Справа № 2-4305/10

                                                         РІШЕННЯ

                                                ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

19 липня 2010 року

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді:  Дзюбановського Ю.І.

при секретарі:  Кунець Н.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціальної політики Тернопільської міської ради про зобов’язання виплатити щорічну допомогу в розмірі п’ять мінімальних заробітніх плат учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; зобов’язання виплатити компенсацію за невикористану санаторно-курортну путівку в розмірі середньої вартості; зобов’язання щомісячно виплатити на сина 50% мінімальної заробітної плати, який народився після 26 квітня 1986 року, -

                                                                ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, надалі позивач, звернувся до Тернопільського міськрайонного суду з позовом до Управління праці та соціальної політики Тернопільської міської ради з вимогами зобов’язати відповідача виплалити згідно ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний      захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічну допомогу в розмірі п’ять мінімальних заробітніх плат учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, а саме за 2006р. – 1875 грн., за 2007р. – 2200 грн., за 2008р. – 2725 грн., за 2009р. – 3250 грн., всього 9759 грн.; зобов’язати відповідача виплатити згідно п. 2 ст. 21 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» компенсацію за невикористану санаторно-курортну путівку середньої вартості путівки в Україні, а саме за 2006р. – 1830 грн., за 2007р. – 2183 грн., за 2008р. – 2866 грн., за 2009р. – 3178 грн., всього 10057 грн.; зобов’язати відповідача відповідно до п. 6 ст. 30 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щомісячно виплатити на сина ОСОБА_2 50% мінімальної заробітної плати незалежно від інших виплат на кожну дитину шкільного віку, яка народилася після 26.04.1986р. від батька, який на час настання вагітності матері має підстави належати до категорії 2, а саме за 2006р. – 2250 грн., за 2007р. – 2640 грн., за 2008р. – 3270 грн., за 2009р. – 3900 грн., всього 12060 грн.

Позивач в обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що він як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС має передбаченні нормами Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідні пільги та соціальні виплати, які йому в установленому порядку не виплачувалися.

Позивач та його адвокат в судовому засіданні позовні вимоги підтримують.

Відповідач у поданому запереченні від 30.04.2010р. №938 позовні вимоги не визнає та зазначає, що Кабінет Міністрів України, виконуючи Закон про Державний бюджет України провадить видатки на реалізацію положень Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в межах асигнувавнь, затверджених Верховною Радою України. Вирішення питання щодо виділення додаткових коштів для забезпечення виконання судових рішень можливе лише після збільшення бюджетних призначень за відповідними бюджетними програмами. Також просить справу розглядати без участі їхнього представника.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши норми законодавства, заслухавши пояснення позивача та його захисника, прийшов до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних підстав.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28 лютого 1991 року, зі змінами та доповненнями, визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення.

Позивач по справі – ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році другої категорії, про що свідчить видане йому посвідчення серії НОМЕР_1.

Позивач в обгрунтування своїх позовних вимог щодо стягнення компенсації за невикористану санаторно-курортну путівку посилається на те, що він згідно Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на першочергове безоплатне надання санаторно-курортної путівки чи одержання компенсації вартості санаторно-курортного лікування. Так як ОСОБА_1 не надавалася путівка на санаторно-курортне лікування, що підтверджується довідкою Управління праці та соціальної політки від 12.07.2010р. №790, тому за його твердженням він має право на компенсацію вартості санаторно-курортної путівки в сумі 10057 грн. за період з 2006 року по 2009 рік.

Згідно пункту 2 статті 21 Закону особам, віднесеним до категорії 2 надаються гарантовані державою компенсації та пільги, першочергове безоплатне надання санаторно-курортних путівок або путівок на відпочинок чи одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до норм чинного законодавства, якщо особа, з вини органу виконавчої влади не одержала путівки, то особа має право на відповідну грошову компенсацію.

Однак, до матеріалів справи позивачем не долучено доказів в підтвердження відповідних звернень ОСОБА_1 до органу влади про надання йому путівки на санаторно-курортне лікування, не оскаржуються дії відповідача про відмову у наданні йому путівки на санаторно-курортне лікування чи компенсації, відсутні докази самостійного лікування та понесення відповідних витрат на самостійне санаторно-курортне лікування чи придбання путівок, що надало б право в силу ч. 2 ст. 21 Закону на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування, зважаючи на позовні вимоги щодо стягнення компенсації за невикористану санаторно-курортну путівку.

За таких обставин, позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.

Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача згідно ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічну допомогу в розмірі п’яти мінімальних заробітніх плат учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, а саме за 2006р. – 1875 грн., за 2007р. – 2200 грн., за 2008р. – 2725 грн., за 2009р. – 3250 грн., всього 9759 грн. до задоволення не підлягають з наступних підстав.

У відповідності до статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Тобто, Законом передбачено, що виплати, зазначені в ст. 48 Закону провадяться протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності. Матеріалами справи, а також в судовому засіданні не було підтверджено встановлення ОСОБА_1 інвалідності у відповідності до визначеного порядку, що було б підставою для виплати компенсацій, а також не було долучено письмової заяви особи, якій провадиться виплати допомоги, яка є підставою для призначення допомоги на оздоровлення згідно «Порядку виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 04.01.2000р. №1 і який був чинний до 29 грудня 2006 року, тобто за період, з якого просить позивач виплатити допомогу. За таких обставин, правових підстав для задоволення позову в цій частині в суду не має.

Позовні вимоги в частині здійснення виплат відповідно до п. 6 ст. 30 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2006-2009 роки підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Стаття 30 Закону передбачає, що потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1 - 6 статті 27 цього Закону, та їх батькам надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, щомісячна виплата в порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України, незалежно від інших виплат на кожну дитину шкільного віку, яка евакуйована із зони відчуження або народилася після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері, має підстави належати до категорії 1 або 2, або матері, яка на час настання вагітності або під час вагітності має підстави належати до категорії 1 або 2, а також на кожну дитину, яка проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.

Відповідно до п. 6 ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1 - 6 ст. 27 цього Закону, та їх батькам надаються гарантовані державою компенсації та пільги, а саме щомісячна виплата 50 процентів мінімальної заробітної плати незалежно від інших виплат на кожну дитину шкільного віку, яка евакуйована із зони відчуження або народилася після 26.04.1986 року від батька, який на час настання вагітності матері, має підстави належати до категорії 1 або 2, або матері, яка на час настання вагітності або під час вагітності має підстави належати до категорії 1 або 2, а також на кожну дитину, яка проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Як підтверджується матеріалами справи ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 18.02.2004р. є дитиною, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, його батько – ОСОБА_1 учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до «Інструкції з обліку дітей і підлітків шкільного віку», затвердженої Постановою КМУ від 12.04.2000р. №646, особами шкільного віку вважаються діти і підлітки віком від 6 до 18 років.

На момент виникнення спору сину позивачу не виповнилося 18 років, а тому не позбавляє його права на отримання компенсації в розмірі, визначеному Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Як стверджує позивач йому частково здійснювалися виплати згідно Постанови КМУ від 26.07.1996р. №836 «Про компенсаційні витрати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і згідно Постанови КМУ від 20.04.2007р. №649 «Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідачем залишено без задоволення вимогу на здійснення доплати, оскільки як вбачається із листа Управління праці та соціальної політики від 02.12.2009р. №957 додаткові кошти бюджетними асигнуваннями не передбачені.

Нараховані позивачем виплати, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати у розмірі, встановленому п. 6 ст. 30 Закону №796-XІІ в сумі 2250 грн. за 2006 рік до стягнення не підлягають, оскільки виплати компенсації та допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати упродовж 2006 року були призупиненні Законом України «Про державний бюджет України на 2005 рік».

Дія статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протягом 2007 року була чинною в підлягала застосуванню. Зупинення дії пункту 6 статті 30 на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірі мінімальної заробітної плати визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами суд дійшов до висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає стаття 30 Закону України «Про статус і соціальний  захист  громадян, які  постраждали  внаслідок  Чорнобильської  катастрофи», з якої вбачається, що під час визначення розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не Постанова КМУ №836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Постанова КМУ від 20.04.2007р. №649 «Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилося право на отримання щомісячної соціальної допомоги на дитину в розмірі 50% мінімальної заробітної плати.

Однак, відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права не здійснив виплат соціальної допомоги у встановлених Законом розмірах, чим порушив указане право позивача та виплачував виплати згідно Постанови КМУ від 20.04.2007р. №649 «Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Виходячи з наведеного, позовні вимоги про здійснення виплат на дитину в розмірі 50% мінімальної плати згідно п. 6 ст. 30 Закону за 2007 рік підлягають задоволенню за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року.

 У відповідності до ст. 76 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006р. та Закону України «Про внесення змін в Закон України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 15.03.2007р. розмір мінімальної заробітної плати становив з 01 січня 2007 року в сумі 400 грн.; з 01 квітня 2007 року в сумі 420 грн.; з 01 липня 2007 року в сумі 440 грн.; з 01 жовтня 2007 року в сумі 460 грн.

Тому, враховуючи часткову виплату позивачу сум компенсації (99 грн.) згідно Постанови КМУ від 26.07.1996р. №836 «Про компенсаційні витрати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і згідно Постанови КМУ від 20.04.2007р. №649 «Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до стягнення за 2007 рік за період з 09 липня по 31 грудня підлягає 1251 грн. соціальних виплат (1350 грн. – 99 грн.).

Крім цього, Законом України від 28.12.2007р. №107-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України «Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесенні зміни в п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно з яким встановлено, що потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1 - 6 статті 27 цього Закону, та їх батькам надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, щомісячна виплата в порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України, незалежно від інших виплат на кожну дитину шкільного віку, яка евакуйована із зони відчуження або народилася після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері, має підстави належати до категорії 1 або 2, або матері, яка на час настання вагітності або під час вагітності має підстави належати до категорії 1 або 2, а також на кожну дитину, яка проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.

Тому, позовні вимоги в частині стягнення за 2008-2009 роки невиплаченої суми соціальної допомоги на підставі п. 6 ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із розміру 50% мінімальної заробітної плати до задоволення не пілягають, оскільки із внесеними змінами в даний пункт статті 30 не передбачено на 2008-2009 рік здійснення виплати допомоги в розмірі 50% від мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають до частково задоволення як такі, що грунтуються на нормах чинного законодавства та не спростовані відповідачем.

Згідно ст. 88 ЦПК України судовий збір компенсується за рахунок Державного бюджету, а витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 60, 88, 212, 214, 215, 218, 224, 233, 294 ЦПК України, суд

                                                                ВИРІШИВ:

1.   Позов задовольнити частково.

2.   Зобов’язати Управління праці та соціальної політики Тернопільської міської ради здійснити виплату ОСОБА_1 відповідно до п. 6 ст. 30 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 1251 грн. за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

3.   Стягнути з Управління праці та соціальної політки Тернопільської міської ради на користь ОСОБА_1 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.   В іншій частині позовних вимог – в задоволенні відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

      Суддя                                                                                       Ю.І. Дзюбановський