АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-6083/2010р. Головуючий у 1-й інстанції: Беспалько Т.Д.
Суддя-доповідач: Стрелець Л.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2010 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.
суддів: Стрелець Л.Г.
Кочеткової І.В,
при секретарі Винник І.С.,
за участю прокурора Пилявець О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Вільнянського району Запорізької області в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель в Запорізькій області на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від «18» лютого 2008 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу, -
ВСТАНОВИЛА :
У лютому 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу.
У судовому засіданні представник позивача та відповідач звернулись до суду з заявою про затвердження мирової угоди.
Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від «18» лютого 2008 року затверджено мирову угоду.
На вказану ухвалу суду, прокурор Вільнянського району Запорізької області в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель в Запорізькій області подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.4 ч. І ст. 311 ЦПК України, в редакції Закону № 2453 від 07.07.2010 року підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Постановляючи ухвалу про затвердження мирової угоди, за умовами якої ОСОБА_3 відмовляється від своїх позовних вимог до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики на суму 80000 грн. та стягнення додаткової суми, яку складає врахування до суми боргу індексу інфляції, три відсотки річних і відшкодування судових витрат і до нього переходить право власності на земельну ділянку площею 3, 4358 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Дружелюбівської сільської ради, Вільнянського району, запорізької області, яка належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЗП № 109325, виданого 21.03.2005 року Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області, суд зазначив, що вказана угода вчинена в інтересах кожної із сторін, не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
З посиланням на ст. 175, п.4 ч. 1 ст. 205 України, суд затвердив мирову угоду та закрив провадження у справі.
Проте погодитися з такими висновками суду не можна.
Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 80 000 грн., отже предметом спору за вказаним договором позики були грошові кошти.
Згідно положень ч. ч. 1,5 ст. 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав і обов'язків сторін і предмету спору.
Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.
Затверджуючи мирову угоду про фактичне відчуження земельної ділянки в
рахунок виконання грошових зобов’язань за договором позики, суд не взяв до уваги те, що вказана ділянка предметом спору про стягнення позичених ОСОБА_4 грошових коштів не була, а така процесуальна дія, як затвердження мирової угоди, ст. 175 ЦПК України взагалі не передбачена.
За змістом ст. 175 ЦПК України суд визнає мирову угоду і закриває провадження у справі у разі, якщо умови мирової угоди не суперечать закону, не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб (не сторін).
На вказані вимоги закону суд належної уваги не звернув. Постановляючи ухвалу, не врахував, що звернення стягнення на земельну ділянку за ухвалою суду, яка є передбаченою ст. 208 ЦПК України формою судового рішення, в разі невиконання боржником зобов’язань за договором позики з одночасним припиненням на неї права власності боржника і визнання права власності за кредитором суперечить вимогам ст. 139 ЗК України, а тому є неприпустимим.
Згідно ст. 139 ЗК України, що регулює відчуження земельних ділянок за рішенням суду, у разі звернення стягнення на земельну ділянку, що перебуває у власності громадянина чи юридичної особи, земельна ділянка підлягає продажу на земельних торгах, що проводяться у формі аукціону.
Крім того, відповідно до положень п.15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, до набрання чинності законами України про державний кадастр та ринок землі відчуження земельних ділянок (крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону (без доплат) і вилучення (викуп) для суспільних потреб), які перебувають у власності громадян для ведення сільськогосподарського виробництва, здійснюватися не може.
Як вбачається з матеріалів справи, цільове призначення переданої ОСОБА_4 за умовами мирової угоди у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 3,4358 га визначено саме як ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 11).
Таким чином, на вказану земельну ділянку поширюється дія п. "б" п.15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо заборони купівлі-продажу або іншого способу її відчуження, а тому висновок суду про відповідність умов укладеної сторонами мирової угоди вимогам ч.5 ст. 175 ЦПК України законним та обґрунтованим визнати не можна.
Затверджуючи мирову угоду щодо земельної ділянки, відповідність її умов вимогам земельного законодавства суд фактично не перевірив, а спеціально уповноважені державні органи з питань використання та охорони земель до участі у справі не залучались.
Крім того зі змісту ст. 175 ЦПК України зрозуміло, що ухвала про визнання мирової угоди постановляється лише якщо умови мирової угоди не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб.
Зазначена мета може бути досягнута, якщо предмет такої угоди буде пов’язаний зі спірними правовідносинами та випливати з нього. Мирова угода, в якій нічого не вирішено про долю заявлених позивачем вимог і умови якого не пов’язані зі спірним правовідношенням, не приведе до усунення правового конфлікту між сторонами, а, відтак, не може визнаватися судом.
З урахування вищезазначеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 307,312,314,317 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора Вільнянського району Запорізької області, подану в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області (Держземінспекція), задовольнити
Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від «18» лютого 2008 року у цій справі про затвердження мирової угоди у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики скасувати і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції у іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: