ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2010 р. Справа № 2-а-1702/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни,
при секретарі судового засідання: Задерей Ірині Василівні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1, ОСОБА_2
відповідача : Комісарчук Майї Іллівни
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: начальника територіального управління Головавтотрансінспекції у Вінницькій області
про: скасування постанови № 088616 від 06.04.2010 року про застосування фінансової санкції
ВСТАНОВИВ :
22 квітня 2010 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до начальника територіального управління Головавтотрансінспекції у Вінницькій області про скасування постанови № 088616 від 06.04.2010р. про застосування фінансових санкцій.
Позов мотивовано тим, що 14 квітня 2010 року позивач отримала конверт від територіального управління Головавтотрансінспекції у Вінницькій області. У даному конверті знаходилась постанова про застосування фінансових санкцій № 088616 від 06.04.2010р. Вказаний документ містив інформацію про те, що позивач здійснила порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у зв`язку з чим, до нього було застосовано штрафну фінансову санкцію в розмірі 1700 грн. Позивач вважає дану постанову протиправною та просить суд скасувати її.
Позивач та його повноважний представник у судовому засіданні позов підтримали повністю та, посилаючись на обставини викладенні у позовні заяві, просили задовольнити його.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що постановою № 088616 від 06.04.2010р. правомірно застосовано фінансові санкції до позивача.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд прийшов до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.03.2010р., на підставі завдання на перевірку № 110684 від 09.03.2010р. (а.с. 22), державними інспекторами Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області проводилась перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
За результатами перевірки складено акт № 168286 (а.с. 31) про перевірку транспортного засобу марки Мерседес, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, власником якого, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АВС 110883, являється ОСОБА_1, згідно якого виявлено порушення останнім ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: надання послуг з перевезення вантажу без ліцензійної картки.
Постановою начальника територіального управління Головавтотрансінспекції у Вінницькій області ОСОБА_5 № 088616 від 06.04.2010р. (а.с. 10) за порушення законодавства про автомобільний транспорті до ОСОБА_1 застосовано фінансову санкцію в сумі 1700 грн. 00 коп. (сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
Дана постанова отримана позивачем 14 квітня 2010 року.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що загальні положення про внутрішні перевезення вантажів, визначаються розділом ІІІ Закону України “Про автомобільний транспорт”.
Зокрема, відповідно до статті 47 цього Закону до таких перевезень відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов’язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об’єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.
У таких випадках автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення (ст. 48 Закону №2344).
Документами для фізичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: для автомобільного перевізника - ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.
Під час проведення рейдової перевірки транспортних засобів, яка проводиться на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях вантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контроль-вагових комплексах, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, у пунктах пропуску через державний кордон за погодженням з начальником органу охорони державного кордону - перевіряються, зокрема, наявність визначених статтею 48 Закону №2344 документів, на підставі яких здійснюється перевезення автомобільним транспортом (ст. 14, п. 1, 3 ст.15 Порядку).
У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт, посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 Порядку (ст. 21 Порядку).
Відповідно до статей 25, 26 Порядку справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб’єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб’єкта господарювання) у присутності уповноваженої особи суб’єкта господарювання не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Про час і місце розгляду справи уповноважена особа суб’єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
Згідно з абзацом 3 частини першої статі 60 Закону №2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників за надання послуг з перевезень вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 цього Закону застосовується штраф у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У таких випадках, керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування фінансових санкцій, яка оформляється згідно з додатком 5 Порядку (ч. 2 ст. 27 Порядку).
Відповідно до статей 28, 29 Порядку, фінансова санкція повинна бути перерахована суб’єктом господарювання на зазначений у постанові рахунок не пізніше ніж протягом п’ятнадцяти днів після отримання ним копії постанови про застосування фінансових санкцій, про що повідомляється орган державного контролю, посадовою особою якого винесено відповідну постанову.
Копія постанови видається на пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі суб’єкта господарювання під розписку чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням.
Порядок оскарження і опротестування постанови по справі про правопорушення визначає Кабінет Міністрів України (ст.ст. 32-35 Порядку).
Однак, при такій констатації дотримання процесуальних моментів, слід зазначити, що суд оцінює й інші обставини, тобто відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України “Про автомобільний транспорт” (ст. 3 Закону №2344).
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 9 вказаного закону, ліцензування на автомобільному транспорті спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів.
Даною статтею передбачено видачу ліцензії на господарську діяльність з надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.
Ліцензійна картка транспортного засобу, відповідно до статті 1 Закону №2344, - це документ, який містить реєстраційні дані ліцензії та транспортного засобу.
Як вбачається з матеріалів справи, автомобіль MERCEDES-BENZ, модель 814D фургон/С, 1995 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_1, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № АВС 110883 (а.с. 6), належить ОСОБА_1.
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 статті 369 Сімейного кодексу України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 6), автомобіль MERCEDES-BENZ, модель 814D фургон/С, 1995 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_2, 04 березня 2009 року зареєстрований за ОСОБА_1. Як вабчається з паспорта ОСОБА_1 (зворотній бік а.с. 4) 22 серпня 1999 року між нею та гр. ОСОБА_2 укладено шлюб. Тобто, автомобіль MERCEDES-BENZ був придбаний позивачкою після укладення шлюбу між снею та ОСОБА_2, а тому, відповідно, використовувався ними на праві спільної сумісної власності.
06.03.2009р. між позивачем та СПД ОСОБА_2 укладено договір оренди (а.с. 7), відповідно до якого, ОСОБА_1 передає СПД ОСОБА_2 в оренду автомобіль MERCEDES-BENZ, модель 814D фургон/С, 1995 року випуску, білого кольору, НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_1. Договір укладено строком до 01.01.2020р.
Згідно довіреності від 06.03.2009р. (а.с. 8) право керувати вищезазначеним автомобілем надано ОСОБА_4.
1 серпня 2007 року СПД ОСОБА_2 уклав трудовий договір з ОСОБА_4 про те, що останній, під час здійснення перевезень, зобов`язаний виконувати правила дорожнього руху і нести повну матеріальну відповідальність за стан вищевказаного автомобіля. Цей трудовий договір зареєстрований Лівобережним міжрайонним центром зайнятості м. Вінниці 2 серпня 2007 року за № 12092 (а.с. 32-33).
Пунктом 1 Порядку визначено процедуру здійснення державного контролю за додержанням лише тими суб’єктами господарювання, які проводять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконання ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб’єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень.
Як вбачається із цього положення, умовою здійснення державного контролю за додержанням наведеного законодавства є безпосереднє здійснення діяльності у сфері автомобільного транспорту та здійснення цієї діяльності суб’єктами господарювання (зокрема, суб’єктами підприємницької діяльності –фізичним особами).
Поширення дії Закону №2344 лише на суб’єктів підприємницької діяльності, обумовлює необхідність доведення здійснення такої діяльності при перевезенні, зокрема, вантажу.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 перевезення вантажу, як вид діяльності 06.04.2010р., в тому числі і для власних потреб - не здійснювала, тобто самостійно транспортним засобом не керувала, вказівки ОСОБА_4 як роботодавець не давала.
За таких обставин, жодних доказів порушення ОСОБА_1 Закону України “Про автомобільний транспорт” відповідач суду не надав, а відтак судом не вбачається підстав, які б обумовлювали можливість притягнення позивача до відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону № 2344. Відсутні також і підстави за якими на позивача покладалася б відповідальність за дії іншої особи, а саме ОСОБА_4, який використовував належний їй автомобіль.
Отже, твердження перевіряючих, зазначене в акті перевірки, щодо необхідності наявності ліцензійної картки у водія, що керував транспортним засобом належним позивачу, є неправильним.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
Згідно ч.2 ст.162 Кодексу у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов’язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Враховуючи те, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та підтвердженні матеріалами справи, представником відповідача не спростовані, суд приходить до висновку, що вони підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Квитанцією № 2 від 06.05.2010р. (а.с. 15) документально підтверджено розмір судового збору що сплачений позивачем - 3 грн. 40 коп., який підлягає стягненню на її користь.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову ТУ ГДІ у Вінницькій області №088616 від 06.04.2010 року про застосування до ФОП ОСОБА_1 фінансових санкцій в сумі 1700 гривень.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) сплачений судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.(три гривні 40 коп.).
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 11.06.10
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна
07.06.2010