Справа № 2-4266

2010 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2010 року Ялтинський міський суд Автономної Республіці Крим у складі: головуючого - судді Кулєшової О.І., при секретарі Пархоменко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ялті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить суд про розірвання шлюбу з відповідачем з тих підстав, що вони мають різні погляди на сімейне життя, ведення сумісного господарства, виховання дитини, в зв’язку з чим між ними виникають сварки, скандали. Від сумісного життя мають неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вважає, що їх шлюб носить формальний характер, родина розпалась остаточно, примирення між ними неможливо. Вона втратила почуття любові та поваги до чоловіка.    

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, вважає, що сім’я не розпалась. Пояснив суду, що вони одружені з 1998 року та весь цей час їхні відносини будувалися на почуттях любові, взаємоповаги та довіри. Вважає, що всі труднощі, які виникли зараз, мають тимчасовий характер, а їхнє подружнє життя налагодиться. Він не втратив почуття любові та поваги до своєї жінки. Крім того, вони проживають разом, підтримують подружні відносини, в них є неповнолітній син, вихованням якого вони займаються разом.

    Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в позові повинно бути відмовлено за наступних підстав:

Згідно зі ст. 112 СК України, - суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України, - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що сторони знаходяться в зареєстрованому шлюбі з 08 серпня 1998 року (а.с. 5). Від спільного життя мають неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).

Позивач стверджує, що родина розпалась остаточно, наполягає на розірванні шлюбу.

Однак, як встановлено судом, сторони проживають разом, ведуть сумісне господарство, підтримують подружні відносини, що позивач не заперечувала в судовому засіданні.

Таким чином, суд вважає, що та обставина, що зараз між позивачем та відповідачем виник конфлікт, не свідчить про те, що їхня сім’я розпалася, та що вони не мають спільних прав і обов’язків один до одного.

Суду не було надано жодних доказів на підтвердження обставин, зазначених у ч. 2 ст. 112 СК України. При цьому позивач не посилається і на дійсні причини позову про розірвання шлюбу, адже тимчасове припинення відносин є тільки наслідками певного непорозуміння у сім’ї і самі по собі не вказують на неможливість збереження шлюбу.

Відповідач усі доводи позивача спростовував, вважає, що розлад в їх сім’ї має тимчасовий характер, він не втратив почуття любові та поваги до своєї дружини.

Пояснення позивача у судовому засіданні, на думку суду, не може являтися безперечним доказом того, що сім’я розпалася та не може бути збережена.    

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім’ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.  

Враховуючи всі обставини по справі, те, що у сторін є неповнолітня дитина, суд вважає, що ніяких доказів того, що майбутнє спільне життя подружжя та збереження шлюбу буде суперечити їхнім інтересам, що мають істотне значення, суду не представлено, а тому суд вважає, що між сторонами можливе примирення.

Дані обставини мають суттєве значення для майбутнього збереження шлюбу та сім’ї, в зв’язку з чим, суд вважає, що в позові слід відмовити.  

    На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 105, 110-112 Сімейного кодексу України,

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Ялтинський міський суд в порядку та строки, встановлені ст. ст. 294-296 Цивільного процесуального кодексу України.

СУДДЯ