Справа № 1-126, 2010 р.

                                                      В  И  Р  О  К

                                                          іменем  України

 12  серпня   2010  року                                                                            місто  Ніжин

    Ніжинський  міськрайонний  суд  Чернігівської  області  в  складі:  головуючого-                                    судді  Марченка  М.М.

                                      при секретарі  Чернишові  М.В.

                         з участю прокурора  Самойленко  В.С.

                         потерпілої  ОСОБА_1  

                                      та підсудного   ОСОБА_2

    Розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  залі  суду  міста  Ніжина  кримінальну  справу  по  обвинуваченню  ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1,  уроженця  міста Ніжина, Чернігівської  області, громадянина  України , освіта середня , не одруженого, не працюючого,   не судимого згідно  ст. 89 КК  України, проживаючого  АДРЕСА_1,   за  ст. 185 ч.1  КК  України , -

                                          в   с   т   а   н   о   в   и   в   :

    04  лютого 2010 року  біля 23  годин 30  хвилин  ОСОБА_2, перебуваючи за місцем  свого проживання  в АДРЕСА_1, де на той  час  знаходилась  ОСОБА_1, маючи  умисел на  вчинення  таємного викрадення  чужого майна та  доводячи  свої  злочинні  наміри  до кінця, із кишені  шуби, яку  ОСОБА_1  залишила на вішалці  в кухні  даного будинку  без нагляду, таємно викрав  мобільний  телефон «Моторола L- 6» із  зарядним пристроєм до нього, загальною  вартістю 216  грн. 60 коп., телефон був  обладнаний  сім-карткою мобільного оператора «Білайн», вартістю 10  грн. із залишком на рахунку 6 грн., яке належить потерпілій  ОСОБА_1, заподіявши потерпілій  матеріального збитку  на загальну  суму 235.60 грн.

    Допитаний  в  судовому  засіданні  підсудний  ОСОБА_2 свою  вину  визнав  повністю  за ч.1 ст. 185  КК  України  і  показав, що 04  лютого 2010 року  у  вечірній  час  до  його матері   ОСОБА_3   прийшла знайома   ОСОБА_1, яка знаходилась у них в гостях. Він бачив, що ОСОБА_1 виймала з кармана шуби мобільний  телефон «Моторола L- 6», який  знову  поклала до кармана шуби, яка висіла в кухні  на вішалці.  Він вирішив  викрасти із кишені  шуби ОСОБА_1  зазначений  мобільний  телефон, який   таємно викрав  разом  із  зарядним пристроєм.  Таємно викрадений  мобільний  телефон в ОСОБА_1  він  продав  незнайомому  чоловіку  за  70  грн. 00  коп., а виручені  гроші   витратив  на власні  потреби.  У  вчиненому  злочині  він  щиро  кається  і  просить  його  суворо  не карати.

    В  судовому  засіданні  учасники судового  розгляду  справи підсудний  ОСОБА_2 потерпіла ОСОБА_1 і  прокурор  Самойленко В.С.  визнали  недоцільним  дослідження  доказів  стосовно  фактичних  обставин  справи, які  ними  не оспорюються.

    Судом  роз'яснено  зміст  ч. 3  ст. 299  КПК  України  і  з»ясовано, що  підсудний  ОСОБА_2 та  інші  учасники  судового  розгляду  справи  правильно  розуміють  зміст  цих фактичних обставин   та  немає  сумнівів  у  добровільності  та  істинності  їх  позицій, а  також    роз'яснено    їм,    що    у    такому    випадку   вони    будуть    позбавлені   права оспорювати  ці   фактичні  обставини  справи    у  апеляційному  порядку.   Суд  за  клопотанням  і  згодою учасників  судового  розгляду справи обмежився  дослідженням  доказів  по справі   допитом  підсудного  ОСОБА_2,  дослідженням  його характеризуючих  даних  і  вислуховуванням  думки потерпілої   ОСОБА_1  відносно покарання  підсудного ОСОБА_2, яка   претензій  до  підсудного ОСОБА_2 не має   і  просить  суворо  його не карати.    

    Аналізуючи  зібрані  по  справі  докази  в  їх  сукупності,  суд  вважає,  що  дії підсудного ОСОБА_2 слід кваліфікувати  за ст.185 ч.1 КК  України, як  таємне  викрадення  чужого майна /крадіжка/  в потерпілої  ОСОБА_1

                               -         2       -

    При  призначенні  міри  та  виду  покарання  підсудному  ОСОБА_2, суд  враховує  характер  та  ступінь  тяжкості  вчиненого  ним  злочину, особу  винного, який    не  судимий  згідно  ст. 89 КК України,  раніше  два  рази  на протязі  року  притягувався  до  адміністративної відповідальності  за  ч.1 ст.178 та ч.2  ст.178 КУпАП,за  місцем  проживання   характеризується  задовільно, обставини  справи, що  пом»якшують  покарання - щире  каяття,  обставини  справи, що  обтяжують  покарання  - не  встановлено.    

    З  урахуванням  викладеного, суд  вважає  необхідним  призначити  підсудому   ОСОБА_2  покарання   у  вигляді  позбавлення  волі,  так  як  виправлення  та  перевиховання  його  можливе  лише  в  умовах  ізоляції  від  суспільства.

    Цивільний  позов  по  справі  не  заявлений, судових витрат  по справі не має.    

    Речових  доказів  по справі   немає.

    Постановою  суду  від 28  квітня 2010 року  міру  запобіжного заходу  підсудному  ОСОБА_2  змінено з підписки про невиїзд  на тримання  під вартою, але  підсудний  ОСОБА_2 по даній  справі  не затримувався.

    Керуючись  ст.ст. 323,324  КПК  України, суд -

                                                  З  А  С  У  Д  И  В  :

    Визнати  ОСОБА_2  винним  за  ст.185 ч.1  КК  України  і  призначити  йому  покарання :

-за  ст.185 ч.1  КК  України  призначити покарання   1 ( один ) рік  позбавлення  волі.

    Міру  запобіжного  заходу   ОСОБА_2  залишити  попередню,   тримання  під вартою -  до  вступу  вироку   в законну  силу.

    Строк  покарання   засудженому  ОСОБА_2  відліковувати  з дня  його затримання,  після  вступу  вироку  в законну  силу по справі.    

    Апеляція  на  вирок  суду  може  бути  подана  до  апеляційного  суду  Чернігівської  області  на  протязі 15 / п»ятнадцяти/ діб  з  дня  проголошення  вироку, а засудженим ОСОБА_2, який  перебуває  під вартою по іншій справі  на проятзі  15 (п”ятнадцяти)  діб  з дня  отримання  копії вироку.

             Суддя