Справа № 2-1383/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

13 квітня 2009 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючого судді     Медвідь Н.О.

при секретарі     Лагоді Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання укладеної угоди і права власності на нерухоме майно -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 Дмитрывни про визнання укладеної угоди і права власності на нерухоме майно посилаючись на те, що 10 грудня 2001 року до нього звернулась його знайома ОСОБА_3 з проханням позичити їй грошові кошти у розмірі вісімнадцяти тисяч гривень для виплати боргу.

Того ж дня він надав їй під розписку в присутності свідка, ОСОБА_4, вказану вище суму грошей.

Позивач зазначав, що між ним і ОСОБА_3 було досягнуто домовленості, що, якщо борг не буде повернуто протягом року, то ОСОБА_3 продасть йому свій будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

При укладенні угоди сторонами були погоджені всі умови купівлі-продажу будинку з наступним належним чином оформленням в нотаріальній конторі.

Позивач зазначив, що у січні 2002 року він виїхав на заробітки на будівництво до Росії, де згідно контракту у нього на протязі ведення будівництва вихідним днем буде тільки неділя. Таким чином, позивач стверджував, що за цей період у нього об'єктивно не було часу приїхати до України.

По завершенні терміну дії контракту, а саме - 24.12.2006 року позивач приїхав додому і після того, як він дізнався, що ОСОБА_3 не проживає за вказаною вище адресою, він дізнався від сусідів, що у 2002 році остання померла і був вимушений звернутися з даним позовом до суду.

Позивач просив визнати дійсним строк давності для подання позовної заяви, оскільки він був пропущений з поважних причин, визнати дійсним договір-купівлі-продажу будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 між ним та відповідачем, ОСОБА_3, а також визнати за ним право власності на будинок з надвірними будівлями та земельною ділянкою, що розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, АДРЕСА_1.

В судове засідання позивач не з"явився, надіслав до суду заяву згідно якої просив слухати справу у його відсутності.

Представник відповідача заперечувала проти позову в повному обсязі, оскільки вважає вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними, а розписку на яку посилається позивач у підтвердження с своїх позовних вимоги підробленою з метою заволодіння будинком. Тому просила в позові відмовити.

Суд вислухавши осіб, які приймали участь у розгляді справи, вивчивши матеріал справи, в позові відмовляє з наступних підстав:

В ході судових засідланій до участі у справі було притягнуто відповідачку ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_3 до якої позов був спочатку пред'явлений померла ІНФОРМАЦІЯ_1 p., що підтверджується свідоцтвом про смерть, актовий запис № 33 від ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Відповідачка ОСОБА_2 була дочкою померлої ОСОБА_3, тому являється спадкоємицею першої черги за законом.

Спадщину після смерті матері відповідачка прийняла в установлений законом 6-ти місячний строк, шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, як було передбачено ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 р.) який діяв на час виникнення правовідносин.

А саме, відповідачка постійно проживала та була зареєстрована (прописана) в спадковому будинку, що підтверджується будинковою книгою та реєстрацією в паспорті з 13.12.1968 р. по 27.12.2003 р.

Виписалась відповідачка з будинку тільки в зв'язку з отриманням службової квартири в м. Києві.

Але як встановлено судом вона користувалась спадковим житловим будинком так і користується ним до цього часу, вона підтримує будинок в належному стані в будинку знаходиться всі особисті речі та предмети домашнього обігу та вжитку, які вона успадкувала після матері. Таким чином спадщину вона фактично прийняла, але юридично не оформила. В даний час виникло питання з оформленням спадщини, тому вона звернулась до Києво-Святошинської держнотконтори, звідки їй направили до КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області» для отримання витягу з реєстру прав власності.

Там вона дізналась про порушення свого права на спадковий будинок, так як її повідомили, що право власності на цей будинок зареєстроване згідно рішення суду на іншу особу.

Як встановлено судом по даному факту незаконного заволодіння чужим майном порушено кримінальну справу.

Як вбачається з матеріалів справи розписка начебто дана ї матір'ю відповідачки ОСОБА_3, що вона взяла у позивача ОСОБА_1 кошти за свій будинок і зобов'язується продати йому та оформити в нотаріальній конторі, оформлена не належним чином та в порушення  вимог чинного законодавства.

Тому суд вважає, дана розписка не може вважатись договором позики, відповідно до ст. 1046 ЦК України.

Окрім того, як пояснила представник відповідачки покійна мати відповідачки ніколи не брала ніяких коштів у ОСОБА_1 так як з ним взагалі не була знайома.

Як встановлено судом вона ніколи не мала намірів продавати свій будинок, так як в ньому проживала разом відповідачкою і іншого житла вони не мали.

До того ж, мати була хворою жінкою, вона майже не ходила і не бачила. Вона самостійно не виходила з будинку і не могла писати і підписуватись самостійно, так як не бачила, що відповідно підтверджується довідкою МСЕК.

Відповідачка стверджує, що дана розписка написана не рукою її матері і на ній не підпис матері.

Розписку (а. с. 7) на яку посилається позивач не містить ознак договору позики, також позивачем не доведено що між сторонами досягнута домовленість, що якщо борг не буде повернуто протягом року, то ОСОБА_3 продасть йому належний їй будинок, даний факт суд вважає є надуманим, та нічим не підтвердженим.

Із даної розсипки таких зобов'язань взагалі не вбачається, окрім того вказана розписка викликає сумніви у суду, оскільки вона складена в порушення вимог законодавства, а інших доказів суду не було надано.

Окрім того на момент дати в розписці діяв ЦК України (в редакції 1963 р.).

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України на яку посилається суд, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи на день розгляду справи у суді ОСОБА_3 не було в живих.

До того ж з 2002 р. позивач не звертався з будь-якими вимогами стосовно боргу чи укладання договору купівлі-продажу.

Посилання позивача на те, що він пропустив строк позовної давності з поважних причин, оскільки у січні 2006 р. виїхав на заробітки до Російської Федерації суд знаходить безпідставним та нічим непідтвердженим.

Адже з 2002 р. до січня 2006 р. позивач мав можливість звертатися до суду за захистом своїх прав, якщо вони були порушені.

Адже, як вказує позивач ОСОБА_3 зобов'язувалась продати йому будинок протягом року.

Розписка датована 10.12.2001 p., відповідно після 10.12.2002 р. позивач мав вимагати повернення боргу, або продажу будинку.

Крім того, згідно закону, всі борги спадкодавця переходять до їх спадкоємців.

На даний час, відповідно до інформаційної довідки Києво-Святошинського БТІ, даний будинок був подарований ОСОБА_1 ОСОБА_5 При цьому рішення суду про визнання права власності за ОСОБА_1 було прийняте 06.09.2007 p., a 17.01.2008 р. він цей будинок вже подарував.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 655 ЦК України передбачено, що договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або створений продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам ст.57-59 ЦПК України.

В той же час суд бере до уваги доводи представника відповідача, оскільки вони спростовують надані позивачем докази

За таких обставин суд з'ясувавши всебічно та об'єктивно обставини справи не знаходить підстав для задоволення позову та знаходить вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 625, 1046, 1049, 1050, 1167 ЦК України ст.ст.10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання укладеної угоди і права власності на нерухоме майно відмовити.

На рішення може бути подано заяву про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.