ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
26 серпня 2010 року справа № 5020-10/221
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:
Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон”
(99011, м. Севастополь, вул. Адм. Октябрьського, 8, кв. 2)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(99011, АДРЕСА_3)
(99028, АДРЕСА_1)
про стягнення заборгованості в сумі 39 253,12 грн., у тому числі: 35794,89 грн. –основний борг, 3018,01 грн. –пеня, 440,22 грн. –3% річних,
за участю представників:
позивача –Пшеничної С.В., довіреність №1 від 12.01.2010;
відповідача –не з’явився.
Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Аррікон” (далі –Позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі –Відповідач), про стягнення заборгованості за користування приміщенням та технічному обслуговуванню в сумі 39 253,12 грн., у тому числі: 35 794,89 грн. –основний борг, 3018,01 грн. –пеня, 440,22 грн. –3% річних, 125,09 грн. –інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідач в порушення умов договору оренди нерухомого майна №279 від 14.04.2005 не сплачував орендну плату та технічне обслуговування за період з липня 2008 року по червень 2010 року, внаслідок чого за ним виникла заборгованість в сумі 39 253,12 грн.
Відповідач без поважних причин явку уповноваженого представника в судові засідання 10.08.2010, 26.08.2010 не забезпечив, вимоги ухвал суду від 23.07.2010, 26.08.2010 не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією та своєчасно (повернення поштового відправлення вх. №19745 від 28.07.2010 /а.с.32-35/, повернення поштового відправлення вх. №20514 від 17.08.2010 /а.с.41-44/.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
З врахування вищевикладеного, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника Позивача, суд
ВСТАНОВИВ:
Звертаючись до суду з позовом, Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Аррікон” зазначило, що 14.04.2005 між ним як орендодавцем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (згідно з протоколом від 25.07.2008 узгодження змін до договору –ОСОБА_4 /а.с. 16/) (Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №279, за умовами якого з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно –споруду колишньої літньої агітплощадки, загальною площею 116,84 кв.м та навісу (літ. а), площею 69,60 кв.м, що розташована за адресою: м. Севастополь, вул. Єфремова, 7. Об’єкт оренди перебуває на балансі орендодавця, вартість якого, згідно з актом оцінки вартості від 31.03.2005, складає 94010,00 грн. /а.с.11/.
Протоколами від 15.06.2007, 16.07.2008, 25.07.2008, 19.05.2010 сторонами узгоджені зміни до договору від 14.04.2005 №279 щодо об’єкту оренди, розміру орендної плати та інше /а.с.12, 14, 16, 17/.
Пунктом 3.1 Договору у редакції протоколу від 16.07.2008 узгодження змін до Договору /а.с.14/ передбачено, що розмір орендної плати визначається у відповідності до рішення Севастопольської міської Ради №1617 від 13.03.2007 та складає 14101,50 грн. на рік. Орендна плата визначена, виходячи із орендної ставки 15% від вартості об’єкту оренди, визначеної незалежною оцінкою майна, що передається у оренду, станом на 31.03.2005.
Відповідно до пункту 3.2 Договору в редакції протоколу від 16.07.2008, орендна плата складає 2276,76 грн. за місяць оренди та технічне обслуговування: 0,06 * 186,44 = 11,19 грн. у тому числі ПДВ, та перераховується Орендарем на розрахунковий рахунок Орендодавця не пізніше 20 числа поточного місяця.
Згідно з пунктом 3.3 Договору сума орендної плати підлягає щомісячному корегуванню Орендарем при внесенні наступного платежу у відповідності до індексу інфляції, визначеному Міністерством статистики України.
Договором встановлено, що він діє з моменту його підписання до 04.04.2010 (пункт 7.1 договору).
Протоколом від 19.05.2010 узгодження змін до Договору строк дії Договору продовжено до 04.04.2012.
Майно було передано Відповідачу за актом приймання-передачі від 14.04.2005 (підписаний обома сторонами без зауважень /а.с.10/) та перебуває у користуванні Відповідача на час вирішення спору.
Проте, у порушення умов Договору №279 за Відповідачем у період з липня 2008 року по червень 2010 року склалась заборгованість по орендній платі у розмірі 35794,89 грн., що підтверджується довідкою-розрахунком /а.с.18, 49/.
Судом встановлено, що Договір недійсним не визнаний та за своєю правовою природою і ознаками є договором оренди нерухомого майна, що перебуває у комунальній власності.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003, далі –ЦК України) та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України, далі –ГК України), що набрали чинність з 01.01.2004, та Законом України „Про оренду державного та комунального майна” №2269-ХІІ від 10.04.1992, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.
Статтею 759 ЦК України передбачено, що одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).
Частиною шостою статті 283 ГК України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Відповідно до статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” №2269-ХІІ від 10.04.1992 орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Згідно з частиною третьою статті 18 України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-ХІІ від 10.04.1992, орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Аналогічна норма встановлена частиною третьою статті 285 ГК України.
Статті 525 та 526 ЦК України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в часині першій статті 193 ГК України.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 3.2 Договору встановлений строк виконання Відповідачем зобовязань за вказаними Договорами, а саме: внесення плати щомісячно, не пізніше 20 числа поточного місяця.
Відповідач не представив суду доказів виконання зобов’язань за Договором щодо сплати орендних платежів та платежів на та технічне обслуговування за період з липня 2008 року по червень 2010 року, у той час як відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується порушення Відповідачем умов Договору, у зв’язку з чим позовні вимоги про стягнення на користь Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон” заборгованості у сумі 35794,89 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У зв’язку з неналежним виконанням своїх зобов’язань Позивач просить стягнути з Відповідача 3% річних у розмірі 440,22 грн. за період з 01.01.2009 по 21.06.2010, пеню у розмірі 3018,01 грн. за період з 01.01.2010 по 21.06.2010.
Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 3018,01 грн. за період з 01.01.2010 по 21.06.2010, виходячи з наступного.
В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 610, частини третій статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 549 Цивільного кодексу України пеня визначена як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною першою статті 548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Більш того, обов’язковість згоди сторін на визначення неустойки (штрафу або пені), у випадку порушення зобов’язання, і про необхідність фіксації цієї згоди сторонами саме у відповідному письмовому договорі передбачає стаття 547 ЦК України, відповідно до якої правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Суд зазначає, що Договором не передбачено нарахування пені, тобто, сторонами не було досягнуто згоди у відповідній письмовій формі щодо встановлення відповідальності у вигляді пені за прострочення сплати орендних платежів та платежів на та технічне обслуговування, отже, правові підстави для стягнення з відповідача пені за прострочення зобов’язання по сплаті комісії за управління кредитом відсутні.
Посилання Позивача на приписи статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»як на підставу вимог щодо стягнення пені необґрунтовані, вказаною статтею не передбачена відповідальність за прострочення сплати орендних платежів та платежів на та технічне обслуговування у вигляді пені.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив розрахунок 3% річних /а.с.18 на зворотному боці/, зроблений Позивачем, вважає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 440,22 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати Позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99028, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Комунального підприємства “Аррікон” Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Адм. Октябрьського, будинок 8, кв. 2, ідентифікаційний код 20711909) 36235,11 грн. (тридцять шість тисяч двісті тридцять п’ять грн. 11 коп.), у тому числі: 35794,89 грн. –основний борг, 440,22 грн. –3% річних, а також витрати по сплаті державного мита в розмірі 362,35 грн. (триста шістдесят дві грн. 35 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 217,85 грн. (двісті сімнадцять грн. 85 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.М. Юріна
Рішення складено відповідно до вимог статті 84
Господарського процесуального кодексу України
та підписано 31.08.2010.