Справа № 2-1557/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 вересня 2010 року Малиновський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді Дрішлюка А.І.,
при секретарі судового засідання Алманової І.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної організації „Всеукраїнська спілка автомобілістів” про зобов’язання виконувати обов’язки, визнання членом та стягнення моральної шкоди, -
в с т а н о в и в :
До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Одеської обласної організації „Всеукраїнська спілка автомобілістів” про зобов’язання виконувати обов’язки та стягнення моральної шкоди (а.с.3-5) . В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є членом громадської організації „Всеукраїнська спілка автомобілістів”, та що 02.10.2008 р. між ним та відповідачем було укладено договір зберігання транспортних засобів, але починаючи з 11.04.2009 р. працівники автостоянки №41 почали перешкоджати йому у користуванні місцем №293, що було надано за умовами договору. Як зазначає позивач, з 01.05.2009 р. працівники автостоянки розпочали фізично перешкоджати йому у в’їзді на автостоянку, тим самим порушивши зобов’язання за договором. В зв’язку із зазначеним, ОСОБА_1 просить зобов’язати відповідача виконувати договір зберігання транспортних засобів, укладений 02.10.2008 р. між ним та відповідачем, стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 35000 грн., та судові витрати у розмірі 380 грн.
22.03.2010 р. в судовому засіданні ОСОБА_1 змінив та доповнив свої позовні вимоги, і просив суд визнати його членом громадської організації „Всеукраїнська спілка автомобілістів”, зобов’язати відповідача укласти з ним договір зберігання транспортних засобів на умовах договору від 02.10.2008р., стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 35000 грн., та судові витрати у розмірі 380 грн. (а.с. 48) .
Відповідач позов не визнав, подав заперечення проти позовних вимог.
Дослідивши матеріали позову, заслухавши пояснення учасників процесу, суд вважає. що заявлений позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 з 25.01.2005 р. зберігав автомобілі, що належали йому на той час, на автостоянці №41 громадської організації „Всеукраїнська спілка автомобілістів”, про що свідчать надані договори від 25.01.2005 р., 12.01.2008 р., 02.10.2008 року, та копія картки прибуття та вибуття транспортного засобу (а.с.12).
24.04.2009 р. позивачем було подано заяву до Одеської обласної організації ГО „ВСА”, в якій зазначалось, що працівники автостоянки №41 перешкоджають у користуванні місцем №293 для зберігання автомобіля, мотивуючи свої дії тим, що вказане місце належить іншій особі. Разом із тим, працівники надавали позивачу інші вільні місця для розміщення свого автомобілю (а.с.13) .
Відповідачем на заяву ОСОБА_1 13.05.2009 р. був надісланий лист-відповідь за №79, в якому зазначалось, що відповідний договір зберігання транспортних засобів переукладався із позивачем 25.01.2005 р., 12.01.2008 р. та 02.10.2008 р. в зв’язку зі зміною транспортного засобу, та викладена позиція відповідача стосовно тимчасового членства ОСОБА_1 у Всеукраїнській спілці автомобілістів, та тимчасового зберігання транспортного засобу на місці №293, що постійно закріплене за іншим членом ВСА (а.с.14) .
Із заперечень проти позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 до складу членів ВСА відповідним рішенням первинної організації автостоянки №41 не приймався, докази сплати вступного членського внеску, та обов’язкового щорічного членського внеску не надавав, таким чином, не виконав п. 2.2.2 відповідного договору зберігання транспортних засобів, та місцем №293 на постійній основі користуватись не мав права (а.с. 24) . Однак, вказана правова позиція відповідача суперечить довідці №259 від 26.04.2002 р., відповідно до якої ОСОБА_1 є членом Союзу автомобілістів. (а.с. 73). Крім того, відповідач повідомив, що ОСОБА_1 надавались тимчасові місця для стоянки у разі неможливості використати місце №293, та ніяких перешкод в доступі на автостоянку йому не чинилося, що підтверджується поясненнями співробітників автостоянки №41 (а.с.39-41).
Згідно ст.ст. 3, 13 Закону України „Про об’єднання громадян” громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Об'єднання громадян діє на основі статуту або положення.
Як вбачається з п. 3.2, 3.3 Статуту громадської організації „Одеська обласна організація всеукраїнської спілки автомобілістів”, членами Спілки можуть бути громадяни України, які досягли 16 років, визнають Статут Обласної організації, та сплачують членські внески. Прийом громадян у члени спілки проводиться первинними організаціями на підставі заяви бажаючого вступити до Обласної організації. Таким чином, зважаючи на те, що відповідачем надано довідку про прийняття ОСОБА_1 до складу Спілки та представлено у судовому засіданні відповідну заяву, суд не знаходить підстав для відмови у визнанні ОСОБА_1 членом Одеської обласної організації всеукраїнської спілки автомобілістів. Встановлення цього факту впливає на кваліфікацію спірних правовідносин, а відповідач оспорює цей факт, а тому це питання підпадає під юрисдикцію суду. Крім того, суд звертає увагу сторони відповідача, що поняття (тобто „статус”) „тимчасового члена” його є статутними документами не передбачено. За відсутності доказів виключення позивача з членів спілки, суд вважає його членом спілки, а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Таким чином, заслухавши пояснення сторін, свідків та дослідивши письмові пояснення працівників автостоянки №41 громадської організації „Всеукраїнська спілка автомобілістів”, суд вбачає в діях відповідача неналежне виконання умов договору зберігання транспортного засобу, а саме - самовільну зміну місця для зберігання автомобілю позивача. Зважаючи на дату закінчення терміну дії договору від 02.10.2008 р., та облікові дані з картки №293 прибуття та вибуття транспортного засобу про час останнього користування місцем на автостоянці, суд вважає можливим зобов’язати відповідача укласти з ОСОБА_1 договір зберігання транспортного засобу терміном на 5 місяців 16 днів на умовах договору від 02.10.2008 р. з виділенням вільного місця для стоянки автомобілю. Таким чином, позовні вимоги в частині зобов’язання укладення договору на один рік, підлягають частковому задоволенню, а встановлений судом строк договору відповідає обсягу невиконаних відповідачем обов’язків по договору від 02.10.2008 р.
Оцінюючи вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно зі ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд виходить з того, що ЦК України не передбачає стягнення компенсації завданої моральної шкоди у разі невиконання зобов’язань за договором зберігання, так само укладений між сторонами договорів не передбачає стягнення моральної шкоди за невиконання чи не неналежне виконання умов договору.
Відповідно до вищевикладеного, суд не вбачає в підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, таким чином в задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення з відповідача судових витрат суд відмовляє. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 16, 20, 23, 526, 615 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 11, 88, 212, 214-215 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Одеської обласної організації „Всеукраїнська спілка автомобілістів” про зобов’язання виконувати обов’язки та стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.
Зобов’язати Одеську обласну організацію „Всеукраїнська спілка автомобілістів” виконати зобов’язання перед позивачем ОСОБА_1 виконувати обов’язки за договором зберігання транспортних засобів від 02.10.2008 року.
Встановити порядок виконання рішення в цій частині згідно якого, це рішення у разі набрання ним законної сили є підставою для надання машиномісця на умовах договору зберігання транспортних засобів від 02.10.2008 року строком на 5 місяців та 16 днів.
Визнати ОСОБА_1 членом громадської організації „Всеукраїнське спілка автомобілістів”.
В частині інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з Одеської обласної організації „Всеукраїнська спілка автомобілістів” на користь ОСОБА_1 витраті по сплаті судового збору в розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу в розмірі 30 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги через суд першої інстанції.
ГОЛОВУЮЧИЙ А.І. ДРІШЛЮК