Справа № 22ц-2047/2007 рік Головуючий першої інстанції Заруцька Г.М.
Категорія: 41 Доповідач: Осипчук О.В.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„1" березня 2007 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: Осипчук О.В.
суддів: Біляєвої О.М., Рецебуринського Ю.Й.
при секретарі: Писаревій Ю.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ДВАТ „Трест „Красноармійськшахтобуд" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати, втраченої частини пенсії та стягнення моральної шкоди, т
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1до ДВАТ „Трест „Красноармійськшахтобуд" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації та моральної шкоди - задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 11348 грн. 08 коп., у відшкодування моральної шкоди 500 грн., не донараховану пенсію в сумі 651 грн. 06 коп., а всього: 12499 грн. 14 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, ДВАТ „Трест „Красноармійськшахтобуд" подало апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову в задоволені позову.
В обґрунтування доводів скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки позивачем пропущений, встановлений ст. 233 КЗпП України трьохмісячний строк звернення до суду і судом безпідставно стягнуто з підприємства суми у відшкодування моральної шкоди та середнього заробітку за час затримки розрахунку і не враховано при цьому відсутність вини підприємства в несвоєчасній виплаті належних позивачу при звільнені сум.
В апеляційному суді представник ДВАТ „Трест „Красноармійськшахтобуд" підтримала доводи скарги в повному обсязі.
Позивач заперечував проти скарги, просив рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення присутніх осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду частковому скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
2
Відповідно до ст. 309 ЦПК України неправильне застосування судом норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що позивач ОСОБА_1. перебував у трудових відносинах з відповідачем з 9 червня 2003 року по 23 січня 2006 року, працюючи в ШБУ -7 спочатку заступником начальника з охорони праці, а потім головним інженером. Згідно наказу № 5-к від 23.01.2006 року позивач був звільнений у зв'язку із скороченням штату по п.1 ст. 410 КЗпП України. На момент звільнення відповідач мав перед позивачем заборгованість по несплаченій заробітній платі у розмірі 4933,77 грн. Станом на вересень 2006 року при звернені позивача до суду залишок заборгованості складав 3283,77 грн., а 20.10.2006 року під час розгляду справи вся заборгованість по заробітній платі перед позивачем була погашена.
Стягуючи на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку суд першої інстанції виходив з того, що відповідач на день звільнення позивача не провів з ним розрахунок, як того передбачає ст. 116 КЗпП України і тому відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а саме з 23 січня по 20 жовтня 2006 року у розмірі 11348 грн. 08 коп., виходячи із розрахунку: 74,46 грн. ( середньоденний заробіток позивача) х на 187 робочих днів за відрахуванням обов'язкових податкових виплат.
Визначаючись з заявленими позовними вимогами стосовно відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума в розмірі 500 грн., оскільки, порушуючи строки виплати заробітної плати відповідач порушив звичний нормальний уклад життя позивача.
Задовольняючи позов в частині стягнення з ДВАТ „Трест Красноармійськшахтобуд" не донараховану з вини відповідача пенсію за січень 2006 року у розмірі 651,06 грн., суд першої інстанції виходив з того, що з вини відповідача, який не вніс страхові внески до Пенсійного фонду України, перерахунок пенсії позивачу був проведений тільки з лютого 2006 року.
Апеляційний суд вважає за можливе частково погодитися з висновками суду першої інстанції.
На думку апеляційного суду висновки суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку і не донарахованої частини пенсії є обгрунтованими, зробленими з урахуванням вимог діючого законодавства.
Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги заперечення відповідача проти позову в тій частині, що позивачем пропущений трьохмісячний строк звернення до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Представник відповідача і в суді першої інстанції і в апеляційному суді підтвердила той факт, що при звільнені позивача з роботи відповідач не виплатив всіх сум, що належали позивачу, остання сума заборгованості по заробітній платі виплачена позивачу 20.10.2006 року під час розгляду даної справи в суді першої інстанції.
Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо він в цей день не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України; в цьому разі перебіг
3
тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що довід апеляційної скарги про пропуск позивачем строку, встановленого ст. 233 КЗпП України для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, не відповідає вимогам закону і тому не заслуговує на увагу.
Згідно п.20 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, -наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо-роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини; сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Апеляційний суд також не приймає до уваги довод апеляційної скарги про відсутність вини підприємства у невиплаті позивачу розрахунку при звільненні, оскільки вважає, що той факт, що відповідач є Державним відкритим акціонерним товариством, не є доказом його фінансування лише за рахунок державного бюджету і доказом відсутності вини відповідача у не проведені розрахунку з позивачем у день його звільнення.
Між тим, апеляційний суд не може погодитися з висновком суду про часткове задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звільнився з підприємства 23 січня 2006 року, з позовом до суду звернувся 7 вересня 2006 року.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Уразі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком.
Згідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди" до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується строк позовної давності - 3 місяці.
Таким чином, оскільки позивач звернувся до суду по спливу 7 місяців після звільнення, будь - яких доказів поважності причин пропуску строку суду не надав і не просив поновити йому строк в частині звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, то апеляційний суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволені цих позовних вимог і скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, обставини справи встановлені судом повно і правильно, але допущено помилку в застосування судом норм матеріального права при вирішенні питання стосовно позовних
4
вимог про відшкодування моральної шкоди, то рішення суду підлягає скасуванню в цій частині з залишенням без змін решти частини судового рішення.
Керуючись ст.ст. 307,309,314,316ЦПК України, апеляційний суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ДВАТ „Трест Красноармійськшахтобуд" задовольнити частково.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2006 року скасувати в частині стягнення з ДВАТ „Трест Красноармійськшахтобуд" на користь ОСОБА_1500 грн. у відшкодування моральної шкоди. В задоволені позову ОСОБА_1до ДВАТ „Трест Красноармійськшахтобуд" про стягнення моральної шкоди - відмовити. В решті частини рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: