Справа № 11-460/2010 р.                                   Головуючий у І інстанції – Сова Т.Г.

Категорія – ч. 2 ст. 125 КК України.                Доповідач            – Баглай І.П.

  У Х В А Л А  

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

  15 липня 2010 року       Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області  в складі:  

  головуючого судді       Козака В.І.,  

суддів           Баглая І.П., Салая Г.А.,  

з участю потерпілої       ОСОБА_1,  

законного представника  

неповнолітньої потерпілої     ОСОБА_2,  

засудженої       ОСОБА_3,  

  розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляцією засудженої ОСОБА_3 на вирок Менського  районного суду Чернігівської області від 25 травня 2010 року.  

  Цим вироком     ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка с. Феськівка, Менського району, Чернігівської області, Чернігівської області, громадянка України, мешканка АДРЕСА_2, раніше не судима, засуджена  

  за ч. 2 ст. 125 КК України до штрафу в розмірі 1000 грн.  

    Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, в особі ОСОБА_2, 776 грн. 24 коп. в рахунок матеріального відшкодування та 3500 грн. в рахунок морального відшкодування.  

    Судом ОСОБА_3 була засуджена за умисне заподіяння 01.10.2009 року, близько 20 год. 30 хв., у квартирі АДРЕСА_1, легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я, неповнолітній ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2).  

  Не погодившись з вироком суду, засуджена ОСОБА_3 подала апеляцію в якій просила вирок скасувати та закрити провадження у справі за відсутністю в її діях складу злочину. Вважає вирок прийнятим з порушенням норм процесуального та матеріального права, а призначене покарання у вигляді штрафу не передбачене санкцією ч.2 ст. 125 КК України. Також зазначає, що суд не прийняв до уваги показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які були присутні під час конфлікту. Посилається на порушення її права на захист під час призначення та проведення судово-медичної експертизи. Зазначає, що судом не було враховано, що вона є пенсіонеркою та отримує мінімальну пенсію розміром 650 гривень.  

  Заслухавши доповідача, засуджену, яка підтримала свою апеляцію і просила її задовольнити, законного представника неповнолітньої потерпілої та неповнолітню потерпілу, які заперечували проти апеляції та просили вирок місцевого суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінальної справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.    

В судовому засіданні засуджена ОСОБА_3 свою вину у скоєнні інкримінованого злочину не визнала, але не заперечувала конфлікт між нею та неповнолітньою потерпілою ОСОБА_1. Пояснила, що ніякого побиття ОСОБА_1 не вчиняла, а взяла її за волосся та виштовхнула із чужої для неї квартири на ступінчату площадку.  

Незважаючи на невизнання засудженою ОСОБА_3 своєї вини у скоєнні інкримінованого злочину, її вина підтверджується доказами перевірених судом 1-ї інстанції, які узгоджуються між собою.   

При обранні виду та міри покарання засудженій, суд першої інстанції, відповідно до ст. 65 КК України, правильно врахував ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, особу засудженої, яка раніше не судима, має пенсійний вік, а тому обґрунтовано призначив  покарання у виді штрафу в межах санкції ч. 2 ст. 125 КК України, за якою її засуджено.  

На думку колегії суддів, призначене засудженій  покарання є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження скоєння нею нових злочинів.    

Посилання засудженої ОСОБА_3 в апеляції на те, що місцевий суд призначив їй покарання, яке не передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованим. Так, санкція ч. 2 ст. 125 КК України зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270-VI від 15.04.2008 року, передбачає покарання за даний злочин у виді штрафу в розмірі від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.  

Разом з тим, при вирішенні цивільного позову законного представника ОСОБА_2, в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1, районний суд, в частині стягнення моральної шкоди,  не в повній мірі врахував майновий стан засудженої, яка являється пенсіонеркою та отримує не велику пенсію. Також місцевий суд не врахував, що ОСОБА_3 хвилювалася, коли  прийшовши додому до своєї доньки і знаючи що неповнолітня онука дома сама, тривалий час не могла потрапити до квартири, бо вхідні двері їй не відчиняли. При цьому вона достовірно знала, що в квартирі хтось є. Тому колегія суддів вважає доцільним зменшити суму стягнутої моральної шкоди до 1500 грн.  

Порушень законодавства, які б потягли за собою скасування чи іншу зміну вироку суду першої інстанції по справі не вбачається.  

Керуючись ст.ст. 365, 366, 379 Кримінально-процесуального кодексу України, колегія суддів  

ухвалила:    

  Апеляцію засудженої ОСОБА_3 задовольнити частково.    

Вирок Менського  районного суду Чернігівської області від 25 травня 2010 року щодо ОСОБА_3 в частині цивільного позову змінити.    

Стягнути із засудженої ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, в особі ОСОБА_2, 1500 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.    

В решті зазначений вирок суду залишити без змін.    

   Судді:    

  В.І. Козак І.П. Баглай Г.А. Салай