Справа №2-8067/10
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2010 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
в складі: головуючого Грицака Р.М.,
з участю секретаря Семяоніді В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі про незаконні дії щодо не нарахування та невиплати підвищеної пенсії відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі про незаконні дії щодо не нарахування та невиплати підвищеної пенсії відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», посилаючись на те, що набувши статус дитини війни, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має право на одержання пенсії, підвищеної на 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак, у 2007 році їй така доплата взагалі не проводилась, а протягом 2008-2009 років передбачена законом допомога виплачувалась не повністю. Згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальна пенсія за віком встановлена у розмірі прожиткового мінімуму, для осіб, які втратили працездатність, а тому просить зобов’язати нарахувати та стягнути з Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі недоплачене їй підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, 22.05.2008 року по 31.12.2008 року та з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року включно та із врахуванням проведених виплат за вказаний період, як дитині війни відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» .
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала, та з мотивів, викладених у позовній заяві, просить його задовольнити.
Представник відповідача Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі в судове засідання не з’явився, надавши суду заперечення на позовну заяву, з клопотанням про розгляд справи у відсутності відповідача, просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що ст.7 Закону України №2195 передбачено, що фінансування виплат за цим Законом проводиться із Державного бюджету України, а не із бюджету Пенсійного Фонду України, тому твердження про те, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, Управління Пенсійного фонду України було зобов'язане перерахувати та виплатити позивачу пенсію, суперечить чинному законодавству. Крім того, абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застосовується винятково для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до цього Закону, а для перерахунків або підвищень пенсій, не застосовується. Отже, законом не був визначений механізм розрахунку підвищення пенсії, передбаченого ст.6 Закону № 2195. Із змісту ст.6 Закону № 2195 не вбачається, яким саме органом, за рахунок яких коштів і джерел та в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата пенсій. Відтак, відсутні підстави щодо зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі провести перерахунки пенсії і забезпечити її виплату.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив:
Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Тернополі і отримує пенсію за вислугу років та надбавку дітям війни, що стверджується довідкою №5209 ВЗ46024/139779 від 05.08.2010 року.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-VI, дитина війни – особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років, оскільки ОСОБА_1 на час закінчення війни виповнилось п’ять років, а тому останній правомірно присвоєно статус «дитини війни».
Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що діяв до 31 грудня 2007 року, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст.7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до п.12 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст.111 цього Закону, було зупинено.
Відповідно до Конституції та законів України відокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. Згідно ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод-ст. 22 Конституції України.
Частиною 2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було призупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Конституційний Суд України своїм рішенням № 6-рп/2007 рік від 09.07.2007 року визнав такими, що не відповідають Конституції України окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» в частині надання пільг, компенсацій і гарантій окремим категоріям громадян, зокрема положення п.12 ст.71 вказаного закону.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення деяких змін до законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. текст ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року №2195-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої, дітям війни (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни – п. 41 розділу ІІ закону.
Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу І, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) від 22.05.2008року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) , положення п. 2 п 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008рік та про внесення деяких змін до законодавчих актів України».
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, ч.2 ст.73 Закону України «Про Конституційний Суд України», якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», п.41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення деяких змін до законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. втратили свою чинність з 09.07.2007 року та з 22.05.2008 року відповідно, тобто, з моменту прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення і нарахування та виплата підвищення до пенсії особам, що у встановленому порядку набули статусу дитини війни повинні були проводитись у відповідності до норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, які визнані неконституційними, є обов'язковим до виконання на території України, остаточним та не може бути оскаржене.
Відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р. мінімальна пенсія за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
У 2007 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність був визначений ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. У 2008 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність згідно ст. 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення деяких змін до законодавчих актів України» становив : з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривню, з 1 липня – 482 гривні, з 1 жовтня – 498 гривень.
У 2009 році у відповідності до ст.54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність згідно встановлений в розмірах, що діяли у грудні 2008 року, тобто в розмірі 498 гривень, а з 1 листопада 2009 року встановлений у розмірі - 573 гривні.
Однак, у 2007 році виплата підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивачу не проводилась, з 01.01.2008 року здійснювалась у розмірі 47 грн., з 01.04.2008 року - 48грн. 10 коп., з 01.07.2008 року - 48грн. 20 коп., з 01.10.2008 - 49 грн. 80 коп.
У 2009 році виплата підвищення до пенсії особам, що мають статус дитини війни здійснювалась органами Пенсійного фонду України у розмірі 49 грн. 80 коп., встановленому ст.7 постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 р. «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», тобто, на підставі підзаконного нормативно-правового акту, який суперечить вимогам Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що у відповідності до конституційних положень про пріоритетність законів має вищу юридичну силу, оскільки підзаконні нормативні акти повинні прийматися виключно на підставі закону, у відповідності до нього та для його виконання.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ст.28 ч.3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яке встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів у пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України.
Суд також вважає, що не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус "Дитини війни". Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення "Про Пенсійний фонд України" і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" покладено на Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі за місцем проживання позивача.
Відповідно до п.п. 7 п.2.2 «Положення про управління Пенсійного фонду в районах, містах і районах у містах», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року, управління відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші соціальні виплати відповідно до чинного законодавства.
Частиною 1 статті 1 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У відповідності до зазначеної норми Закону, забезпечуючи захист порушених прав позивача, враховуючи, що згідно вищевказаного законодавства, перерахунок пенсії належить до обов’язків компетентних органів Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, про необхідність зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі самостійно здійснити щомісячне нарахування підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за відповідні періоди.
Таким, чином, аналізуючи зібрані у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд приходить до переконання про доведеність позовних вимог позивача та вважає, що вони підлягають до часткового задоволення, оскільки в даному випадку мають місце порушення прав позивача ОСОБА_1, які підлягають поновленню шляхом визнання незаконними дій Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі та зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі провести нарахування та виплату позивачу передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-IV підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2009 року включно з врахуванням виплачених сум.
Пунктом 34 Декрету Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21.01.1993 року «Про державне мито» встановлено, що Пенсійний Фонд України, його підприємства, установи й організації звільнені від сплати державного мита, а тому суд вважає, що з відповідача слід стягнути в користь позивача судові витрати в частині сплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в суді.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 82, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.46, ч.2 ст.152 Конституції України, ст.ст.3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п. 34 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» № 7-93 від 21.01.1993 року, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у місті Тернополі щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищеної пенсії відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у місті Тернополі здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року включно з врахуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та з врахуванням виплачених сум.
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у місті Тернополі в користь ОСОБА_1 – 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді.
В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Тернопільської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий підпис:
Копія вірна
Суддя Тернопільського
міськрайонного суду Грицак Р.М.