Справа № 22Ц-5782/2010     Головуючий в суді І інстанції Нечипоренко Л.М.

Категорія 01, 57     Доповідач в суді ІІ інстанції Оношко Г.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

01 вересня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Хопти С.Ф.,

суддів: Суханової Є.М., Оношко Г.М.,

при секретарі: Зінченко Ю.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України у Рокитнянському районні Київської області на постанову Рокитнянського районного суду Київської області від 17 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України у Рокитнянському районні Київської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоотриманих сум щомісячної соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2009 року позивач звернувся до суду із названим позовом. У позові вказував, що він має статус дитини війни. Просив поновити пропущений строк для звернення до суду, визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо неперерахування йому як особі, що має правовий статус дитини війни, доплати /підвищення/ до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу з 01.01.2006 року .

Постановою Рокитнянського районного суду Київської області від 17 липня 2009 року позов задоволено частково. Поновлено позивачеві строк для звернення до суду за захистом  порушеного права; визнано протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачеві щомісячної доплати до пенсії як дитині війни, виходячи з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком;зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачеві щомісячну надбавку до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком починаючи з 22.05.2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову та ухвалити нову постанову про відмову в позові.

Перевіривши матеріали справи в порядку ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має соціальний статус дитини війни.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідач, починаючи з 01 січня 2006 року до 01 січня 2008 року до пенсії, що виплачувалась позивачеві, доплати як дитині війни не нараховувало, а з 01 січня 2008 року виплачував позивачеві підвищення до пенсії в розмірі 10% прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність, на підставі постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремої категорії громадян», згідно з п.8 якої на дітей війни, крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в таких розмірах: з 22 травня 2008 року-48,1грн.,01 липня-48, 2 грн., та з 01 жовтня 49, 8 грн.,

проте вказана постанова КМУ суперечить вимогам ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно з до роз’ясненнями, що містяться в п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади», відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права та свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Виходячи з загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру доплати як дитині війни необхідно керуватися ст.6 цього Закону, а не постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремої категорії громадян».

Прийнявши до уваги наведене, ухвалюючи постанову, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності з вимогами статті 6 Закону № 2195-IV і здійснити позивачеві відповідні нарахування (за той періоду часу, коли дія цієї норми не була зупинена), але у порушення вимог указаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності дій відповідача з посиланням на постанову КМ України № України №530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремої категорії громадян» не приймаються до уваги, так як зазначена постанова КМ України суперечить ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішеннями Конституційного суду України від 09 липня 2007 року № 6 –рп2007 та від 22 травня 2008 року № 10 – рп закони, якими були внесені зміни до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», були визнані неконституційними.

Доводи апелянта щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано не взяті судом до уваги, скільки питання фінансування цих видатків не є предметом даного спору.

Відповідач на застосуванні правил статей 99, 100 КАС України не наполягав.

Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування суд не ухвалював.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених у постанові.

Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 308-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Рокитнянському районні Київської області відхилити. Постанову Рокитнянського районного суду Київської області від 17 липня 2009 року залишити без змін.

Ухвала  суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: