ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про закриття провадження у справі
"08" вересня 2010 р. Справа № 2a-2958/10/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі :
Суддя Чуприна О.В.
за участі секретаря Семанюк М.П.
позивача : ОСОБА_1
представника позивача : ОСОБА_1 – ОСОБА_2
представника відповідача: Управління МВС України в Івано-Франківській області – не з’явився
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Болехівська міська рада – не з’явився
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача : ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, Болехівська міська рада про встановлення факту незаконної реєстрації і визнання реєстрації недійсною, -
В С Т А Н О В И В:
21.06.2010 року ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом в Болехівський міський суд Івано-Франківської області до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області (надалі – Управління МВС України в області), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 (надалі – ОСОБА_3Р.), Болехівської міської ради про встановлення факту незаконної реєстрації і визнання реєстрації недійсною.
Ухвалою Болехівського міського суду від 19.07.2010 року у справі відкрито провадження за № 2а-130/10.
06.08.2010 року Болехівським міським судом на підставі статтей 18, 22 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну справу № 2а-130/10 передано на розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
20.08.2010 року вказана адміністративна справа за № 2а-130/10 надійшло до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.08.2010 року адміністративна справа призначена до розгляду.
ОСОБА_1 свої позовні вимоги про визнання недійсним та скасування рішення Болехівського МВ УМВС України в Івано-Франківській області (надалі - Болехівське МВ УМВС України в області) про реєстрацію ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 (надалі - квартира), обґрунтовує вселенням останнього і його реєстрацію у зазначеній квартирі без її згоди, як співнаймача квартири, та систематичним порушенням правил співжиття внаслідок зловживання алкогольними напоями, веденням аморального способу життя, що робить неможливим їх спільне проживання в одній квартирі.
Правом подачі письмового заперечення проти позову відповідач не скористався, однак 03.08.2010 року подав до суду клопотання про розгляд даної адміністративної справи без участі представника Управління МВС України в області.
З’ясовуючи судом можливість вирішення порушеного права позивача в порядку адміністративного судочинства за правилами, визначеними Кодексом адміністративного судочинства України, представник позивача зазначив, що відповідачем по справі є суб’єкт владних повноважень - Управління МВС України в області, а тому за правилами пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України дана справа відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 вважає, що між ним і позивачем виник житловий спір про право користування квартирою АДРЕСА_1 Івано-Франківської області.
Забезпечення прав громадян на житло, його використання та охорона житлових права, а також права вільного вибору місця проживання в Україні, в тому числі питання реєстрації і знання реєстрації за місцем проживання, регламентується і регулюється Житлового кодексу України та Законом України ‘‘Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні’’.
Відповідно до статті 116 Житлового кодексу України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Згідно із вимогами статті 65 Житлового кодексу України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.
Статтею 7 Закону України ‘‘Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні’’визначено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням).
Виходячи із аналізу зазначеної норми Закону суд зазначає, що зняття особи із реєстрації місця проживання за рішенням суду здійснюється за умови, що таким рішенням вирішено по суті питання про позбавлення такої особи права власності або користування житловими приміщеннями.
Змістом заявлених позовних вимог, по-перше, є систематичне порушення ОСОБА_3 правил і норм співжиття, що може бути підставою для виселення громадянина із житла (позбавлення його права користування житловими приміщеннями) без надання іншого виключно в порядку статті 116 Житлового кодексу України; по-друге, порушення житлових прав позивача при здійсненні реєстрації ОСОБА_3 у квартирі, а саме не отримання у відповідності до статті 65 Житлового кодексу України згоди на здійснення такої реєстрації.
Підставою заявленого позову не є порушення суб’єктом владних повноважень - Болехівського МВ УМВС України в Івано-Франківській області - процедури реєстрації ОСОБА_3 у спірній квартирі, встановленої статтею 6 Закону України ‘‘Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні’’, а становлять вимоги обґрунтовані недотриманням правил співжиття та правил отримання згоди на вселення, обсяг яких регулюється статтями 65, 116 Житлового кодексу України.
Таким чином, позивач просить суд скасувати реєстрацію ОСОБА_3 у спірній квартирі, що в свою чергу є наслідком позбавлення останнього права користування квартирою, вирішення питання про яке, за наявності відповідних умов, повинно здійснюватись на підставі вимог статті 116 Житлового кодексу України, статті 7 Закону України ‘‘Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні’’ та статті 15 Цивільного процесуального кодексу України.
Отже, спірні правовідносини виникли з приводу захисту житлових прав позивача.
Згідно з частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних житлових прав суди розглядають в порядку цивільного судочинства.
Пунктом 1 частиною 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
При цьому згідно з статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну справу визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суб’єкт владних повноважень відповідно до пункту 7 частини 1 цієї ж статті — це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
З огляду на суть правовідносин у справі суд приходить до висновку, що її не належить вирішувати у порядку адміністративного судочинства, в зв’язку з відсутністю в ній публічно-правового спору, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту її прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов’язані з вирішенням питання щодо позбавлення ОСОБА_3 права користування квартирою АДРЕСА_1 Івано-Франківської області. Тобто, у позивача фактично виник цивільний спір з третьою особою про права користування житловими приміщеннями, який належить вирішувати в порядку цивільного судочинства.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, провадження в адміністративній справі слід закрити, роз’яснивши право учасникам процесу на вирішення спору в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.
Керуючись статтями 157, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, Болехівська міська рада, про встановлення факту незаконної реєстрації і визнання недійсною реєстрацію ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1, - закрити.
Роз’яснити позивачу, що повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Чуприна О.В.