Справа № 22ц-3804/2010 р. Головуючий у 1 інст. – Киреєв О.В. Доповідач–Шевченко В.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 серпня 2010 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:
Головуючого – судді Бойко О.В.
Суддів - Шевченка В.М., Лазоренко М.І.
При секретарі – Пільгуй Н.М.,
З участю представника ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2, ОСОБА_3 його представника – адвоката ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 5 липня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору довічного утримання і визнання права власності на Ѕ частину домоволодіння,
у с т а н о в и в :
В квітні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору довічного утримання і визнання права власності на Ѕ частину домоволодіння. Свої вимоги мотивувала тим, що їй та її покійному чоловіку ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належало домоволодіння АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер. В травні 2009 року їй стало відомо, що на підставі договору довічного утримання, який був укладений 4 серпня 2006 року між відповідачем та їх сином ОСОБА_5, який посвідчений приватним нотаріусом Носівського районного нотаріального округу, домоволодіння АДРЕСА_1 належить відповідачу. Договір довічного утримання позивачка вважає частково недійсним, оскільки він повинен був укладатись обома співвласниками домоволодіння, а вона договір не укладала і не підписувала. Також вказує, що цей договір між її чоловіком та сином міг бути укладений тільки на Ѕ частину домоволодіння, яка належала на час укладення договору ОСОБА_5
Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 5 липня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги посилаючись на те, що рішення є неправильним, постановленим з порушенням норм матеріального права. Вказує, що суд не мав права в рішенні посилатись на вимоги ч.3 ст. 65 Сімейного Кодексу України, і ст. 61 ЦПК України, оскільки положення вказаних норм не мають ні якого відношення до правовідносин, які були предметом розгляду суду і по яким ухвалено рішення. Навпаки, укладення та припинення договору довічного утримання щодо майна, що є у спільній власності містяться у положеннях ст. 747 ЦК України, яка конкретно вказує, що майно, яке належить подружжю, може ними обома бути відчуженим на підставі договору довічного утримання. Оскільки договір довічного утримання вона не підписувала, у них з померлим чоловіком не було визначено частки у спільному майні-домоволодінні по АДРЕСА_1, то укладений ОСОБА_3 та ОСОБА_5 договір довічного утримання від 4 серпня 2006 року є дійсним лише на частину домоволодіння, яка була власністю покійного ОСОБА_5 у їх спільному майні, тобто на Ѕ частину цього домоволодіння. В зв”язку з цим позовні вимоги підлягають задоволенню, а рішення суду скасуванню.
Заслухавши суддю -доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з постановленням нового рішення, з таких підстав.
Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою було дано згоду своєму чоловіку ОСОБА_5 укласти договір довічного утримання на житловий будинок з надвірними будівлями, і вона була повідомленою про умови такого договору. Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки суд вирішив справу з порушенням норм чинного законодавства .
Так, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 747 ЦК України майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності може бути відчуженим на підставі договору довічного утримання лише в тому разі, коли відчужувач, один із співвласників такого майна визначив свою частку у цьому спільному майні, або співвласники визначили між собою порядок користування цим спільним майном.
Як вбачається з матеріалів справи, за нотаріально посвідченим договором довічного утримання від 4 серпня 2006 року ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_3 будинок в АДРЕСА_1, в замін чого набувач зобов”язувався надати відчужувачу довічне матеріальне забезпечення.
Зазначений будинок побудований ОСОБА_5 та ОСОБА_1 за час шлюбу, і належить їм на праві спільної сумісної власності, тому відповідно до положень ст. 60 СК України вважається таким , що належить подружжю.
Виходячи зі змісту ст. 67 СК України перш ніж домовлятися про дарування своєї частки у сумісній власності іншій особі, треба її визначити, тобто для укладення договору з іншою особою щодо ідеальної частки у праві спільної сумісної власності іншій особі, треба її визначити у натурі, шляхом її виділу.
Всупереч зазначеному, ОСОБА_5, без визначення частки і внаслідок цього припинення права спільної сумісної власності, передав у власність своєму сину- відповідачеві ОСОБА_3 весь жилий будинок, хоча такий залишається об”єктом права спільної сумісної власності, і відповідно до положень ст. 70 СК України частки в ньому кожного із подружжя, є рівними.
За таких обставин, коли предметом відчуження за зазначеним договором могла бути лише частка ОСОБА_5 в жилому будинку, а не весь будинок, необхідно скасувати рішення суду, та визнати частково недійсним договір довічного утримання між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 посвідченого 4 серпня 2006 року Рекухою Л.І., приватним нотаріусом Носівського районного нотаріального округу Чернігівської області.
При цьому, виходячи із положень ст. 67 СК України, яка стосується право чинів, що вчиняється одним із подружжя з іншою особою, щодо своєї частки у спільному майні, немає правового значення заява надана позивачкою, в якій вона дає згоду своєму чоловікові укласти договір довічного утримання на житловий будинок, оскільки така заява не спростовує вимог ст. 747 ЦК України , за яким майно повинно належати відчужувачеві на праві власності, що має підтверджуватися відповідними правовстановлюючим документами.
Оскільки житловий будинок в АДРЕСА_1 є об”єктом права спільної сумісної власності, то відповідно до положень ст. 70 СК України частка ОСОБА_1 в ньому є рівною із померлим чоловіком ОСОБА_5, і становить Ѕ його частину , тому за позивачкою необхідно визнати право власності на Ѕ частину в зазначеному домоволодінні.
Керуючись ст. 747 ЦК України, ст. 67,70 СК України ст. 303, 307, п.4ст.309, 313-314, 316- 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
в и р і ш и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити
Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 5 липня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору довічного утримання і визнання права власності на Ѕ частину домоволодіння скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати частково недійсним договір довічного утримання між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідченого 4 серпня 2006 року Рекухою Л.І. приватним нотаріусом Носівського районного нотаріального округу Чернігівської області.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину домоволодіння розташованого в АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Головуючий: Судді: