Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 5772/ 2010 р. Головуючий у 1інстанції: Мануйлова Н.Ю.
Суддя-доповідач: Стрелець Л.Г.,
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«06» вересня 2010 року. м. Запоріжжя.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Савченко О.В.,
Суддів: Стрелець Л.Г.,
Кочеткової І.В.
При секретарі: Бабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від «23» червня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа: Вільнянська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину в частині Ѕ недійсним, визнання права власності на Ѕ частину будинку,-
В С Т А Н О В И Л А:
У березні 2010 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа: Вільнянська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину в частині Ѕ недійсним, визнання права власності на Ѕ частину будинку.
В позові зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік – ОСОБА_6, після смерті якого відкрилась спадщина – частина АДРЕСА_1, який вона разом з чоловіком придбала у шлюбі.
Спадкоємцями за законом після смерті чоловіка були вона та відповідач – її син. Через вік та хвороби вона хотіла розпорядитися цим будинком, але дізналась, що у 1996 році її син ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право на спадщину на весь будинок.
Вважає, що порушено її право власності на Ѕ частину будинку як дружини, та право на спадщину, тому просила суд визнати свідоцтво про право на спадщину, видане 28.02.1996 року № 292 Вільнянською державною нотаріальною конторою в частині ѕ недійсним, право власності на 1\2 частину будинку та право власності на ј частину будинку в порядку спадкування.
У судовому засіданні вона уточнила свої позовні вимоги та остаточно просила суд визнати свідоцтво про право на спадщину, видане 28.12.1996 року № 292 Вільнянською державною нотаріальною конторою в частині Ѕ недійсним, право власності на Ѕ частину будинку.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від «23» червня 2010 року позов задоволено.
Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_7 Вільнянською державною нотаріальною конторою 28.02.1996 року, зареєстроване в реєстрі за № 292, в частині 1\2 недійсним.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на Ѕ АДРЕСА_1
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судовий збір в сумі 500 грн. та витрати на ІТЗ в сумі 120 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд повинен зазначити, в тому числі, які конкретно права і свободи порушено, навести правове обґрунтування останніх та зазначити шляхи їх поновлення.
Оскаржуване рішення за формою і змістом зазначеним вимогам закону не відповідає.
Судом встановлено і підтверджується сторонами, що позивачка та померлий ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1973 року по день його смерті липень 1996 року. В 1974 році придбали житловий АДРЕСА_1. Будинок був оформлений на ОСОБА_6
28 лютого 1996 року позивачка у Вільнянській державній нотаріальній конторі відмовилася від права на спадщину після померлого чоловіка і відмовилася отримувати свідоцтво про право власності на частку в майні відповідно до ст.22 Кодексу про шлюб та сім’ю України .
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка має право власності на 1/2 частину спірного будинку, оскільки заявою від 28.02.1996 року вона відмовилась від своєї частки у спадщині, а від Ѕ частини будинку, як її частки у спільному майні подружжя не відмовлялась. Проте такий висновок суду є помилковим та спростовується цією ж заявою в якій позивачка зазначила, що зміст ст. 22 КпЩС України їй роз’яснено, на отримання свідоцтва про право власності не претендує. Тобто таким чином позивачка, ще у 1996 році розпорядилася своїм правом на спадкове майно та часткою у спільній сумісній власності подружжя.
Відповідно до ст.ст. 535,553 ЦК України відмова позивачки від спадщини є такою, що не допускає наступне її скасування.
Вказані обставини свідчать, що позивачка станом на лютий 1996 року розпорядилася своїм правом на спірне домоволодіння.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право на спадщину в частині Ѕ частини недійсним, та визнаючи за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частину АДРЕСА_1 суд першої інстанції вказаних обставин не врахував.
Крім того, вирішуючи даний спір суд виходив з того, що про порушене право позивачка дізналась лише у 2010 році. Проте такого висновку суд дійшов з порушенням ст. 10 ЦПК України згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. На підтвердження зазначених обставин позивачкою не надано жодного доказу, а твердження позивачки про те, що свідоцтво про право власності на спірний будинок оформлено лише на відповідача їй стало відомо у 2010 році спростовується матеріалами справи, зокрема копією заяви до Вільнянської державної нотаріальної контори від 28.02.1996 року ( а.с. 38).
З урахуванням викладеного рішення суду першої інстанції не можливо визнати законним та обґрунтованим воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8
Керуючись ст.ст.303,307,309 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – задовольнити.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від «23» червня 2010 року в цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, наступного змісту:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: