2-3105/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

31 серпня 2010 року                       м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А., при секретарі Данковській С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Запорізького регіонального управління публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договорів недійсними,  -

В С Т А Н О В И В:

В травні 2010 року позивачі звернулися до суду з позовом, в якому зазначають, що 15.05.2008 року ОСОБА_1 уклав кредитний договір № ZPGMGA0000000001 з ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі Запорізького регіонального відділення, згідно якого він отримав кредит у розмірі 43 925, 00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,25 % щомісячно, тобто 15 % річних.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки № ZPGMGA0000000001 від 15.05.2008 року, згідно якого позивачі надали в іпотеку нерухоме майно – квартиру 130/1 в будинку 12 по вул. Мікояна в м. Запоріжжі.

Посилаючись на те, що вважають кредитний договір № ZPGMGA0000000001 від 15.05.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», є недійсним, оскільки договір, укладений у валюті, відмінній від гривні, на здійснення операцій з якою відповідач не має відповідної індивідуальної ліцензії, просять суд визнати недійсним кредитний договір № ZPGMGA0000000001 від 15.05.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі Запорізького регіонального відділення, визнати недійсним договір іпотеки № ZPGMGA0000000001 від 15.05.2008 року, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі Запорізького регіонального відділення.

В судовому засіданні в судовому засіданні позивачі підтримали позовні вимоги в повному обсязі з підстав, зазначених в позові.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився – надав заяву про розгляд справи без його участі. В судове засідання надав письмові заперечення, в яких в задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що надання Банком кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої відповідачу НБУ, та не потребує отримання Банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, тому доводи позивачів про обов’язковість отримання банком індивідуальних ліцензій НБУ для здійснення валютних операцій вважає безпідставними, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Всебічно вивчивши обставини справи, заслухавши пояснення позивачів, дослідивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позов заявлений необґрунтовано, задоволенню не підлягає на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 15.05.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZPGMGA0000000001, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 43 925,00 доларів США, а останній зобов’язався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит і сплатити проценти за користування ним на умовах та в порядку, визначених договором. Сторони домовилися, що процентна ставка складає 15 % річних (а.с. 13-16).

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Свої зобов’язання за договором позивач виконав належним чином, зокрема, видав відповідачу грошові кошти у розмірі 43 925, 00 доларів США, що не оспорюється сторонами. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки № ZPGMGA0000000001 від 15.05.2008 року, згідно якого позивачі надали в іпотеку нерухоме майно – квартиру 130/1 в будинку 12 по вул. Мікояна в м. Запоріжжі (а.с. 17-19).

Вирішуючи питання про недійсність укладених кредитного договору та договору іпотеки, суд доходить наступного.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.    

Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці країни, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.    

Крім того, законодавчі акти, зокрема ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак й не містять заборони на вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті.    

Стаття 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» також встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.    

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.    

Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.    

Порядок використання іноземної валюти визначається Законами України «Про банки та банківську діяльність», «Про Національний банк України», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні банківського кредиту в іноземній валюті та його погашенні.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що здійснюючи кредитування в іноземній валюті за кредитним договором № ZPGMGA0000000001 від 15.05.2008 року відповідач керувався чинним законодавством України.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банківська діяльність – це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;    

банківський кредит – це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;

банківська ліцензія – це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.    

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Під терміном "кошти" відповідно до ст. 2 даного Закону розуміються гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Частиною 1 ст. 49 цього ж Закону передбачено, що розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією.    

Також, згідно з п.1 ч. 2 ст. 47 цього Закону, банк має право здійснювати операції з валютними цінностями.    

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 ЦК України і не випливає із суті кредитного договору.    

Згідно з ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.    

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.    

Отже, наявність у банку генеральної ліцензії надає йому право на здійснення валютних операцій, за винятком тих, які згідно із п.4 ст. 5 Декрету мають проводитись лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України.    

Згідно з ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.    

Статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» встановлено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.    

Пунктом 8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 № 200 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 за № 656/13923, передбачено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.    

Відповідно до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 № 275 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 за № 730/5921, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».    

Отже, пунктом 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», передбачено право ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) здійснювати валютні операції, в т.ч. надавати кредити у іноземній валюті фізичним особам, та відповідно вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.    

Вищевказане підтверджується також листом Національного банку України від 07.12.2009 № 13-210/7871-22612.    

Встановлено, що Національний банк України видав ПАТ КБ «ПриватБанк» банківську ліцензію № 22 від 04.12.2001 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та пп. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями (а.с. 31).    

Невід'ємною частиною цієї ліцензії є дозвіл від 04.12.2001 № 22-2 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ПАТ КБ «ПриватБанк» з валютними цінностями (а.с. 32-33).    

Посилання позивачів на неотримання ним індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції та непопередження банку про необхідність її отримання є необґрунтованими.    

Відповідно до п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребує така операція, як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.    

Встановлено, що на момент укладення кредитного договору та надання (одержання) кредиту законодавством України не було встановлено меж щодо термінів та сум кредитів в іноземній валюті, перевищення яких зобов'язувало отримувати індивідуальні ліцензії на здійснення такої валютної операції.    

Згідно зі ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.          

Вищевикладене свідчить про відсутність підстав для отримання індивідуальної ліцензії відповідно до п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».    

Вищевказане підтверджується також листами Національного банку України від 29.05.2001 № 28-313/2178 та від 07.12.2009 № 13-210/7871-22612.    

Відповідно до п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребує така операція, як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.    

Згідно з п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.11.2004 за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).    

Відповідно до п.1.4 цього Положення, ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», уповноважений банк - будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.    

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення кредитного договору № ZPGMGA0000000001 від 15.05.2008 та на час його виконання, ПАТ КБ «ПриватБанк» мав статус уповноваженого банку, мав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, які дозволяли йому, при укладенні цього кредитного договору та його виконанні, використовувати іноземну валюту як засіб платежу без отримання індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції відповідно до п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».    

Таким чином, при укладенні та виконанні кредитного договору № ZPGMGA0000000001 від 15.05.2008  не було порушено чинне законодавство, зокрема положення Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та Цивільного Кодексу України, а твердження позивача щодо невідповідності умов кредитного договору законодавству України з підстав так чи інакше пов'язаних з тим, що валютою кредитування є долари США, є цілком безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Оскільки позивачами ставилося питання про визнання договору іпотеки недійсним з підстав, що він укладений в забезпечення виконання зобов’язань за недійсним кредитним договором, проте оскільки суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним, підстави для визнання недійсним договору іпотеки відсутні.

На підставі ст.ст. 3, 10, 11, 15, 16, 57, 60, 74, 88, 208-209, 212, 213-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 533 ЦК України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом 10 днів після його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                   Ю.А.Галущенко