ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
27 липня 2010 року справа № 5020-1/055-10/199
Господарський суд міста Севастополя в складі: судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом
Приватного підприємства „Ромис”
(вул. Новикова, буд. 4, м. Севастополь, 99042)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_1, 99018)
про стягнення 12 192,18 грн., у тому числі: 6 096,09 грн. основного боргу та 6 096,00 грн. пені,
за участю представників сторін:
позивача –Варочкин Д.В., довіреність №268 від 12.07.2010;
відповідача – не з`явився.
Приватне підприємство „Ромис” звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 12 192,18 грн., у тому числі: 6 096,09 грн. основного боргу та 6 096,00 грн. пені.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем договору №112 від 01.08.2008, а саме, обов’язку щодо внесення плати за надані послуги.
Представник Позивача у судовому засіданні 27.07.2010 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач без поважних причин не виконав вимоги ухвал суду від 10.06.2010, 24.06.2010, 13.07.2010, у судові засідання 24.06.2010, 13.07.2010, 27.07.2010 явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією та завчасно (повідомлення про вручення поштового відправлення №9901800209498 від 11.06.2010 /а.с.20/, повідомлення про вручення поштового відправлення №9901800213630 від 30.06.2010 /а.с.70/, повідомлення про вручення поштового відправлення №9901800215099 від 14.07.2010 /а.с.71/).
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
З урахуванням вищевикладеного, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, у відсутність представника Відповідача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд
ВСТАНОВИВ:
01.08.2008 між Приватним підприємством „Ромис” (Підрядник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Замовник) було укладено договір на виконання робіт з вивезення побутового сміття та рідких нечистот № 112 (далі –Договір), відповідно до умов якого Замовник доручає, а Підрядник зобов’язується виконати роботи з вивезення твердих побутових відходів (далі - ТБВ), згідно графіку, наданому Замовником, або за заявкою Замовника через диспетчерську службу, тел. 63-13-06 /а.с.14-15/.
Згідно з пунктом 2.1 Договору Замовник зобов’язується своєчасно оплачувати вартість послуг за вивезення сміття відповідно до тарифів, затверджених рішенням Державної адміністрації від 25.05.2000 № 843-р, та встановленими далі нормами накопичення, а також відшкодовувати витрати на утримання та прибирання контейнерного майданчика відповідно до пункту 1.7 Договору, на підставі виставленого рахунку Підрядником та у порядку пунктів 4.1 та 4.5 Договору.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що послуги по вивозу ТБВ та прибиранню контейнерної площадки Замовник оплачує, як правило, передплатою 50% місячного вивозу розрахункового об’єму накопичення ТБВ до 15 числа місяця, передуючого поточному із розрахунку 38 грн. 90 коп. за 1 куб, плюс 22 грн. 00 коп. тариф звалища за 1 метр кубічний, а також витрати на прибирання контейнерної площадки у сумі п’ять грн. у місяць, остаточний розрахунок по пред’явленню рахунку, але не пізніше п’яти банківських днів.
Відповідно до пункту 4.5 роботи та послуги, виконані Підрядником на власний розсуд без передплати наданих послуг або виконаних робіт, Замовник зобов’язаний оплатити не пізніше 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунку, але не пізніше 10 днів з моменту закінчення робіт.
Відповідно до пункту 7.1 Договору підтвердженням вивезення Підрядником ТБВ є двосторонній акт виконаних робіт, підписаний особами, які уповноважені сторонами.
Строк дії Договору встановлений з 01.08.2008 по 31.12.2008 (пункт 7.15 Договору)
Відповідно до пункту 7.14 Договору якщо жодна зі сторін за 15 днів до закінчення строку дії Договору не заявить про його розірвання він вважається пролонгованим на наступний рік.
Додатковою угодою від 01.01.2010 до Договору /а.с.16/ його дія пролонгована до 31.12.2010.
Позивачем зобов’язання за Договором виконувались належним чином, відповідачу надані послуги з вивезення побутового сміття та рідких нечистот, що підтверджується наступними актами виконаних робіт: за період з 01.01.2009 по 30.09.2009 на суму 7003,50 грн. /а.с.9/, за жовтень 2009 року на суму 231,42 грн. /а.с.10/, за листопад 2009 року на суму 231,42 грн. /а.с.11/, що підписані представниками обох сторін без зауважень.
На оплату вищевказаних послуг виставлялись відповідні рахунки із зазначенням обсягу наданих послуг, тарифів та загальної суми, що підлягає сплаті /а.с.53-66/.
Однак, сума вартості наданих послуг була оплачена відповідачем лише частково, у зв’язку з чим заборгованість фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 перед Приватним підприємством „Ромис” за період з січня 2009 року по листопад 2009 року складає 6096,09 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2010, що підписаний представниками обох сторін без зауважень /а.с.13/, гарантійним листом від 20.11.2009 /а.с.12/.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003, далі –ЦК України) та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України, далі –ГК України), що набрали чинність з 01.01.2004, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Відповідно до частини першої статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно частиною першою статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині першій статті 193 ГК України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання —відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина сьома статті 193 ГК України).
Відповідач не представив суду доказів оплати заборгованості у розмірі 6096,09 грн., у той час як згідно з приписами статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.
За таких обставин, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем обов’язків по повній та своєчасній оплаті наданих йому послуг за договором №112 від 01.08.2008, через що вимоги позивача про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 6096,09 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У зв’язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов’язань Позивач просить суд стягнути з Відповідача пеню в розмірі 6096,09 грн. за період з 01.01.2010 по 10.04.2010.
В силу частини другої статті 20 ГК України захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 ГК України).
Відповідно до статті 610, частини третьої статті 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 549 ЦК України пеня визначена як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною другою статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При цьому, відповідно до статей 3, 4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Також, вказана правова позиція викладена у Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»від 07.04.2008 №01-8/221, а саме у пункті 49 вказаного інформаційного листа зазначено, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.
Пунктом 4.6 Договору передбачено, що при відстрочці платежу по будь-яким причинам у вказані в пункті 4.5 Договору строки, Замовник сплачує Підряднику пеню у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не менш однієї облікової ставки НБУ.
Обчислюючи розмір пені /а.с.17/, Позивач не застосував подвійну облікову ставку Національного банку України, що не відповідає нормам спеціального законодавства, а саме - Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»від 22.11.1996 №543/96-ВР (стаття 3).
Позивачем враховано положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, пеня нарахована ним за період з 01.01.2010 по 10.04.2010 включно (100 днів).
Згідно з вказаними нормами пеня, яка підлягає стягненню з Відповідача від простроченої заборгованості в межах позовних вимог, складає 342,38 грн.:
01.01.2010 –10.04.2009 (100 днів) 6096,06 грн.х20,5%х100:365 = 342,38 грн.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню у сумі 342,38 грн.
Витрати Позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99018, ідентифікаційний код НОМЕР_1, з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Приватного підприємства „Ромис” (вул. Новикова, буд. 4, м. Севастополь, 99042, ідентифікаційний код 32188093, р/р 26001946560061 в КРФ АКБ УСБ, МФО 324010) заборгованість в розмірі 6438,47 грн. (шість тисяч чотириста тридцять вісім грн. 47 коп.), з яких: 6096,09 грн. - основний борг, 342,38 –штраф, а також витрати по сплаті державного мита в розмірі 64,43 грн. (шістдесят чотири грн. 43 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 124,63 грн. (сто двадцять чотири грн. 63 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.М.Юріна
Рішення складено відповідно до вимог статті 84
Господарського процесуального кодексу України
та підписано 29.07.2010.