№ 2-7360/10  

Р І Ш Е Н Н Я  

Іменем         України  

  25 серпня 2010 року      

Тернопільський міськрайонний суд  Тернопільської області в складі:  

            головуючої     Тихої І.М.  

            з участю секретаря           Жулківської О.О.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу за  позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі  про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги,-  

  В С Т А Н О В И В:  

  Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про стягнення недоплаченого їм щомісячного підвищення до пенсії  у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 2007 р. по 2009 р., як особі, що у встановленому порядку набула статус дитини війни та зобов'язання відповідача проводити йому виплату пенсії з підвищенням на 30 % відсотків мінімальної пенсії за віком довічно.  

Свої позовні вимоги обґрунтовують тим, що відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-ІV від 18.11.2004 р. він відноситься до категорії "діти війни" і ст. 6 зазначеного Закону в редакції від 19.12.2006 р.   передбачена виплата підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак у 2007-2009р.р. ці кошти їм нараховувались та виплачувались не в повному обсязі, оскільки право на отримання підвищення було обмежено п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»,  яка згідно рішення Конституційного Суду  України № 6-рп/2007  визнана такою, що не відповідає вимогам Конституції України. Рішення Конституційного суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції, є обов'язковим до виконання на території України, остаточним та не може бути оскаржене, а тому просить  стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі недоплачене йому підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за вказаний період часу у сумі 3 796 грн. 50 коп. та зобов'язати відповідача надалі проводити йому виплату пенсії з врахуванням вказаного  підвищення довічно.  

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свої позовні вимоги підтримали повністю, з мотивів, викладених у позовній заяві.  

Представник відповідача - Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі в судове засідання не з’явився, однак подав суду письмові заперечення, згідно яких просить суд справу розглядати у його відсутності та відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007, положення пункту 12 статті 71 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким на 2007 рік зупинено дію статті 6 Закону “Про соціальний захист дітей війни”№2195, з урахуванням статті 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яка передбачала, що в 2007 році підвищення пенсії або щомісячного грошового утримання, яке виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” №2195, виплачується особам, які є інвалідами, окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни, було визнано таким, що не відповідає Конституції України. Стаття 6 Закону “Про соціальний захист дітей війни”№2195 передбачає, що "дітям війни" пенсії, або щомісячне довічне грошове утримання, або соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30% від мінімальної пенсії за віком. Пенсійний Фонд протягом 2007 років не мав підстав для призначення та виплати вказаного підвищення пенсій, оскільки фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Положення „Про Пенсійний Фонд України” передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів ПФУ, які використовуються винятково за призначенням і вилученню не підлягають. Враховуючи, що Законом України “Про соціальний захист дітей війни”№2195 передбачено, що фінансування виплат за цим Законом проводиться із Державного бюджету України, а не із бюджету ПФУ то будь-яких порушень законодавства з боку ПФУ не вбачається. Крім того, абз.1 ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" застосовується винятково для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до цього Закону, а для перерахунків або підвищень пенсій, не застосовується.  Виходячи із наведеного, твердження про те, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007 Управління Пенсійного фонду України було зобов'язане перерахувати та виплатити позивачу пенсію, суперечить чинному законодавству. Із змісту ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” №1295 не вбачається, яким саме органом, за рахунок яких коштів і джерел та в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата пенсій. Відтак, відсутні підстави щодо зобов'язання Управління Пенсійного фонду України провести перерахунки пенсії і забезпечити її виплату.  

На даний час питання виплати підвищень до пенсій "дітям війни" законодавчо врегульовано. З 01.01.2008 року механізм реалізації положень ст.6 Закону №2195 врегульовано шляхом внесення змін до цієї статті Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (пп. 2 п. 41 розділу II), згідно з якими дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищена на 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а тому позивачу «як дитині війни» з 1 січня 2008 року виплачувалося щомісячно - 47 грн. Згідно п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» дітям війни виплата підвищення проводилась з 22.05.2008 р. у сумі 48.10 грн., з 01.07.2008 р. - 48.20 та з 01.10.2008 р. - 49.80 грн. вказана постанова діяла і протягом 2009 року.  

  Дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, суд встанови наступні обставини справи.  

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2  є пенсіонерами за віком та мають статус дитини війни, що підтверджується відміткою у їхніх пенсійних посвідченях.  

У відповідності до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195-IV, дитиною війни визнається особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.  

Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що діяв до 31 грудня 2007 року, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

  Згідно ст.7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.  

  Відповідно до п.12 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст.111 цього Закону, було зупинено.  

Відповідно до Конституції  та законів України відокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. Згідно ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.  

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод-ст. 22 Конституції України.  

Частиною 2 ст.3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами  

Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було призупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

Конституційний Суд України своїм рішенням № 6-рп/2007 рік від 09.07.2007 року визнав такими, що не відповідають Конституції України окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» в частині надання пільг, компенсацій і гарантій окремим категоріям громадян, зокрема положення п.12 ст.71 вказаного закону.  

Законом України   «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення деяких змін до законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. текст ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої, дітям війни (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується  підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни-   п. 41 розділу ІІ  закону.  

Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу І, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) від 22.05.2008року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними)   ,   положення п. 2 п 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008рік та про внесення деяких змін до законодавчих актів України».  

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, ч.2 ст.73 Закону України «Про Конституційний Суд України», якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

Таким чином, положення   п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»,   п.41 розділу ІІ Закону України   «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення деяких змін до законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. втратили свою чинність з 09.07.2007 року та з 22.05.2008 року відповідно, тобто, з моменту прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення і нарахування та виплата підвищення до пенсії особам, що у встановленому порядку набули статусу дитини війни повинні були проводитись у відповідності до норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, які визнані неконституційними, є обов'язковим до виконання на території України, остаточним та не може бути оскаржене.  

Відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 р. мінімальна пенсія за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.      

У 2007 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність був визначений ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. У 2008 році прожитковий мінімум для   осіб, які втратили працездатність   згідно ст. 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення деяких змін до законодавчих актів України» становив   : з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривню, з 1 липня – 482 гривні,  з 1 жовтня – 498 гривень.    

У 2009 році у відповідності до ст.54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність згідно встановлений в розмірах, що діяли у грудні 2008 року, тобто в розмірі 498 гривень, а з 1 листопада 2009 року встановлений у розмірі - 573 гривні.  

Однак, у 2007 році виплата підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивачу не проводилась, з 01.01.2008 року здійснювалась у розмірі 47 грн., з 01.04.2008 року - 48грн. 10 коп.,  з 01.07.2008 року - 48грн. 20 коп., з 01.10.2008 - 49 грн. 80 коп.  

У 2009 році виплата підвищення до пенсії особам, що мають статус дитини війни здійснювалась  органами Пенсійного фонду України у розмірі 49 грн. 80 коп., встановленому ст.7 постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 р. «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», тобто, на підставі підзаконного нормативно-правового акту, який суперечить вимогам Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що у відповідності до конституційних положень про пріоритетність законів має вищу юридичну силу, оскільки підзаконні нормативні акти повинні прийматися  виключно на підставі закону, у відповідності до нього та для його виконання.    

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ст.28 ч.3 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яке встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів у пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".  

  Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України.  

  Суд також вважає, що не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус "Дитини війни". Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення "Про Пенсійний фонд України" і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачам, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" покладено на Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі за місцем проживання позивачів.  

    Відповідно до п.п. 7 п.2.2 «Положення про управління Пенсійного фонду в районах, містах і районах у містах», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року, управління відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші соціальні виплати відповідно до чинного законодавства.  

Таким, чином, аналізуючи зібрані у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд приходить до переконання про доведеність позовних вимог позивачів та вважає, що вони підлягають до часткового задоволення, оскільки  в даному випадку мають місце порушення прав позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які підлягають поновленню шляхом зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі провести нарахування та виплату позивачам передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-IV підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з  22.05.2008 року по 31.12.2009 року включно.   Одночасно суд вважає, що слід відмовити у задоволенні позовних вимог про зобов’язання відповідача здійснювати перерахунок пенсії на майбутнє довічно при збільшенні мінімальної пенсії за віком, оскільки необхідною умовою для звернення особи до суду є обов'язкова наявність порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи, чинним законодавством не передбачений такий спосіб захисту порушеного права як зобов’язання вчинити певні юридичні дії у майбутньому.  

Частиною 1 статті 1 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У відповідності до зазначеної норми Закону, забезпечуючи захист порушених прав позивача, враховуючи, що згідно вище вказаного законодавства, перерахунок пенсії належить до обов’язків компетентних органів Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, про необхідність зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі  самостійно здійснити щомісячне нарахування підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за відповідні періоди.  

  Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі нарахувати та виплатити підвищення до пенсії у визначеній позивачами грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були їм нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження. Крім цього, суд вважає, що позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача в подальшому виплачувати підвищення до пенсії не підлягають до задоволення, оскільки судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, а не такі, які можуть бути порушені в майбутньому. Таким чином, є неможливим зобов'язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення пенсійних прав позивача в майбутньому.  

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1 ч.1, 10, 15 ч.1, 60, 82 ч.1, 88, 209 ч.1, 2; 212-215; 217; 218; 294 ч.1; 295 ч.4  ЦПК України, ст.ст. 22, 64, 152 ч.2 Конституції України, ст.1, 6, 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року №2195-IV (із змінами та доповненнями), ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV, п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489- V, пп.2 п.41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"   від 28.12.2007 року №107-VI,   ст.54 Закону України "Про державний бюджет на 2009р.",   рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року та №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, Постановою Кабінету Міністрів України «   Про деякі питання соціального захисту окремих категорій  громадян» № 530 від 28.05.2008 р., п. 34 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" № 7-93 від 21.01.1993 року,   суд, -  

  В И Р І Ш И В:  

  Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі  про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги -  задовольнити частково.  

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі, стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підвищення до пенсії,  передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-IV у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року включно, з врахуванням ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".  

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі провести нарахування та виплату ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підвищення до пенсії,  передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-IV у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року включно, з врахуванням ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та з врахуванням виплачених сум.  

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі  на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 37(тридцять сім) гривень в повернення сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді.  

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.  

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги  протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

Головуюча                       Тиха І.М.