №5 від 05.05.2010р., витрати, пов’язані з відправкою телеграми для прийняття участі в проведенні огляду автомобіля в сумі 64,72 грн., що підтверджується копіями фіскальних чеків від 16.04.2010р. та копіями повідомлень про вручення телеграми.
Сума коштів в розмірі 6,70 грн., яка понесена за твердженням позивача для відправки відповідачу вимоги про відшкодування заподіяної шкоди до задоволення не підлягає, оскільки із представлених позивачем документів, а саме фіскального чеку від 07.05.2010р. та копією повідомлення про вручення поштового відправлення не вбачається відправлення ОСОБА_2 будь-яких вимог, які виникли в результаті завдання матеріальної шкоди дорожньо-транспортною пригодою та по її відшкодуванню.
За таких обставин, позовні вимоги до ОСОБА_2 підлягають до задоволення в сумі 5025,08 грн. понесеної шкоди як такі, що підтвердженні матеріалами справи, грунтуються на вимогах чинного законодавства та не спростовані належними та допустимими доказами відповідачами.
ОСОБА_2 в своє чергу не позбавлений права звернутися з відповідними вимогами в порядку регресу до ОСОБА_3 про стягнення понесених витрат з його вини.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 88 ЦПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відшкодовуються за рахунок відповідача ОСОБА_2 і з нього слід стягнути в доход державного бюджету судовий збір.
Керуючись ст.ст. 4, 10, 60, 88, 212, 212, 214, 216, 218, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України та ст.ст. 16, 23, 1187 Цивільного кодексу України суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5025,08 грн. понесної матеріальної шкоди; 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Стягнути із ОСОБА_2 в користь Державного бюджету 50,25 грн. судового збору.
4. В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення 5025,08 грн. матеріальної шкоди – відмовити.
5. В частині позовних вимог щодо стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6,70 грн. – в задоволенні відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Ю.Дзюбановський